Рішення

від 18.01.2021 по справі 201/6148/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/6148/20

Провадження № 2/201/356/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 січня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп про визнання договору-доручення недійсним та стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 26 червня 2020 року звернулася ОСОБА_1 з позовом до ТОВ Лаєрс Групп про визнання договору-доручення недійсним та стягнення суми.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 30 червня 2017р. вона уклаав з ТОВ Авіс Авто в особі представника Шевченка С.А. договір доручення № Д0397, предметом якого є придбання для себе автомобіля марки Chery Tiggo-5 Luxury 2.0 АТ .

В той же день вона сплатила 36 000,00 грн. Після ретельного вивчення документів, зрозуміла, що підписала договір доручення з ТОВ Авіс Авто , а представником не було роз`яснено призначення платежу в сумі 36 000,00 грн., які виявилися винагородою повіреного за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою, перевіркою, розглядом і укладенням договору. Представник компанії не надала достовірної інформації, в звз`язку з чим вона вважав, що сплачує кошти за автомобіль. При цьому, вона не надавала відповідачеві довіреності на вчинення юридичних дій, що передбачено п. 2.2.1 договору. Вважала умови укладеного договору несправедливими і такими, що порушують вимоги ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

За цих обставин, просила визнати недійсним договір доручення № Д 0397 від 30 чнрвня 2017р., укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ Авіс Авто (нова назва Лаєрс Групп , код ЄДРПОУ: 41216210) та стягнути з ТОВ Лаєрс Групп сплачені нею грошові кошти в розмірі 36 000,00 грн., судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-5).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 червня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с. 17).

Ухвалою судді від 01 липня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп про визнання договору-доручення недійсним та стягнення суми (а.с. 18-19).

15 жовтня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача та замінено неналежного відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю Авіс Авто на належного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп (код ЄДРПОУ 41216210, 65074, м. Одеса, вул. академіка Філатова, буд. 90) (а.с. 86).

Позивач в судове засідання не з`явилася, 18 січня 2021 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності,також просила задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено,що 30 червня 2017р. між ОСОБА_1 і ТОВ Авіс Авто укладено договір доручення № Д 0397 (а.с. 11-14).

Згідно із п. 1.1 договору повірений - ТОВ Авіс Авто зобов`язується за дорученням довірителя - ОСОБА_1 від її імені, в її інтересах та за її кошти здійснити юридичні дії та надати послуги щодо пошуку транспортного засобу, визначеного цим договором, здійснення інформування, консультування, надання пропозицій, супроводження послуг та проведення робіт, пов`язаних із сприянням довірителю в укладенні ним або від його імені, договору поставки/купівлі-продажу або будь-якого іншого договору за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для нього (а.с. 11).

За змістом п.п. 1.6, 1.7 договору транспортним засобом, на придбання якого здійснюються дії, визначені пунктами 1.2, 1.3 цього договору є автомобіль марки Chery Tiggo-5 Luxury 2/0 АТ . (а.с. 11).

Відповідно до п. 2.1 договору повірений зобов`язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п.1.1 - 1.3 даного договору у строк, що не перевищує 90 робочих днів з моменту укладення даного договору, зокрема: надавати довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів; діяти від імені та за рахунок довірителя, та його інтересах, укладали договори поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договору та договори страхування; повідомити довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати довірителю транспортний засіб та все одержане у зв`язку з виконання доручення (а.с. 11).

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.3, 2.2.3 п. 2.2 договору довіритель зобов`язаний, зокрема: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п. 1.3 цього договору, забезпечити повіреного іншими засобами, необхідними для виконання доручення довірителя за цим договором; перерахувати на рахунок повіреного кошти в розмірі визначеної п. 1.7 даного договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів здати укладення даного договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором.

Відповідно до п. 2.3 договору після виконання даного договору сторони зобов`язані підписати відповідний акт щодо повного виконання сторонами договору.

Водночас умовами договору встановлено (п. 3.1) за надання послуг згідно з договором, довіритель зобов`язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п. 1.6 даного договору.

Винагорода, вказана у п. 3.1 сплачується довірителем не пізніше поточного дня, в якому укладено договір (п. 3.2 договору).

Як визначено в п. 9.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 90 робочих днів .

В прикінцевих положеннях договору передбачено: сторони підтверджують, що цей договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п. 11.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною в зв`язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни даного договору тією мірою, щоб зробити договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п. 11.2); підписанням цього договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору (п. 11.7); підписанням даного договору довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв`язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів договір. Представником повіреного надано довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення договору (п. 11.8); довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов`язки за договором, підтверджує здатність набувати прав та обов`язків за договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п. 11.9) (а.с. 13 зворот).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на рахунок відповідача перераховані грошові кошти в сумі 36 000,00 грн. як сплата винагороди повіреного за договором доручення № Д 0397 від 30 червня 2017р., що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.797323200.1 від 30 червня 2017р. (а.с. 22).

