Рішення

від 21.01.2021 по справі 910/14073/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2021Справа № 910/14073/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код: 05523398)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-Будпостач" (Україна, 02660, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7-Б, оф. 1/3; ідентифікаційний код: 43077092)

про стягнення 311 125,47 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-Будпостач" (далі - відповідач) про стягнення 311 125,47 грн, з яких 245 019,34 грн заборгованості, 9 854,88 грн пені, 49 003,87 грн штрафу, 4 370,90 грн інфляційних втрат та 2 876,48 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 1390 поставки товару від 22.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

05.10.2020 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02660, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7-Б, оф. 1/3.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 12.10.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

23.11.2020 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.10.2020, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку від 18.11.2020 не було вручене відповідачу під час доставки та за закінченням встановленого терміну зберігання повернуто до суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 12.10.2020 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

22.01.2020 між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-Будпостач" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір № 1390 поставки товару (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупцю замовлений товар (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа постачальника, далі - товар), а покупець зобов`язується своєчасно прийняти замовлений товар, та здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна, кількість товару, що підлягають виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках покупця, рахунках-фактурах постачальника та накладних (товарно-транспортних, фактичних, або видаткових).

У пункті 2.2 Договору сторони погодили, що загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно з видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума цього Договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних постачальника та орієнтовно становить 4 900 000,00 грн (в тому числі ПДВ).

За умовами пункту 5.5 Договору поставка товару здійснюються в денний та/або нічний час на адресу та в строки, що зазначені покупцем в письмових замовленнях, і погоджені постачальником.

Товар вважається поставленим покупцю з моменту його отримання в пункті призначення, згідно із замовленням, представником одержувача, який вказується покупцем, на підставі товарно-транспортних накладних (пункт 5.6 Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що товар постачається покупцю у строки, кількості та на умовах, визначених в заявках покупця, попередньо узгоджених з постачальником (у разі надання покупцю відстрочки на оплату), або з моменту надходження коштів за товар на банківський рахунок постачальника (у разі попередньої оплати).

У пунктах 6.7, 6.8 Договору сторони погодили, що передача товару здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною. Дата, години та хвилини поставки вказуються у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній про прийняття товару, що є датою поставки товару.

Згідно з п. 6.10 Договору про отримання товару на об`єкті поставки (замовлена адреса), уповноважена особа покупця зобов`язана розписатися у видатковій накладній чи товарно-транспортній накладній та поставити штамп.

За умовами пункту 7.1 Договору відпуск товару здійснюється за вільними цінами згідно зі ст. 190 Господарського кодексу України. Ціна товару, що постачається згідно з цим Договором, вказується постачальником у накладних на відпуск товару та/або в рахунках-фактурах.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, з січня 2020 року по березень 2020 року ним було поставлено відповідачу товар вартістю 295 019,34 грн, на підставі видаткових накладних, а саме: № 7/02215 від 31.01.2020 на суму 149 777,88 грн; № 7/03260 від 11.02.2020 на суму 18 431,12 грн; № 7/04203 від 26.02.2020 на суму 64 411,61 грн; № 7/05281 від 11.03.2020 на суму 62 398,73 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи директора відповідача - Каденко Г.М. та відтиски печатки відповідача у вказаних видаткових накладних.

Відповідно до п. 7.7 Договору покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату на розрахунковий рахунок постачальника за кожну партію товару, що постачається протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури постачальником.

У пункті 7.11 Договору сторони погодили, що в порядку виключення, постачальник має право надати покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 (п`яти) банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту його поставки, згідно з умовами розділу 5 та п. 6.1 цього Договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору, жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 10.1 Договору).

За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, оплатив товар частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 50 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 245 019,34 грн.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 245 019,34 грн заборгованості, 9 854,88 грн пені, 49 003,87 грн штрафу, 4 370,90 грн інфляційних втрат та 2 876,48 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (поставки товару), так і Договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме щодо поставки товару на виконання умов Договору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документами, які підтверджують як виконання позивачем зобов`язання з поставки товару за Договором, так і виникнення у відповідача зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які є первинними бухгалтерськими документами та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію, зокрема, про вартість товару.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору, на підставі видаткових накладних № 7/02215 від 31.01.2020, № 7/03260 від 11.02.2020, № 7/04203 від 26.02.2020 та № 7/05281 від 11.03.2020, ним було поставлено відповідачу товар вартістю 295 019,34 грн.

