Постанова

від 18.01.2021 по справі 906/31/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа №906/31/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання - Єфімчук А.І.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 (суддя Машевська О.П., повний текст рішення складено 17.11.2020 р.)

за позовом Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів

до Гаражного кооперативу "Тетерів"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирської міської ради

про визнання права власності на гаражі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. відмовлено у позові Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів до Громадської організації "Гаражний кооператив "Тетерів" визнати за Житомирською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів право власності на гаражі-майстерні №63 та № 63-а, що знаходяться на території гаражного кооперативу "Тетерів" за адресою : м. Житомир, вул. Робітнича.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задоволити. Визнати за Житомирською обласною організацією всеукраїнської спілки автомобілістів право власності на гаражі-майстерні №63 та 63-а, що знаходяться на території гаражного кооперативу "Тетерів" за адресою: м. Житомир, вул. Робітнича,5.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дослідив всі обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Житомирською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів отримано у власність гараж АДРЕСА_1 на законних підставах.

Водночас право користування даним гаражем в установленому законом порядку не оскаржено.

В свою чергу гараж № НОМЕР_1 (ПТО №3) був збудований та використовувався Всеукраїнською спілкою автомобілістів як пункт технічного обслуговування, що підтверджується відповідними документами.

Апелянт зазначає, що він має повне право на захист своїх інтересів шляхом визнання права власності на спірні гаражі-майстерні №63 та 63-а, які знаходяться на території гаражного кооперативу "Тетерів".

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 р. апеляційну скаргу Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі № 906/31/19 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Житомирська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів має право усунути недоліки, а саме подати до Північно-західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 5286,00 грн. Попереджено Житомирську обласну організацію Всеукраїнської спілки автомобілістів, що у випадку не усунення у встановлений термін недоліків, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

16.12.2020 р., на адресу апеляційного суду від скаржника надійшла заява, якою долучає платіжне доручення № 1416 від 08.12.2020 р. про сплату судового збору в сумі 3234,39 грн.

Платіжним дорученням №1416 від 08.12.2020 р. судовий збір був сплачений з врахуванням ціни позову, незважаючи на те, що при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 3524 грн. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що сума судового збору, яка підлягає сплаті за подання апеляційної скарги становить 3234,39 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 та призначено її до розгляду на 18 січня 2021 р. об 10:00 год.

29.12.2020 від Гаражного кооперативу "Тетерів" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 залишити без змін.

18.01.2021 від представника апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

В обґрунтування клопотання представник апелянта посилається на те, що він не має можливості з`явитися до Північно-західного апеляційного господарського суду для участі у справі оскільки 18.01.2021 приймає участь в іншому судовому засіданні у Романівському районному суду по справі №1-143/11.

Розглянувши вище зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку представником позивача не надано жодних доказів в підтвердження неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні.

У Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 вказано верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Призначаючи справу до розгляду суд апеляційної інстанції надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Явка учасників у справі не визнавалась обов`язковою, а також попереджено про те, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апелянт не був позбавлений можливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника.

Сторони явку повноважних представників в судове засідання 18.01.2021 року не забезпечили.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Колегія суддів розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

08.01.2019 року Житомирська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Гаражного кооперативу "Тетерів" про визнання права власності на гаражі-майстерні №63 та 63-а, що знаходяться по вул. Робітнича, 5 у м. Житомирі на підставі 392 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.03.19р. до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача залучено Житомирську міську раду.

11.04.2019р. Господарським судом Житомирської області вчинено окрему процесуальну дію поза судовим засіданням: оглянуто речові докази (гаражі №63 та №63-А) у місці їх знаходження по вул. Робітнича, 5 у м. Житомирі. Оформлено протокол та диск із відео - фіксацією процесуальної дії, які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.05.2019р. витребувано оригінали документів з реєстраційної справи, що ведеться у паперовій формі щодо юридичної особи Гаражний кооператив "Тетерів" (м. Житомир) та знаходиться у Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області (м. Житомир).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.05.2019р. витребувано у Житомирської міської ради належним чином засвідчену копію рішення міської ради (виконавчого комітету) про затвердження назви топонімічного об`єкту у місті Житомирі: вулиця Робітнича та присвоєння об`єкту (ам) будівництва адреси: вулиця Робітнича, будинок 5 та вулиця Робітнича, будинок 5 А у м. Житомирі.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.06.2019р. у справі призначено комплексну судову експертизу, проведення якої в частині будівельно-технічної експертизи доручено судовому експерту Хомутовському М.В., в частині земельно-технічної експертизи - судовому експерту Горкуші М.Д.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.11.19р. задоволено клопотання судового експерта Хомутовського М.В. за вих.№401/149 від 12.11.2019р. (вх. г/с №02-44/1807/19 від 14.11.2019 р.) про забезпечення 12.12.2019р. натурного обстеження об`єктів дослідження - гаражі № НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у місці їх знаходження за адресою по вул. Робітнича,5 у м. Житомирі.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.02.2020р. поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням до суду Висновку експерта №149/01-2020, припинено проведення у справі земельно-технічної експертизи судовим експертом Горкушою М.Д.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.20р. закрито підготовче провадження у справі №906/31/19.