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За змістом ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

За змістом ч. 2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

За змістом ч. 1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Дослідженням укладеного договору доручення № Д 0397 від 30 червня 2017р. встановлено, що умови договору, що стосуються винагороди повіреного є несправедливими, зокрема, ті, які стосуються порядку і наслідків дострокового припинення договору та відповідальності сторін.

Так, відповідно до п. 5.1 даний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови повіреного у випадку відсутності можливості у повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п. 1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

Водночас підпунктом 5.1.1 визначено, що у випадку порушення довірителем умов, визначених п. 2.2.3 договору (щодо перерахування вартості транспортного засобу протягом 60 днів з дати укладення договору) повірений має право заявити про односторонню відмову від договору. При цьому, якщо повіреним добросовісно надавались послуги/вчинялись юридичні дії, обумовлені цим договором, винагорода, визначена п. 2.1 договору поверненню не підлягає.

За змістом підпункту 5.1.2 договору визначено, що у разі односторонньої відмови від договору повіреного поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди повіреного, визначеної п. 3.1 договору

За змістом підпункту 5.2.1 у випадку відмови довірителя від договору в односторонньому порядку протягом трьох днів з моменту укладення даного договору поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди повіреного, а у випадку, коли заява про відмову від договору подана довірителем з порушенням вказаного строку, винагорода, яка вказана у п. 3.1 даного договору поверненню не підлягає.

Водночас, повірений, відповідач у справі, за змістом укладеного договору не несе відповідальності за порушення умов договору, окрім обов`язку повернути сплачену винагороду у випадку порушення ним своїх зобов`язань за договором, якщо не доведе, що таке порушення сталось не з його вини (п. 6.3 договору), та сплати неустойки у розмірі відсотку від розміру невиконаного зобов`язання, у випадку несвоєчасного перерахування коштів довірителю (п. 6.7 договору).

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.

Аналізуючи зміст укладеного договору, суд прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами договору доручення, передбачені підпунктом 5.2.1 п. 5.2 договору є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст.ст.1008,1009 ЦК України.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір винагороди повіреного в розмірі 10% від вартості транспортного засобу в сумі 36 000,00 грн., зокрема, критерії та розрахунок, за яким її було визначено. Відсутні також будь-які докази, які підтверджують обґрунтованість, справедливість, добросовісність та розумність такої винагороди.

Окремо від обов`язку сплати винагороди на споживача послуг довірителя покладено також обов`язки щодо компенсації витрат повіреного, які пов`язані з виконанням даного договору (п. 2.2.2 договору). До таких витрат, зокрема віднесено: послуги нотаріуса, послуги з реєстрації (перереєстрації), перегону транспортного засобу, а також інші додаткові витрати, що можуть бути понесеними в процесі виконання договору задля належного його виконання.

Статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 48 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ч. 2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ч. 3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі наслідки розірвання договору, в тому числі і за ініціативою повіреного, передбачають утримання на користь останнього від 50% до 100% суми сплаченої винагороди, водночас будь-яка відповідальність, компенсація, відповідача, за порушення умов договору окрім повернення сплачених коштів, відсутня.

Так, суд звертає увагу на вищезазначені умови п. 1 договору, яке дає право повіреному в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку відсутності можливості у повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п. 1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору. І така відмова, в свою чергу, дає за умовами договору право відповідачу не повертати 50% отриманої ним винагороди в сумі 36 000,00 гривень (п. 5.1.2).

Крім того, аналіз змісту вищенаведених пунктів 2.1, 2.2 договору, які передбачають обов`язки повіреного і довірителя, дає підстави стверджувати, що він містить встановлені жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п.п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів підлягають визнанню недійсними.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов`язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , ч.ч. 1, 3 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено в ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору доручення недійсним.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору кошти в сумі 36 000,00 грн. підлягають стягнення з відповідача на користь позивача.

Відповідно до відкритих відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив назву з ТОВ Авіс Авто , код ЄДРПОУ 41216210, на ТОВ Лаєрс Групп , код ЄДРПОУ 41216210.

При подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів , а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути належний до сплати судовий збір за ставками, визначеними ст. 4 Закону України Про судовий збір .

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265, 282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп про визнання договору-доручення недійсним та стягнення суми задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним з моменту укладення договір доручення №Д 0397 від 30 червня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Авіс Авто (нова назва ТОВ Лаєрс Групп , код за ЄДРОУ 41216210).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп (колишня назва Товариства з обмеженою відповідальністю АВІС АВТО , код ЄДРПОУ 41216210, адреса: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд.90 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачені грошові кошти за недійсним договором доручення від 30 червня 2017 року №Д 0397 в розмірі 36 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лаєрс Групп (колишня назва Товариство з обмеженою відповідальністю Авіс Авто ), код ЄДРПОУ 41216210, адреса: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 90, на користь держави судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Повний текст рішення виготовлено 21 січня 2021 року

Суддя С.О. Демидова