Рішення

від 14.01.2021 по справі 640/14468/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/14468/19

н/п 2/953/153/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.,

при секретарі Савицькій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визначення часток земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2019 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з наступним уточненням, в якому позивач просить припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку, визначивши частки співвласників земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6310136600:07:029:0004), відповідно до фактичного порядку користування сторін наступним чином: ОСОБА_1 належить 4916/10000 частки земельної ділянки, що становить 0,0322 га, ОСОБА_2 належить 5083/10000 частки земельної ділянки, що становить 0,0333 га.

Ухвалою судді від 24.07.2019 вказаний позов залишено без руху.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 31.07.2019 року відкрито загальне позовне провадження по даній справі, призначено підготовче судове засідання.

20.08.2019 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

13.11.2019 в підготовчому судовому засіданні прийнято до розгляду уточнення до позовних вимог.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 13.11.2019 закрито підготовче провадження, дану справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 25.11.2020 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву по даній справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що згідно договору дарування від 17.07.1995, укладеному з ОСОБА_3 ОСОБА_1 , належить Ѕ частина жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_2 .

Друга половина будинку належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2004.

На підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯД № 025786, виданого на підставі рішення Харківської міської ради від 04 липня 2007р. за № 143/07, а також на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯД № 02785, виданого на підставі рішення Харківської міської ради від 04 липня 2007 року № 143/07 ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,0655 га. Обидва акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №310867100128 від 08 квітня 2008р. На даний час земельна ділянка належить позивачу та відповідачу на праві приватної спільної сумісної власності без визначення часток.

У зв`язку з наміром продати свою частку домоволодіння, позивач звернувся до відповідача, щоб визначити їх частки земельної ділянки у добровільному порядку, на що вона спочатку погодилася, але потім змінила своє рішення на протилежне, що змушує позивача звернутися до суду.

Відповідач, в обґрунтування відзиву, щодо заперечення проти задоволення позовних вимог посилається на те, що в позовних вимогах позивач просить визначити, що йому належить на праві спільної часткової власності 1/2 її частина, або 0,0361 га, однак не надає доказів на підставі чого визначено такий розмір. Крім того, з таким розміром позивач не згодна, оскільки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2004 йому належить 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_2 . Інша 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель адресою: АДРЕСА_2 належить позивачу. У документах зазначено частини будинку по 1/2 у кожного власника, однак фактично сторони користуються домоволодінням по іншому. Технічно будинок поділено на два окремих власника з окремими входами до двох половин будинку, а земельна ділянка відділена парканом. Такий порядок користування будинком та земельною ділянкою було погоджено між сторонами, а фактично він вже існував до того, як ОСОБА_2 стала співвласником цього домоволодіння.

В судове засідання позивач його представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява про враховуючи строки розгляду даної справи,.

Відповідач в судове засідання не з`явилася повторно, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, на адресу суду черговий раз направила заяву, в якій просить відкласти розгляд справи у звязку з карантином. Враховуючи, що розгляд справи відкладався за заявами відповідача 9 разів, в тому числі через карантин. враховуючи строки розгляду справи, невизначеність терміну дії карантину, на який посилається відповідачка у своїх заявах, а також ті обставини, що усні пояснення та письмові докази, відзив, подані сторонами протягом розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін на підставі письмових доказів

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як визначено ч.3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За результатами дослідження матеріалів справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 і 3 ст. 319 та ч. 1 ст. 321 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Статтею 79 ЗК України передбачено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв*зязку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Також, вимогами ст. 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч.1 статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Також, суд зазначає, що Законом України з 01.01.2013 року Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що право власності, серед іншого, на земельні ділянки посвідчує свідоцтво про право власності на нерухоме майно, головним завданням якого є підтвердження виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно Закону України Про державний земельний кадастр з 01.01.2013 року видання державних актів на право власності на земельну ділянку припиняється. Натомість документом, що посвідчує право власності, є свідоцтво на право власності. У разі потреби, підтвердити своє право власності на земельну ділянку можна буде й витягом: з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або Державного земельного кадастру.

Суд зазначає, що до 01.01.2013 року основним документом, який посвідчував права на землю, був державний акт на право власності на земельну ділянку і станом на теперішній час державні акти, видані до 1 січня 2013 року, залишаються чинними й надалі посвідчуватимуть права на земельні ділянки.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності (користування) на земельну ділянку, виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.24 Закону України Про Державний земельний кадастр реєстрація відбувається після формування земельної ділянки відповідно до ст. 79-1 ЗК України на підставі документації із землеустрою, затвердженої згідно законодавства.