Ухвалами Господарського суду Житомирської області від судові засідання неодноразово відкладалися.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.10.1974 року виконавчий комітет Корольовської районної ради депутатів трудящих м. Житомира листом за вих. № 312/5 надає дозвіл голові кооперативу "Тетерів" , як виняток, встановити цегляний гараж громадянину ОСОБА_1 ( а.с. 11, т.3).

16.05.1983 року гаражний кооператив "Тетерів" протоколом № 2 оформляє гараж № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_1 (а.с. 13. т.3).

11.04.1984 року добровільне товариство "Автомотолюбитель УССР" листом №4 направляє громадянина ОСОБА_3 в члени гаражного кооперативу "Тетерів" для купівлі у громадянки ОСОБА_2 гаража № НОМЕР_2 (а.с. 12, т.3).

09.02.1989 року член гаражного кооперативу "Тетерів" громадянин ОСОБА_3 та громадянин ОСОБА_4 укладають у простій письмовій формі договір купівлі-продажу гаражу № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі "Тетерів" (а.с. 24, т.1).

В подальшому, як встановив суд з п.12 довідки Корольовської районної ради добровільного товариства "Автомотолюбитель УССР" №21 від 03.11.1992 року, громадянин ОСОБА_4 віддав свій гараж № НОМЕР_2 , який розміщувався на старій площадці гаражного кооперативу "Тетерів" під майстерні (надалі у тексті - довідка №21 від 03.11.1992 року) (а.с. 21, т.1).

У довідці №21 від 03.11.1992 року, не зазначено конкретно під які майстерні громадянин ОСОБА_4 віддав свій гараж № НОМЕР_2 , однак зазначено їх місцезнаходження - стара площадка гаражного кооперативу "Тетерів" та що на цій площадці йому побудований інших гараж.

Допитаний в якості свідка громадянин ОСОБА_4 надав суду розрахункову книжку члена гаражного кооперативу "Тетерів", оформлену на гараж № НОМЕР_3 площею 21 кв.м, яка підтверджує сплату ним членських внесків щонайменше починаючи з 3 кварталу 1995р. (а.с. 236-239, т.4).

Про те, що громадянин ОСОБА_4 став власником гаража № НОМЕР_3 загальною площею 21 м 2 на території гаражного кооперативу "Тетерів" останній визнає виданою ним довідкою №89/90 від 24.06.2010р. ( а.с. 23, т.1).

В ході розгляду справи обставини року будівництва та фактичного розташування гаража НОМЕР_3 на території гаражного кооперативу "Тетерів", в тому числі, відносно гаража № 63, не встановлювались, оскільки не входили до предмета доказування.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.03.1995р. Житомирською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів (надалі у тексті - ЖОО ВСА) було засновано колективне виробниче підприємство гаражного та технічного обслуговування "Автолюбитель" для надання послуг технічного і гаражного обслуговування (далі - КП "Автолюбитель") ( а. с. 52, 186 т.1).

Як юридичну особу з ідентифікаційним кодом 22048131 КП "Автолюбитель" зареєстроване 31.05.1995р. та визначено його місцезнаходження: 262008, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 33 ( а.с. 52, т.1).

Між ЖОО ВСА (засновник) та новоствореним КП "Автолюбитеть" підписано додаток №1 "Перелік основних засобів до розподільчого балансу переданих ЖОО ВСА підприємству гаражного та технічного обслуговування "Автолюбитель" станом на 01.08.1995р." (надалі у тексті - Перелік основних засобів КП "Автолюбитель" станом на 01.08.1995р.) ( а.с.20, т.1).

