Постанова

від 18.01.2021 по справі 520/1251/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 р.Справа № 520/1251/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Іванов О.А.

представник відповідача Саблуков Д.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 17.08.20 року по справі № 520/1251/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-терра"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-терра", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000331421 від 27 червня 2019 року прийняте Головним управління ДФС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-терра" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що не можливо встановити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагента позивача до вчинення придбання/реалізації робіт (послуг), а отже і підтвердити реальність здійснення господарських операцій ТОВ "Укр-Терра" з ТОВ "Сталміс" за листопад 2018 року. Крім того, вказав на те, що до перевірки не було надано документального підтвердження оплати придбаних послуг, а на момент проведення перевірки кредиторська заборгованість перед ТОВ "Сталміс" складала 1360000,00 грн. Вказав на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою вважати правомірним формування податкового кредиту у разі недоведення реального характеру здійснених господарських операцій. Вважає податкове повідомлення-рішення №00000331421 від 27 червня 2019 року прийняте Головним управління ДФС у Харківській області правомірним.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Укр-терра" взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 29.08.2016 № 14801020000070620.

На підставі направлення від 23.05.2019 № 5035, виданого Головним управлінням ДФС у Харківські області головному державному ревізору-інспектору відділу аудиту платників Київського управління аудиту ГУ ДФС у Харківської області Колченко І.Д. , відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, п. 61.1, 61.2 ст. 61, п. п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Харківській області від 22.05.2019 № 3619, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Укр-терра" (код за ЄДРПОУ 40784052) з питань дотримання вимог податкового законодавства України, з податку на додану вартість, щодо господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) за листопад 2018 року, а також даних щодо подальшої реалізації/придбання та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

Результати перевірки податкового органу відображені в акті ГУ ДФС у Харківській області від 05.06.2019 № 1935/20-40-14-21-08/40784052 (надалі за текстом - акт від 05.06.2019 № 1935/20-40-14-21-08/40784052).

За висновками акту від 05.06.2019 № 1935/20-40-14-21-08/40784052 встановлено порушення ТОВ "Укр-терра":

- вимог абз. а п. 198.1, абзацу першого і другого п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту за листопад 2018 року у сумі 199166,66 грн.

В результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, за листопад 2018 року в сумі 199166,66 грн.

Зокрема, а акті перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ "Укр-терра" не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885).

На підставі висновків акту від 05.06.2019 № 1935/20-40-14-21-08/40784052 відносно позивача складено податкове повідомлення-рішення № 00000331421 від 27 червня 2019 року про донарахування суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість розмірі 199167,00 грн., та фінансових санкцій в розмірі 49791,75 грн..

Вказані обставини та незгода позивача з вказаним податковим повідомленням-рішенням, слугувала підставою його звернення до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковий кредит був сформований позивачем по податкових накладних, зареєстрованих контрагентом-постачальника після 22.03.2018 року, тобто протягом часу, коли діяло положення п. 201.10 ст. 201 ПК України про неможливість скасування податкового кредиту. Позивачем надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності здіснення гоподарських операцій з ТОВ "Сталміс", які не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків. В свою чергу, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності його дій щодо винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що підставою для встановлення в акті перевірки порушень позивачем податкового законодавства та як наслідок прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення, стали не надання до перевірки банківських виписок та/або платіжних доручень, які свідчать про перерахування коштів на користь контрагента-постачальника ТОВ "Сталміс"; у штаті ТОВ "Сталміс" на момент взаємовідносин з позивачем працювала 1 особа; відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва станом на 31.12.2018 основні засоби на підприємстві ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) відсутні.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "Укр-терра" (код за ЄДРПОУ) "Замовник" та ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) "Аудитор" укладено договір про надання аудиторських послуг № 03/01/18-1 від 03.01.2018. Відповідно до п. 1 Договору Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання, а Аудитор зобов`язується відповідно до завдання Замовника надати йому за плату аудиторські послуги. Плата за надання за цим Договором аудиторських послуг складає 150000, 00 грн. (п. 3 Договору). Строк аудиторських послуг за цим Договором до 31.12.2018 р. (п. 2 Договору).