Судом під час розгляду даної справи встановлено, що відповідно до договору дарування, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 17.07.1995 за р.№1-9474 ОСОБА_1 подаровано половину жилого будинку, з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_2 . На земельній ділянці розміром 668 кв.м. розташований житловий будинок, літ. А-1 , деревяний, обкладений цеглою, жилою площею 54,8 кв.м., з надвірними будівлями: сараї літ. Б, Л , літньої кухні літ. Г , вбиралень літ. Д,К , льох літ. Ж , гараж літ. З , душ літ. И , огорожі №1-5. Право власності у ОСОБА_4 зареєстровано у КП ХМБТІ 26.07.1995 за р.№1756.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6310598742019 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:07:029:0004, що розтащована: АДРЕСА_2 за цільовим призначенням: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) за категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, за формою власності є приватною власністю, площа земельної ділянки:0,0655 га, вказана земельна ділянка зареєстрована Управлінням Дерземагенства у м.Харкові Харківської області 09.04.2008, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровані без визначення часток за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №025786 від 08.04.2008 та серії ЯД 025785 від 08.04.2008 р.№310867100128.(а.с.17-18)

Відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою ХДНК 25.11.2004 за р.№5-728 належить Ѕ частка жилого будинку, з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_2 . На земельній ділянці розміром 668 кв.м. розташований житловий будинок, літ. А-1 , деревяний, обкладений цеглою, жилою площею 54,8 кв.м., з надвірними будівлями: сараї літ. Б, Л , літньої кухні літ. Г , сіни літ. г1 , гпнок літ. г2 , вбиралень літ. Д,К , льохи літ. Ж,Н , гараж літ. М , душ літ. И , огорожі №2,4,6.

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , виданого ТОВ Міжрегіональне бюро технічної інвентаризації 08.07.2019 домоволодіння та земельна ділянка сторонами на час виготовлення технічного паспорту розподілені сторонами на дві частини, між якими збудовано паркан.(а.с.45-48) Дані про фактичний поділ домоволодінням мід співвласниками стверджуються позивачем в позові та не заперечуються відповідачкою у відзивах но позовну заяву.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровані права власності на житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_2 по Ѕ частки за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.130-131)

При цьому частки домоволодіння, що поділені співвласниками фактично, згідно експлікації, плану земельної ділянки, плану фактичного користування наданого відповідачкою, що складався на місцевості не відповідають фактично частці по Ѕ кожного. Фактично відповідач користується більшою частиною домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 6310136600:07:029:0004, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до уточненого позову ОСОБА_1 позивач уточнив позовні вимоги, з урахуванням ситуаційної схеми та плану земельної ділянки з особливостями часток земельної ділянки, які перебувають у фактичному користуванні її співвласників - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , за результатом геодезичної зйомки акредитованим суб*єктом ОСОБА_6 , таким чином, з урахуванням даних щодо фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 користується 4916/ НОМЕР_1 ч земельної ділянки, а ОСОБА_2 користується 5083/10000 ч земельної ділянки 6310136600:07:029:0004 по АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно стп.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між цими. '

Згідно ст.370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст.89 ч.1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, встановлених законом.

Судом під час розгляду справи встановлено та підтверджується дослідженими доказами, що земельна ділянка, яка перебуває у спільній сумісній власності позивача та відповідача перебуває у їх користуванні, фактично ними поділена парканом, при цьому позивач користується 4916/ НОМЕР_1 часток земельної ділянки, що становить 0,0322 га, а відповідачка фактично користується 5083/ НОМЕР_1 земельної ділянки, що становить 0,0333 га.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

ст. 41 Конституції України передбачає непорушність права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Відповідно до положень норм ст.ст.16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Норми ст.ст.15, 16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

Невизначеність часток у власності перешкоджає позивачу, як власнику майна розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.тому він звернувся до суду, оскільки, як стверджував позивач, в позасудовому порядку домовитися з відповідачем та укласти відповідний договір не вдалося.

Суд дійшов висновку, що право позивача, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими, частки земельної ділянки, права на які просить визначити позивач є майже рівними та відповідають фактичному користуванню сторін, що не порушує прав відповідача.

На підставі вищезазначеного, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку та визначення часток співвласників земельної ділянки, відповідно до часток, які фактично перебувають у користуванні сторін.

Керуючись ст. ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 280-284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку, визначивши частки співвласників земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6310136600:07:029:0004), відповідно до фактичного порядку користування сторін наступним чином: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) належить 4916/10000 земельної ділянки, що становить 0,0322 га, ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) належить 5083/10000 земельної ділянки, що становить 0,0333 га.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: