Постанова

від 21.01.2021 по справі 320/2262/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2262/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року (у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м. Київ ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №38809757 від 20.11.2019 та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61282547 від 17.02.2020.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 20.11.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №38809757 в частині 386 605, 32 грн.; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.02.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №61282547 з примусового виконання постанови від 20.11.2019 ВП №38809757 в частині визначеної суми до стягнення 386 605, 32 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, з підстав порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що частина 3 статті 40 Закону України №1404-VIII містить норми, які зобов`язують державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору та виконувати її у випадках, які не підпадають під визначення частини 2 статті 27 цього Закону. Законодавець чітко визначив випадок, коли при реалізації майна стягується виконавчий збір, - при фактичній реалізації майна боржника, тобто при фактичному стягненню з боржника коштів. Так, статтею 45 Закону України №1404- VIII передбачено, що грошові кошти, одержані від реалізації майна розподіляються державним виконавцем, а тому числі, і на стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Таким чином, можливо прийти висновку, що якщо б торги по продажу будинку та земельної ділянки відбулися, то з грошей, які надійшли від реалізації заставленого майна, державним виконавцем був би стягнутий виконавчий збір, що узгоджується з частиною першою статті 11 Закону України Про іпотеку , відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

21.01.2021 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що адвокат позивача з 17.01.2021 по 31.01.2021 буде знаходитись на самоізоляції, а тому не зможе бути присутнім у судовому засіданні 21.01.2021 з поважних причин.

Розглянувши таке клопотання, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Крім того, колегія суддів враховує, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що стаття 287 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, та частина 6 та 7 якої встановлюють спеціальні строки на апеляційне оскарження (протягом десяти днів), порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення) та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції (десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження).

З огляду на викладене, враховуючи скорочений термін розгляду даної справи, та те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.06.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ "Державний ощадний банк України" та третьою особою ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 885.

06.06.2008 на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено іпотечний договір №1794; предметом іпотеки якого є земельна ділянка кадастровий номер 3222481600:02:006:0043, та розташоване на ній домоволодіння, що складається з житлового будинку та належних до нього надвірних будівель.

22.11.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком А.В. видано виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:006:0043, площею 0,1511 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та розташоване на ній домоволодіння, що складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 342,40 кв.м., житловою площею 136,70 кв.м., що зазначений на плані під літерою "А", та належних до нього відповідних надвірних будівель, а саме: баня - під літерою "Б", альтанка - під літерою "Г", погріб - під літерою "В", басейн, вимощення, огорожа, розташованих в АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 , на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 077777, виданого Києво-Святошинським райвідділом земельних ресурсів 12 липня 2004 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 3692 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Гатненської сільської ради 22.01.2008 року, ні підставі рішення Гатненської сільської ради від 02.11.2007 № 9/15, зареєстрованого в комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" 14 лютого 2008 року номер запису № 953 у книзі № 3, зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 21840132, переданих нею в іпотеку ПАТ "Державний ощадний банк України" за іпотечним договором № 1794 посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком А.В. 06 червня 2008 року зареєстрованому в реєстрі за № 2186 з метою задоволення вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" по поверненню кредиту отриманого ОСОБА_2 за кредитним договором.

За заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" від 27.06.2013 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 05.07.2013 відкрито виконавче провадження ВП№38809757 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

06.11.2019 за вхідним №5827 до відповідача надійшла заява стягувача від 04.11.2019 №100.19-07/91737/2019-26, згідно якої стягував має намір залишити за собою нереалізоване майно за початковою ціною, визначеною на початок проведенні третіх електронних торгів - 3674650, 00 грн.

За результатом проведення виконавчих дій постановою державного виконавця від 13.02.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження закінчено у зв`язку з тим, що від стягувача надійшла заява про залишення за собою нереалізованого майна.

До закінчення виконавчого провадження державним виконавцем 20.11.2019 винесено постанову про стягнення виконавчого збору, згідно з якою стягнуто з ОСОБА_1 755 423, 77 грн. виконавчого збору.