У Переліку основних засобів КП "Автолюбитель" станом на 01.08.1995р. за порядковим номером 23 значилися гараж цегляний ПТО №2 (рік введення в експлуатацію - грудень, 1976) та за порядковим номером 24 - адмінбудівля ПТО №3 (рік введення в експлуатацію - грудень, 1976) ( а с. 20, т.1).

КП "Автолюбитель", як новостворена юридична особа, видало наказ №2 від 06.08.1995р. "Про організацію бухгалтерського обліку", за змістом п.5 якого ПТО №2 та ПТО №3 поставлено на баланс як "приміщення технічного обслуговування та ремонту автомобілів" та що розташовані ці приміщення на території гаражного кооперативу "Тетерів" (а.с. 19, т.1).

Окрім того, за змістом п.5 наказу КП "Автолюбитель" №2 від 06.08.1995р. "Про організацію бухгалтерського обліку" у приміщеннях технічного обслуговування та ремонту автомобілів ПТО №2 та ПТО №3, підрядні роботи по ремонту автотранспортних засобів виконували члени ВСА ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та за які отримували оплату у встановленому цим пунктом наказу розмірі.

02.02.1999 року між КП "Автолюбитель" та громадянином ОСОБА_4 підписано повторний акт приймання-передачі гаража №63 в гаражному кооперативі "Тетерів" на баланс ЖОО ВСА у зв`язку з втратою первинного акту, складеного станом 20.02.1989р. та який затверджено головою ЖОО ВСА ОСОБА_7 (далі - Повторний акт від 02.02.1999р.) (а.с. 25, т.1).

У Повторному акті від 02.02.1999р. громадянин ОСОБА_4 підтвердив, що передав гараж № НОМЕР_2 у гаражному кооперативі "Тетерів" ЖОО ВСА, а ЖОО ВСА - гараж № НОМЕР_3 громадянину ОСОБА_4 і що первинний обмін гаражами мав місце ще 20.02.1989р. (а.с. 25, т.1).

Судом першої інстанції не встановлено достовірно, чи міг первинний обмін гаражами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 відбутися 20.02.1989 року, однак судом встановлено, що гаражі № НОМЕР_2 та № 383 мають однакову площу по 21 кв. м.

Відповідно до п.8 Положення про гаражні кооперативи 1993р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 19.08.93р. №484 , гаражі будувалися по типовим проектам, розміром 3,5х6 метрів по осях (що фактично утворює площу 21 кв. м.) ( а. с. 68, 235, т.1).

Аналогічну умову містив п.8 Положення про гаражні кооперативи 1995р., затвердженого 27.07.95 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради народних депутатів № 410 (а.с. 238, т.1).

Судом першої інстанції встановлено, що цегляний гараж № НОМЕР_2 був побудований у період після 29.10.1974р. до 13.05.1983 року, а з 09.02.1989р. його власником був громадянин ОСОБА_4 , який вже щонайменше з 3 кварталу 1995 року є власником гаража № НОМЕР_3 .

У Переліку основних засобів КП "Автолюбитель" станом на 01.08.1995р. гараж цегляний ПТО №2 обліковувався як такий, що введений в експлуатацію у грудні 1976 року. З вище викладеного вбачається, що наведений доказ підтверджує рік будівництва гаража №63 - НОМЕР_4 , та що станом на 01.08.1995р. ЖОО ВСА передала його на баланс КП "Автолюбитель" за функціональним призначенням як ПТО №2 та суміжний з ним гараж № НОМЕР_1 як ПТО №2 (а с. 20, т.1).

Судовою будівельно-технічною експертизою встановлено, що гаражі № НОМЕР_2 (ПТО №2) та №63-А (ПТО№3) являють собою зблоковані будівлі у ряду з іншими гаражами. Фактично ряд в якому вони розташовані розпочинається із гаража під номером 46 та закінчується під номером 63-А (а.с. 145, т.4).

Вище викладене свідчить, що станом на дату оформлення Повторного акту від 02.02.1999р., гараж № НОМЕР_2 (ПТО №2) обліковувався на балансі КП "Автолюбитель" ще з 06.08.1995р.