Втім, у матеріалах справи містяться лише видаткові накладні, а саме: № 7/02215 від 31.01.2020, № 7/04203 від 26.02.2020 та № 7/05281 від 11.03.2020.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, в тому числі й видаткова накладна №7/03260 від 11.02.2020, про яку зазначає позивач у позовній заяві, на підтвердження поставки відповідачу товару вартістю 18 431,12 грн.

Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 276 588,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме: № 7/02215 від 31.01.2020, № 7/04203 від 26.02.2020 та № 7/05281 від 11.03.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи директора відповідача Каденко Г.М. та відтиски печатки відповідача у вказаних видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 7.11 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту поставки товару, згідно з умовами розділу 5 та п. 6.1 цього Договору.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати товару відповідачем у сумі 50 000,00 грн, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 4446876SB від 27.06.2020.

Отже, виходячи з наданих суду доказів, обґрунтованою є заборгованість відповідача з оплати товару за Договором в розмірі 226 588,22 грн (276 588,22 грн - 50 000,00 грн).

Наявність заборгованості у відповідача за Договором також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2020 по 31.03.2020, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Суд звертає увагу, що в Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 також не відображено сторонами здійснення позивачем господарської операції з поставки товару за видатковою накладною №7/03260 від 11.02.2020 вартістю 18 431,12 грн.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості визнається судом обґрунтованою частково в розмірі 226 588,22 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 854,88 грн пені, 49 003,87 грн штрафу, 4 370,90 грн інфляційних втрат та 2 876,48 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що розмір пені, нарахований на суму заборгованості (з урахуванням часткової оплати товару відповідачем) за видатковою накладною № 7/02215 від 31.01.2020 не перевищує розміру пені, розрахованого судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог до стягнення з відповідача за вказаною накладною підлягає пеня в розмірі 1 324,92 грн.

Розрахунок пені на суму заборгованості за видатковими накладними № 7/04203 від 26.02.2020 та № 7/05281 від 11.03.2020 є арифметично вірним.

З огляду на відсутність в матеріалах справи видаткової накладної № 7/03260 від 11.02.2020, нарахування пені на суму боргу за вказаною накладною є безпідставним.

Отже, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача є пеня в загальному розмірі 8 553,62 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 8.4 Договору в разі порушення покупцем строку платежу, встановленого пунктом 7.11 цього Договору, більше ніж на 5 (п`ять) банківських днів покупець зобов`язаний сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченого платежу

Судом встановлено, що відповідачем прострочено оплату товару на понад 5 (п`ять) банківських днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20 % від суми простроченого платежу, відтак, враховуючи ту обставину, що документально підтвердженою є заборгованість відповідача за Договором у розмірі 226 588,22 грн, обґрунтованим є штраф у розмірі 45 317,64 грн (226 588,22 грн х 20%).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд встановив, що нараховані позивачем суми інфляційних втрат є завищеними, відтак суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат.

За розрахунком суду, на заборгованість в розмірі 99 777,88 грн за період з 08.02.2020 по 17.07.2020 обґрунтованими є інфляційні втрати в сумі 1 195,18 грн; на заборгованість в розмірі 64 411,61 грн за період з 05.03.2020 по 17.07.2020 - в сумі 967,69 грн; на заборгованість в розмірі 62 398,73 грн за період з 19.03.2020 по 17.07.2020 - в сумі 434,78 грн, що разом складає 2 597,65 грн.

Судом також перевірено розрахунок 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вказаний розрахунок в частині нарахування 3 % річних за прострочення оплати товару за видатковими накладними: № 7/02215 від 31.01.2020, № 7/04203 від 26.02.2020 та № 7/05281 від 11.03.2020 є арифметично вірним, розмір 3 % річних за вказаними накладними складає 2 648,36 грн.

За відсутності в матеріалах справи видаткової накладної № 7/03260 від 11.02.2020, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу за вказаною накладною є безпідставним.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 226 588,22 грн заборгованості, 8 553,62 грн пені, 45 317,64 грн штрафу, 2 597,65 грн інфляційних втрат та 2 648,36 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 4 285,58 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл-Будпостач" (Україна, 02660, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7-Б, оф. 1/3; ідентифікаційний код: 43077092) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код: 05523398) 226 588 (двісті двадцять шість тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 22 коп. заборгованості, 8 553 (вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят три) грн 62 коп. пені, 45 317 (сорок п`ять тисяч триста сімнадцять) грн 64 коп. штрафу, 2 597 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто сім) грн 65 коп. інфляційних втрат, 2 648 (дві тисячі шістсот сорок вісім) грн 36 коп. 3 % річних та 4 285 (чотири тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн 58 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 381,30 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.01.2021

Суддя О.В. Нечай