17.02.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61282547 з примусового виконання постанови від 20.11.2019 ВП №38809757.

Вважаючи вказані постанови (про стягнення виконавчого збору ВП №38809757 від 20.11.2019 та про відкриття виконавчого провадження ВП №61282547 від 17.02.2020) протиправними, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, і згідно зі змістом виконавчого документа - виконавчого листа від 22.11.2010 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. (реєстр. №2702) в ньому визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно - 3 688 184, 35 грн., тому 10% від зазначеної суми становить 368 818, 45 грн., однак гідно з оскаржуваною постановою від 20.11.2019 ВП №38809757 про стягнення виконавчого збору розмір виконавчого збору визначено у сумі 755 423, 77 грн., що є протиправним.

Відмовляючи у скасуванні іншої частини вимог, суд першої інстанції зазначив, що наявність підстав для стягнення виконавчого збору позивачем під сумнів не ставиться, тоді як позивачем оскаржується лише розмір визначеної суми.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).

Частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV: державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону (частина перша); якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (частина шоста).

Частиною першою статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV втратив чинність (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII).

Відповідно до Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII: рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (пункт 6); виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7).

За змістом наведених норм, положення Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, тому такі дії підлягають завершенню в порядку такого Закону. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата (наприклад, постанови Верховного Суду 31.08.2020 справа №420/6591/18, 28.10.2020 справа №640/21075/19 ).

Виконавче провадження №38809757 розпочато на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.07.2013, водночас оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №38809757 прийняття 20.11.2019, тобто на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови від 21.08.2020 та вчинення державними виконавцем відповідних дій з її прийняття): виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).

Частиною п`ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII установлено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1); у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини (пункт 2); якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (пункт 3); за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону (пункт 4); у разі виконання рішення приватним виконавцем (пункт 5); за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (пункт 6).

Згідно з частиною дев`ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження .

В свою чергу, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що якщо б торги по продажу будинку та земельної ділянки відбулися, то з грошей, які надійшли від реалізації заставленого майна, державним виконавцем був би стягнутий виконавчий збір, що узгоджується з частиною першою статті 11 Закону України Про іпотеку , відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Однак, такі доводи позивача є помилковими, позаяк згідно статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом . За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону (у разі наявності застави та/або іпотеки декількох стягувачів щодо такого майна - також з урахуванням відповідних норм Закону України "Про заставу" та/або Закону України "Про іпотеку"), а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання.

У разі якщо від продажу частини майна виручено суму, необхідну для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження, а також сплати штрафу, продаж арештованого майна припиняється.

Згідно зі змістом виконавчого документа - виконавчого листа від 22.11.2010 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. (реєстр. №2702) в ньому визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно - 3 688 184, 35 грн. (10% від зазначеної суми становить 368 818, 45 грн.), а 06.11.2019 за вхідним №5827 до відповідача надійшла заява стягувача від 04.11.2019 №100.19-07/91737/2019-26, згідно якої стягував має намір залишити за собою нереалізоване майно за початковою ціною, визначеною на початок проведенні третіх електронних торгів - 3674650, 00 грн., відтак, ч. 8 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" не може бути застосована, так як вартість нереалізованого майна не перевищує суму боргу, яка підлягала стягненню за виконавчим документом і за рахунок перерахованих стягувачем коштів не міг бути стягнутий виконавчий збір.

Колегія суддів, також, звертає увагу, що виконавчий документ виконано в рамках виконавчого провадження, а не добровільно.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних постанов лише в частині зайво визначеної суми, що становить 386 605, 32 грн. (755 423, 77 грн. - 368 818, 45 грн.), та зазначає, що в частині підстав для стягнення виконавчого збору такі постанови відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині вимог.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, а саме лише цитування статті 61 Закону України про виконавче провадження в позовній заяві не може бути підставою позову, оскільки позивачем не наведено у позовній заяві жодних обґрунтувань щодо необхідності сплати виконавчого збору боржником з вартості нереалізованого майна не перевищує суму боргу, яка підлягала стягненню за виконавчим документом.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А. Б. Парінов

О. О. Беспалов