КП "Автолюбитель", передав ПТО№2 (гараж № НОМЕР_2 ), розміщене на території гаражного кооперативу "Тетерів" в оренду фізичній особі ОСОБА_6 , що підтверджується договором оренди виробничого приміщення та обладнання від 30.10.1997 року, за умовою п.1.4 та п. 6.1 якого орендар отримав у користування на умовах оренди також обладнання , розміщене у виробничому приміщенні та зобов`язався оплачувати за свій рахунок витрати на електроенергію. Встановивши у п. 8.1 договору оренди виробничого приміщення та обладнання від 30.10.1997 року строк його дії - до 31.12.1998р., сторони неодноразово його продовжували, востаннє - до 31.12.2001р. (а.с. 44, т.1).

Однак, 24.12.2000 року КП "Автолюбитель" передав ПТО №2 (гараж № НОМЕР_2 ) в оренду Приватному підприємству "Алюр", що підтверджується договором оренди виробничого приміщення від 24.12.2000 року , у п. 6.4 якого було передбачено, що договір діє тільки на період роботи у ПП "Алюр" Поліщука П.А. ( а.с. 43, т.1). Зазначений договір в частині строку його дії сторони неодноразово продовжували, востаннє - до 31.12.2004р.

З вище викладеного вбачається, що ПТО №2 (гараж № НОМЕР_2 ) з 30.10.1997р. та щонайменше по 31.12.2005р. перебувало в оренді безпосередньо фізичної особи ОСОБА_6 як виконавця робіт з ремонту автотранспортних засобів та ПП "Алюр", де останній працював.

Місцевий суд встановив, що у березні 1995 р. ЖОО ВСА заснувала іншу юридичну особу - торговельне підприємство "Автомобіліст" (далі - ТП "Автомобіліст" ) ( а.с. 178, 190 т.1).

26.01.2007р. на підставі наказу №3 від 11.01.2007р. ЖОО ВСА передав гараж № НОМЕР_2 та гараж № НОМЕР_1 на баланс ТП "Автомобіліст" (а. с. 43, т.3).

ТП "Автомобіліст" як орендодавець ПТО №2 (гараж № НОМЕР_2 ) передав його в оренду фізичній особі - підприємцю Поліщуку П.А. (а с. 122, т.1).

ТП "Автомобіліст" як орендодавець ПТО №3 (гараж № НОМЕР_1 ) передав його в оренду фізичній особі ОСОБА_8 (договори оренди об`єкта нерухомості №01/1 від 01.01.11р. та від 02.01.2013р.) для використання під майстерню разом з устаткуванням (а.с. 63-66, т.1).

Гаражний кооператив "Тетерів" отримував від КП "Автолюбитель" та ТП "Автомобіліст" плату за розташування гаражів АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на його території, за їх використання в якості майстерень, за використання дороги, електроенергії тощо ( а.с. 69-71, т.1, а.с. 6-10, т.2).

На підставі наказу №2 від 15.02.2017р. ЖОО ВСА прийнято на баланс гаражі - майстерні №63, 63-А (ПТО №2,№3) з всіма матеріальними цінностями від ТП "Автомобіліст" ( а. с. 22, т.1).

В ході розгляду справи судом першої інстанції також встановлено інші обставини, які мають значення для вирішення спору.

Гаражний кооператив "Тетерів" вперше як юридичну особу з ідентифікаційним кодом 20427976 зареєстровано 15.02.1995р. за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 67, т.2).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26.04.2001 року №269 на підставі матеріалів інвентаризації земельних ділянок Гаражному кооперативу "Тетерів" для розміщення гаражного кооперативу було надано в тимчасове короткострокове користування терміном на один рік земельну ділянку площею 2,9437 га по АДРЕСА_3 ( надалі у тексті - Рішення ради № 269) ( а с. 224, т.1).

На підставі Рішення ради №269 Гаражний кооператив "Тетерів" зареєстрував речове право оренди на земельну ділянку площею 2,9437 га строком на один рік - 29.11.2001 року (а.с. 28, т.4 ).

Рішенням 5 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 09.02.2016р. № 99 Гаражному кооперативу "Тетерів" надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,9437 га по АДРЕСА_4 для колективного гаражного будівництва ( а с. 227, т.1).

12.07.2019року у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,9437 га для колективного гаражного будівництва з кадастровим номером 1810136600:08:002:0001 ( а.с. 27, т.4).

Рішенням 56 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 31.10.2019р. №1658 Гаражному кооперативу "Тетерів" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) ( а.с. 150, т.4).

