Рішення

від 22.12.2020 по справі 917/1053/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020 р. Справа № 917/1053/20

м. Полтава

за позовною заявою Селянського (фермерського) господарства "Берегиня", вул. Коцюбинського, 5, с.Вовнянка, Миргородського району, Полтавської області, 37600

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул.Уютна, 23, м.Полтава, 36039

про визнання права постійного користування

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н.І.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,22 га, з яких рілля - 50 га, шляхи - 0,22 га, кадастровий номер 5323281200:00:003:0088, яка розташована на території Вовнянської сільської ради, право на яку посвідчено Державним актом І-ПЛ № 009153 на право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 30.06.2020р. залишено позовну заяву без руху.

21.07.2020р. ухвалою судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.08.2020р. на 09-30 год.

Ухвалою суду від 28.08.2020р. призначено судове засідання на 22.10.2020р. на 10-30 год., оскільки судове засідання, призначене на 20.08.2020р. на 09-30 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою суду від 22.10.2020р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено розгляд справи на 19.11.2020р. на 14-00 год.

19.11.2020р. ухвалою судом закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2020р. на 09-30 год.

Від позивача до суду надійшли клопотання, в яких позивач просить суд розглянути справу без участі його представника та зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (вх. № 14145 від 22.12.2020р.), а також просить суд долучити до матеріалів справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5317279412020 від 14.12.2020 р.(вх. №14146 від 22.12.2020 р.).

Відповідач в судове засідання не з' явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений.

В судовому засіданні 22.12.2020р. ухвалено рішення згідно ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Рішенням п`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Миргородської районної Полтавської області від 20 квітня 2000 року було розглянуто матеріали по наданню земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства, та враховуючи позитивні пропозиції Вовнянської сільської ради, районної конкурсної комісії по відбору громадян, бажаючих створити селянські (фермерські) господарства, було надано громадянину ОСОБА_1 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Вовнянської сільської ради земельну ділянку загальною площею 50,22 га, з яких рілля - 50 га, шляхи - 0,22 га. Також, зазначеним вище рішенням громадянина ОСОБА_1 було зобов`язано в 30-ти денний термін після одержання державного акту на право постійного користування землею зареєструвати селянське (фермерське) господарство в районній раді (а.с.28).

Актом від 24.04.2000 року встановлено межі, переданої у постійне користування земельної ділянки площею 50,2210 га для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.30).

11 травня 2000 року Миргородською районною Радою народних депутатів ОСОБА_1 було видано Державний акт І-ПЛ № 009153 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,2210 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Вовнянської сільської ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25(а.с.19).

На підставі розпорядження Голови Миргородської районної державної адміністрації № 168 від 23.05.2000 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Берегиня" і його Статут (а.с.29,31-34). Державну реєстрацію позивача проведено 25.05.2000 р.(а.с.14).

Згідно п. 2.1 Статуту (на момент створення господарства) Селянське (фермерське) господарство, яке засновується на невизначений термін часу, є юридичною особою, що створена з метою організації вироблення товарної сільськогосподарської продукції рослинництва та тваринництва, її переробки, реалізації, комерційної та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).

Згідно п. 2.2 Статуту (на момент створення господарства) власником селянського (фермерського) господарства "Берегиня" є ОСОБА_1 .

Згідно п. 4.1, п. 4.2 Статуту майно СФГ становить: основні фонди та засоби виробництва, земля, оборотні кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи та ін., вартість яких відображається в самостійному балансі господарства. Майно СФГ належить власнику господарства.

Згідно п. 4.3 Статуту джерелом формування майна СФГ є земельні ділянки власника та інших юридичних, фізичних осіб; грошові та матеріальні внески власника; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності; доходи від цінних паперів; позики, кредити банків та інших юридичних та фізичних осіб; безоплатні та благодійні внески, пожертвування юридичних та фізичних осіб; інші джерела доходів, які не заборонені діючим законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 цього Статуту земельна ділянка надана в постійне користування на підставі рішення 18 сесії 23 скликання Миргородської районної ради від 20.04.2000р., із земель запасу Вовнянської сільської ради та закріплена Державним актом на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 009153. СФГ забезпечує використання землі та земельних ресурсів за цільовим призначенням (п.5.2 Статуту).

Згідно Статуту Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" (нова редакція 2019р., а.с.6-13) засновником Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" є ОСОБА_1 (п. 1.2 Статуту).

Фермерське господарство організовано на земельній ділянці площею 50, 2210 га, розташованій на території Вовнянської сільської ради Миргородського району Полтавської області, яка надана для ведення селянського (фермерського господарства) у постійне користування громадянину України ОСОБА_1 на підставі рішення 15 сесії ХХІІІ-го скликання Миргородської районної Ради народних депутатів Миргородського району Полтавської області від 20.04.2000р., про що 11.05.2000р. видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 009153, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25 (п. 1.4 Статуту). Місцезнаходження (адреса) Фермерського господарства: Полтавська область, Миргородський район, с. Вовнянка, вул. Коцюбинського, буд. 5 (п. 1.5 Статуту).

Згідно п.2.1, п. 2.2 Статуту (у новій редакції 2019р.) членами Фермерського господарства є засновник Фермерського господарства, а також особи, які набули корпоративні права учасника (члена) Фермерського господарства в порядку, визначеному цим Статутом. Членами Фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положення Статуту Фермерського господарства.

Згідно п.2.4 Статуту 2019р. членами Фермерського господарства є, зокрема, громадянин України ОСОБА_1 ; громадянка України ОСОБА_2 .

Членами Фермерського господарства можуть бути інші члени сім`ї та родичі членів Фермерського господарства після внесення змін до цього Статуту (п. 9.1. Статуту).

Згідно п. 15.1 Статуту одноосібним виконавчим органом Фермерського господарства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Голова Фермерського господарства, який обирається за рішенням зборів на невизначений строк - до прийняття рішення про припинення повноважень Голови Фермерського господарства (п. 15.2 Статуту) .

Відповідно до протоколу загальних зборів членів Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" №03/19 від 04.11.2019р. (а.с.20-21) вирішено в зв`язку зі смертю ОСОБА_1 (01.11.2019р.) його повноваження як голови Фермерського господарства "Берегиня" припинити (п. 1.1.1 протоколу). