Постанова

від 19.01.2021 по справі 641/9275/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 січня 2021 року

м. Харків

справа № 641/9275/19

провадження № 22-ц/818/701/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Альфа-Банк ,

відповідачі - ОСОБА_1 , приватне підприємство Віталія-Плюс ,

третя особа - відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Альфа-Банк до ОСОБА_1 , приватного підприємства Віталія-Плюс , третя особа - відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2020 року, постановлене під головуванням судді Фанда О.А., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 21 вересня 2020 року), -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року Акціонерне товариство Альфа-Банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства Віталія-Плюс , третя особа - відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Альфа-Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що власником спірного майна - нежитлових приміщень першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є приватне підприємство Віталія-Плюс , а Акціонерне товариство Альфа-Банк є його іпотекодержателем. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, іпотекодержатель змушений розпочати процедуру звернення стягнення на іпотечне майно. Але на вказане нерухоме майно накладено арешт постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року. Позивач вважає, що на підставі вимог ст. 589 ЦК України вказане нерухоме майно підлягає звільненню з-під арешту.

Представник приватного підприємства Віталія-Плюс - адвокат Федосенко Наталія Анатоліївна надала відзив на апеляційну скаргу, просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства Альфа-Банк . Розгляд справи просила проводити у її відсутність.

Заступник начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) - Голуб Вікторія надала пояснення до апеляційної скарги, вказувала, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 листопада 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накладено арешт на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому 02 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт у зв`язку з тим, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О. 23 червня 2015 року, визнано таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку з цим наразі відповідно до вимог ч.2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження чинність арешту припинена.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наразі припинена чинність арешту майна, накладеного постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року; а заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року, можуть бути скасовані судом, яким вони були застосовані у порядку ст. 158 ЦПК України.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Альфа-Банк , та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 834/18-27/35/8256 за умовами якого остання отримала транш з досягненням максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 400 000 доларів США (а.с.47).

На забезпечення виконання кредитного зобов`язання 02 жовтня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Альфа-Банк , та ПП Віталія - Плюс було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ПП Віталія - Плюс (а.с. 8-10).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є предметом іпотеки за іпотечним договором від 02.10.2008 року. Вказані приміщення знаходяться під арештом. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 листопада 2015 року (а.с.11). Крім того ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року також накладено обтяження у вигляді заборони відчуження вказаного нерухомого майна (а.с.124).

Як на підставу позовних вимог, Акціонерне товариство Альфа-Банк посилалося на те, що в зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, позивач змушений розпочати процедуру звернення стягнення на іпотечне майно. Однак стало відомо, що звернути стягнення на іпотечне майно наразі неможливо, оскільки постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року на вказане нерухоме майно, яке належить ПП Віталія - Плюс , накладено арешт, який є чинним та не скасований. У зв`язку з чим, Акціонерне товариство Альфа-Банк просило суд звільнити з-під арешту майно, а саме: нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

За змістом наведеної правової норми належним і ефективним способом захисту прав особи, яка вважає, що арештоване майно належить їй, а не боржнику, є одночасне пред`явлення двох позовних вимог:

1) про визнання права власності на майно;

2) про зняття з нього арешту.

Згідно роз`яснень, наведених у пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна , позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Матеріали справи свідчать про те, що Акціонерне товариство Альфа-Банк звернулося до суду з цим позовом як іпотекодержатель нерухомого майна, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором, а також існує заборона відчуження спірного майна згідно ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року.

Зокрема, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року у справі №641/534/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ПП Віталія Плюс про поділ спільного майна подружжя, задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та до вирішення спору по суті заборонено укладати угоди щодо відчуження майна, а саме: нежитлових приміщень першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м., третього поверху 1-17 площею 435,9 кв.м. в літ. А-3, загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.124).

При цьому до участі у справі не залучено ОСОБА_2 , в інтересах якої накладено арешт майна.

Крім того, сторони не заперечують, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року у справі №641/534/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2020 року скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року у справі №641/534/13-ц. Знята заборона укладати угоди щодо відчуження майна, а саме: нежитлових приміщень першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м., третього поверху 1-17 площею 435,9 кв.м. в літ. А-3, загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ПП Віталія Плюс .

Висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині звільнення майна з-під арешту, що накладений ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2013 року у справі №641/534/13-ц, - відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявні підстави для звільнення майна з-під арешту, що накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року (серія та номер 48702930), з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається, що зобов`язання за кредитним договором № 834/18-27/35/8256 від 02 жовтня 2008 року ОСОБА_1 належним чином не виконала. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26 вересня 2011 року на задоволення вимог АКБ СР Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-Банк , за вищевказаним кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ПП Віталія-Плюс на праві власності (а.с.76-83).

На примусове виконання рішення 25 березня 2013 року Господарським судом Харківської області видано наказ (а.с.84).

Разом з тим встановлено, що неможливо розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться під арештом. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 листопада 2015 року (а.с.11).

За положеннями статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України Про іпотеку .

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому за змістом частини шостої статті 3 Закону України Про іпотеку в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України Про іпотеку пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, позивач пред`явив цей позов не як стягувач за виконавчим провадженням, а як іпотекодержатель майна, який регламентований Законом України Про виконавче провадження як інший випадок .

Іпотечний договір було укладено задовго до накладення арешту на спірне майно.

Наявність обтяження предмету іпотеки позбавляє АТ Альфа-Банк можливості реалізувати наявний у нього обсяг прав іпотекодержателя.

При цьому зняття арешту з майна є належним способом захисту прав та інтересів іпотекодержателя.

Порядок зняття арешту визначений Законом України Про виконавче провадження .

У статті 57 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копію постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статі 59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що наявні підстави для звільнення вказаного майна з-під арешту, оскільки накладення арешту впливає на реалізацію прав позивача як іпотекодежателя.

При цьому посилання заступника начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) - Голуб Вікторії на те, що 02 березня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт, тому наразі відповідно до вимог ч.2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження чинність арешту припинена, - не приймаються до уваги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 38 Закону України Про виконавче провадження у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, вказаними положеннями Закону передбачено обов`язок виконавця зняти арешт у разі закінчення виконавчого провадження за умови відсутності законодавчих обмежень, визначених у частині першій статті 38 Закону України Про виконавче провадження .

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що після закінчення виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на спірне нерухоме майно, чинність арешту припинена.

Натомість встановлено, що нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху № 1-11 площею 435,5 кв.м. загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають під арештом; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 листопада 2015 року (а.с.11).

Висновок суду першої інстанції про те, що чинність арешту спірного майна у виконавчому провадженні припинена, - не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Накладення арешту на предмет іпотеки порушує права Банку як іпотекодержателя.

Доводи апеляційної скарги в частині звільнення майна з-під арешту, що накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року (серія та номер 48702930), - спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2020 року слід змінити, позовні вимоги Акціонерного товариства Альфа-Банк підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 та приватного підприємства Віталія-Плюс на користь Акціонерного товариства Альфа-Банк судового збору у розмірі 4 802,50 грн., тобто по 2 401,25 грн. з кожного, з яких: 1921 грн. - судовий збір за подання позову та 2 881,50 грн. - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2020 року - змінити.

Позовні вимоги Акціонерного товариства Альфа-Банк - задовольнити частково.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить Акціонерному товариству Укрсоцбанк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Альфа-Банк , а саме: нежитлові приміщення загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 20 листопада 2015 року (серія та номер 48702930).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 та приватного підприємства Віталія-Плюс на користь Акціонерного товариства Альфа-Банк судовий збір у розмірі 4 802,50 грн., тобто по 2 401,25 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина

Повне судове рішення виготовлено 21.01.2021 року.