Рішенням 61 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 18.12.2019р. №1735 Гаражному кооперативу "Тетерів" надано в оренду строком на п`ять років земельну ділянку площею 2,9437 га для колективного гаражного будівництва з кадастровим номером 1810136600:08:002:0001( а.с. 151, т.4).

Щодо прав ЖОО ВСА на користування земельною ділянкою по вул. Робітнича, 5-А, де фактично розміщені гаражі № 63 та № 63-А., судом першої інстанції встановлено наступне.

07 вересня 1972 року рішенням виконкому Житомирської міської Ради депутатів трудящих №775 виділено міському відділу комунального господарства земельну ділянку площею 1,54 га за рахунок міськземфонду для благоустрою майданчика стоянки автомашин та мотоциклів індивідуального користування по АДРЕСА_4 (а.с. 134, т.1).

04 липня 1974 року рішенням виконкому Житомирської міської Ради депутатів трудящих №474 гаражний кооператив "Тетерів" підпорядковано міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР" для оперативного і технічного керівництва (а.с. 142, т.2).

30 червня 1987 року рішенням Житомирської міської Ради народних депутатів № 249 виділено земельну ділянку площею 5300,00кв.м. (додатково) добровільному товариству "Автомотолюбитель" для розширення гаражного кооперативу "Тетерів" по вул. Робітничій,5 (а.с. 141, т.2).

Інші докази на підтвердження в ЖОО ВСА права землекористування відповідно до чинного з 1990 року і на даний час земельного законодавства в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимогами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен спиратись на надані та наявні у законі права, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування положень наведеної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Зазначені положення стосуються випадків, коли наявне, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (зокрема, з огляду на принцип mutatis mutandis: висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

При вирішенні позову про визнання права власності підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про як наявність у особи певного цивільного права, та к і наявність обставин порушення цивільного права особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Передусім, захищати своє право на майно може особа, якій таке право належить та виникло з підстав, визначених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Вимоги позивача, який в судовому порядку домагається визнання за ним певного права на майно, спрямовані на визнання правовстановлюючого факту судом і підтвердження судом майнового права позивача на певне майно, яке позивач доводить в судовому порядку.

Власний інтерес позивача у такому спорі полягає в тому, щоб в судовому порядку встановити на предмет спору правовий режим власності у правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем певних прав та обов`язків.

У статті 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 05.09.2019 у справі № 907/310/18).

Стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 Цивільного кодексу України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №907/310/18.

Відповідно до приписів ст. 177 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Стаття 181 Цивільного кодексу України визначає види речей.

Так, частиною першою наведеної статті встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації, а ч.2 до рухомих речей віднесено речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною, що визначено ст.184 Цивільного кодексу України.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 334 Цивільного кодексу України встановлено момент набуття права власності за договором: з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнено вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно; право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, набуття права власності та момент його набуття має підтверджуватись правочином (купівля-продаж, поставка та інші види зобов`язальних правочинів) або законом з моменту передання майна, якщо інше не визначено нормами закону.

Як свідчать матеріали справи, предметом даного спору є гаражі №63 та АДРЕСА_2 , що розміщені як зблоковані будівлі в одному ряду з іншими гаражами, нумерацію яких розпочинає гараж за № 46 та завершує гараж № 63-А на території гаражного кооперативу "Тетерів" по вулиці Робітничій, 5-А у місті Житомирі , які за функціональним призначенням використовувалися щонайменше з 01.08.1995 року як пункти технічного обслуговування №2 та №3 (гаражі № № 63, 63-А).

Їх фактична наявність в натурі на території гаражного кооперативу "Тетерів" на даний час встановлена судовою будівельно-технічною експертизою (висновок експерта №149/01-2020).

В матеріалах справи відсутні докази, що право власності на гаражі №№63, ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зареєстровано за будь-якою фізичною або юридичною особою.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Як вже зазначалося вище, при дослідженні обставин існування в особи права власності, суд, перш за все, встановлює підстави, на яких особа набула таке право.

Підстави виникнення права власності на майно поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно.

Підставою виникнення право власності на гараж № НОМЕР_1 позивач посилається на обставини (факти) його створення (будівництва).

Підставою виникнення права власності на гараж № НОМЕР_2 позивач посилається на обставини (факти) обміну гаража № НОМЕР_3 на належний громадянину ОСОБА_4 гараж № НОМЕР_2 .