Крім того, між ТОВ "Укр-терра" (код за ЄДРПОУ) "Поклажодавець" та ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) "Зберігач" укладено договір зберігання № 03/01/18-3 від 03.01.2018. Відповідно до п. 1.1 Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку цього Догору Товаро-матеріальні цінності "Майно". Плата за надані за цим договором зберігання складає 500000,00 грн. (п. 1.3 Договору).

Також між ТОВ "Укр-терра" (код за ЄДРПОУ) "Сторона 1" та ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) "Сторона 2" укладено договір на вантажно-розвантажувальні роботи № 03/05/18-1 від 03.05.2018. Відповідно до п. 1.1 Договору Сторона 2 зобов`язується за дорученням Сторони 1 здійснювати вантажно-розвантажувальні роботи покупцям Сторони 1. Вартість робот за цим договором складає 545000,00 грн. у тому числі ПДВ - 90833,33 грн. (п. 3.1 Договору).

Відповідно до укладеного договору про надання аудиторських послуг №03/01/18-1 від 03.01.2018року, договору зберігання №03/01/18-3 від 03.01.2018 року та договору на вантажно-розвантажувальні роботи №03/05/18-1 від 03.05.2018 року ТОВ Сталміс (код 40784052) на адресу ТОВ Укр - терра (код 43143704) за період листопад 2018 року було виписано податкові накладні, акти здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 1 194 999,99 грн., у т.ч. ПДВ 199 166,66 грн.

Податкова накладна про надання аудиторських послуг від 01.11.2018 №2 на суму ПДВ 25000 грн, податкова накладна про надання послуг зберігання товаро-матеріальних цінностей від 01.11.2018 №3 на суму ПДВ 83333,33 грн. та податкова накладна про надання послуг по навантажувально-розвантажувальних робіт (травень-вересень) від 01.11.2018 №4 на суму ПДВ 90833,33 грн. зареєстровані 22.11.2018, 22.11.2018 та 23.11.2018 відповідно згідно вимог чиного законодавства України у Єдиному реєстрі податкових накладних та включені до складу податкового кредиту до декларації з ПДВ за звітний період декларування - листопад 2018 року.

В ході проведення перевірки з боку податкового органу виявлено факт наявності кредиторської заборгованості перед ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) за зазначеними договорами в загальному розмірі 1360000,00 грн.

Так, стосовно ТОВ "Сталміс" (код за ЄДРПОУ 42274885) з боку податкового органу встановлено, що за 4 квартал 2018 року у штаті працювала 1 особа; останній звіт до ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області подано за листопад 2018 року; податкова декларація з податку на прибуток підприємства подана за листопад 2018 року; фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва станом на 31.12.2018 - основні засоби підприємства відсутні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами спірних операцій позивачем було сформовано податковий кредит на суму 358724,00 грн. Дана сума податкового кредиту, зокрема, була сформована на підставі податкових накладних на суму ПДВ 199166,66 грн., що були зареєстровані в ЄРПН протягом листопада 2018 року контрагентом ТОВ "Сталміс" (код 40784052).

Окреслена обставина в ході розгляду справи не заперечувалась з боку представників сторін, а тому суд вважає, що є такою, яка не потребує доказування.

В даному контексті слід зауважити, що Законом України "Про внесення змін до ПК України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (надалі - "Закон № 1797-VIII") внесені зміни до ПК України, якими, серед іншого, запроваджено механізм зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у ЄРПН.

Внаслідок внесення таких змін, зміст п. 201.10 ст. 201 ПК України був доповнений новим положенням, згідно з яким податкова накладна складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Вказані зміни набрали чинності 1 квітня 2017 року (згідно п. 1 розділу II Закону № 1797-VIII).

Таким чином, положеннями податкового законодавства не допускається скасування податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, що зареєстровані в ЄРПН після 1 липня 2017 року.

При цьому, судова колегія зауважує, що дія даного положення про неможливість скасування податкового кредиту була зупинена на період з 31 грудня 2017 року по 22 березня 2018 року (що слідує зі змісту п. 571 підрозділу 2 розділу XX ПК України, п. 1 розділу II Закону України "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році". Постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 21.02.2018, яка набрала чинності 22.03.2018, затверджено порядки з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Таким чином, після набрання чинності 22.03.2018 Постанови КМ України № 117 від 21.02.2018, вимоги абз.3 п. 201.10 ст. 201 ПК України діють в такій редакції: "Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження".