Чинний з 01.01.2004 року Цивільний кодекс України у статті 328 передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У п.4 Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 128 ЦК УРСР 1963 року, право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не було передбачене законом або договором.

Безпосередньо ЦК УРСР 1963р. містив вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку або його міни (ст. 227, ч.3 ст. 244 цього Кодексу).

Лише житлові будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі підлягали обов`язковій реєстрації, як це було передбачено у п. 2 розділу 2 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.66р. (втратила чинність 19.01.1996р.).

Окрім того, Постановою Верховної Ради Української РСР від 26.03. 1991 року N 885-XII було введено в дію Закон Української РСР "Про власність" з 15 квітня 1991 року.

У статті 15 цього Закону було передбачено, що член гаражного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

У п.3 Постанови Верховної Ради Української РСР від 26.03. 1991 року N 885-XII було передбачено, що положення статті 15 зазначеного Закону застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Відповідно до статті 44 ЦК УРСР 1963р. угоди громадських організацій між собою і з громадянами укладались у письмовій формі, та підписувались особами, які їх укладали.

З вище викладеного вбачається, що для переходу права власності на гараж до 01.01.2004р. достатньо було простого письмового договору купівлі-продажу або міни.

Щодо виникнення права власності на нерухоме майно внаслідок його створення (будівництва) за час дії ЦК УРСР 1963 року та Закону Української РСР "Про власність", введеного в дію з 15 квітня 1991 року.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 16 квітня 1974 року N 193 був затверджений статут Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, яке було засноване на установчому з`їзді товариства 30 січня 1974 року. На IV з`їзді Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, що відбувся 8 грудня 1989 року, було прийнято рішення про перетворення Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів в Українську республіканську спілку автомобілістів, у зв`язку з чим постановою Ради Міністрів УРСР від 26 вересня 1990 року N 290 був зареєстрований Статут Української республіканської спілки автомобілістів, вищезазначена постанова від 16 квітня 1974 року N193 втратила чинність.

26 листопада 1992 року на підставі Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про об`єднання громадян" від 16 червня 1992 року Українська республіканська спілка автомобілістів перереєструвалася в Міністерстві юстиції України як всеукраїнська громадська організація із внесенням термінологічних змін у назву, а саме - "Українська республіканська спілка" на "Всеукраїнську спілку автомобілістів".

Згідно з першою редакцією Статуту Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, затвердженого постановою РМ УРСР від 16.04.1974р. №193, товариство мало право набувати майно і володіти ним, а також створювати в установленому порядку підприємства, зокрема станції технічного обслуговування автомобілів, мотоциклів і моторолерів (далі - Статут "Автомотолюбитель УРСР" 1974р.)

Постановами РМ Української РСР від 27.08.1976р. N420, від 15.01.1980 року N35 та від 20.05.87 р. N195 було внесено зміни до Статуту "Автомотолюбитель УРСР" 1974року, відповідно до яких всі організації товариства мали право, серед іншого, здійснювати будівництво підприємств по обслуговуванню та ремонту автомобілів і мотоциклів.

Статут Української республіканської спілки автомобілістів, зареєстрований Постановою РМ УРСР від 26.09.1990 р. №290, також передбачав, що виробничі і фінансово-господарські відносини Спілки, її організацій і підприємств з державними, громадськими організаціями, кооперативами і громадянами повинні будуватися на договірних засадах.

Чинні до 06.01.1994 року статті 97 та 98 ЦК УРСР 1963р. передбачали право громадських організацій розпоряджатися майном, що належало їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

У п.11.2 Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.98 N 41 (втратив чинність 01.10.13р.) було передбачено , що паспорти будівель, споруд мають зберігатись протягом 5 років після ліквідації основних засобів.

Тобто, документація, яка підтверджує створення об`єкта нерухомості має зберігатись принаймні всього періоду експлуатації такого об`єкта, як невід`ємна частина правовстановлюючої документації, що підтверджує факт створення об`єкта (правова позиція ВС у складі суддів КГС у постанові від 03.06.20р. у справі № 911/1/17).

Отже будівництво (створення) об`єкта нерухомого майна (гаража, пункту технічного обслуговування, тощо) є також підставою виникнення права власності згідно з вимогами чинного законодавства, що діяли до 01.01.2004р.

Чинний з 03.08.2004 року Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у ч.5 статті 3 закріпив наступну гарантію: право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Щодо позивача у спорі про визнання права власності на гаражі № №63, 63-А, що розміщені на території гаражного кооперативу "Тетерів", колегія суддів зазначає наступне.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункт 66 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Позивачем у позові про визнання права власності на майно на підставі ст. 392 ЦК України може бути суб`єкт який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи ( правові висновки ВПВС у постанові від 19.05.20р. у справі № 916/1608/18).

Так, ЖОО ВСА звернулася з цим позовом до суду у січні 2019року. Діяльність обласної організації , її права та обов`язки , визначаються Статутом в редакції 2016р. ( надалі у тексті - Статут ЖОО ВСА 2016р.) ( а. с. 32, т.1).

За змістом Статуту ЖОО ВСА в редакції 2016 року судом встановлено, що ЖОО ВСА заснована на Пленумі Житомирської обласної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів 26 грудня 1992року, статут в першій редакції затверджено Постановою президії Центральної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів від 28.12.1992р. № 34, а державну реєстрацію обласної організацію як юридичної особи проведено розпорядженням Представника Президента України у Житомирській області від 15 січня 1993р. №16 ( а.с. 32, т.1).

Згідно з п. п.1.1,5.3 та 8.1 Статуту ЖОО ВСА 2016р. обласна організація є місцевим осередком громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів", має статус юридичної особи, самостійний баланс, майно, що передане обласній організації в користування Спілкою та майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

У п. 8.3 Статуту ЖОО ВСА 2016р. передбачено, що власністю Спілки є будівлі, набуті на підставах, не заборонених законодавством.

Згідно з п. 8.5 Статуту ЖОО ВСА 2016р. власником майна є Спілка в цілому. Обласна організація Спілки використовує майно Спілки на правах оперативного управління чи господарського відання.

Згідно з п. 8.6 Статуту ЖОО ВСА 2016р. від імені Спілки розпорядження та управління майном здійснює президія Центральної ради Спілки. Майно, яке знаходиться в оперативному управлінні чи господарському віданні обласної організації Спілки може бути використано лише для виконання статутних завдань Всеукраїнської спілки автомобілістів. Управління та розпорядження майном реалізує з`їзд Спілки. На підставі делегованих з`їздом повноважень розпорядження та управління окремими видами майна здійснює президія ради обласної організації Спілки.

За змістом викладених положень Статуту ЖОО ВСА 2016р. власником майна громадської організації є Всеукраїнська спілка автомобілістів, а обласна організація Спілки може мати таке майно, зокрема, на праві господарського відання, ЖОО ВСА не вправі вимагати визнання права власності на спірні гаражі №№ 63,63-А за собою за правилами статті 392 ЦК України.

Однак, позивачем - ЖОО ВСА не доведено, що позов на підставі статті 392 ЦК України подано від імені та в інтересах Всеукраїнської спілки автомобілістів.

Відповідно до ст. 396 ЦК України та ст. 136 ГК України особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема право господарського відання, вправі його захищати способами, що встановлені для захисту права власності.

Звертаючись до Господарського суду Житомирської області з позовом позивач - ЖОО ВСА визначив себе власником спірного нерухомого майна.

Однак, враховуючи предмет та підстави цього позову, позивач - ЖОО ВСА не доводив, а суд першої інстанції не встановлював наявність у позивача права господарського відання на спірне нерухоме майно.

Згідно з чинною редакцією п.7 ч.1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав здійснюється на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,, що у даному випадку Житомирська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів є неналежним позивачем.

Щодо належності відповідача у спорі про визнання права власності на гаражі №№63, 63-А, розміщені на території гаражного кооперативу "Тетерів" колегія суддів зазначає наступне.

Визначення відповідача за позовом є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідача - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності (правові висновки ВПВС у постанові від 19.05.2020р. у справі № 916/1608/18).

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована (правові висновки ВПВС у постанові від 19.05.20р. у справі №916/1608/18).

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає суд першої інстанції дійщов правомірного висновку про те, що Гаражний кооператив "Тетерів" у даному спорі є неналежним відповідачем.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц ).

Доводи апелянта викладені ним в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житомирської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2020 р. у справі №906/31/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Справу №906/31/19 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "22" січня 2021 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Савченко Г.І.