Судова колегія звертає увагу, що податковий кредит був сформований позивачем по податкових накладних, зареєстрованих контрагентом-постачальника після 22.03.2018 року, тобто протягом часу, коли діяло положення п. 201.10 ст. 201 ПК України про неможливість скасування податкового кредиту.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень - відповідачем в основу спірного податкового повідомлення-рішення № 00000331421 від 27 червня 2019 року, а також суджень суб`єкта владних повноважень, викладених в акті від 05.06.2019 № 1935/20-40-14-21-08/40784052 на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, розрахунок Товариством щодо наданих послуг здійснювався згідно наступних договорів: №1-11/18 від 01.11.2018 про відступлення права вимоги між ТОВ "Сталміс", ТОН "Корегон" (код 42274314) та ТОВ "Укр-терра" (код 40784052), платіжних доручень до нього № 150 від 20.12.2018 та № 147 від 28.11.2018, сплата за договором здійснена у повному обсязі; № 03/01/19-1 від 03.01.2019 про відступлення права вимоги між ТОВ "Сталміс", ПП "Укрспецпоставка-М" (код 36033135) та ТОВ "Укр-терра" (код 40784052), платіжне доручення до нього № 214 від 05.02.2020, сплата за договором на час розгляду справи здійснена не у повному обсязі; № б/н від 03.01.2019 про відступлення права вимоги між ТОВ "Сталміс", ТОВ "Квантаріо" (код 42621558) та ТОВ "Укр-терра" (код 40784052) платіжних доручень до нього № 219 від 03.03.2020 та №221 від 11.03.2020, сплата за договором на час розгляду справи здійснена у повному обсязі.

Отримані послуги передані на підставі актів здачі-приймання робіт. Отримані позивачем послуги від контрагента використані в господарській діяльності Товариства при здійсненні його поточної господарської діяльності.

Згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагента позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій та тягне за собою зміни майнового стану сторін договору.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази вчинення господарських операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказує на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеним з контрагентами іншого результату, ніж надання послуг та отримання прибутку, шляхом їх подальшої реалізації.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про фактичність операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Контрагент позивача під час здійснення господарської операції та складення первинних документів був зареєстрований як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарських операцій був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Суд зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни свого контрагента, тим більше по ланцюгу постачання, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ним податкового законодавства.

При цьому суд відмічає, що обов`язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальником товарів (послуг) по ланцюгу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі 826/4571/16 (номер в ЄДРСР 73596822), від 08.05.2018 у справі 814/937/15 (номер в ЄДРСР 73843667), в постанові від 30.01.2018 у справі № 1570/5614/2012 (номер в ЄДРСР 71979102).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Як свідчать матеріали справи, підставою для встановлених порушень в акті перевірки стали також висновки податкового органу, щодо наявності податкової інформації щодо контрагента позивача: відкритих кримінальних проваджень, порушення податкової дисципліни з боку контрагента позивача, висновки щодо неможливості здійснення господарської діяльності з боку контрагентів.

Суд з цього приводу зазначає, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції , суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням ст. 77 КАС України.

Суд констатує, що в ході розгляду справи з боку податкового органу не виконано окреслений обов`язок.

Окреслена позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 29.03.2019 по справі № 812/8245/13-а.

Також суд зазначає, що податкова інформація повинна стосуватись саме платника податків, оскільки неможливо встановити питання оформлення господарських операцій та відсутності факту їх реального здійснення, оскільки окреслене може бути встановлено виключно за допомогою відповідної перевірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що витяги з податкової інформації не є ані актами перевірки, ані іншими актами індивідуальної дії, що містили б юридичні факти.

Окреслена позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, постановою від 12.06.2018 у справі № 826/16272/13-а, постанова від 27.03.2018 у справі № 816/809/17.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Проте, контролюючим органом, такого доказу як вирок надано не було.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності трудових ресурсів, наявних у контрагента позивача, оскільки відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод (постанови Верховного Суду у справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14).

Зокрема Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування, не довів належними та допустимими доказами правомірності власного рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі № 520/1251/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі № 520/1251/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 25.01.2021 року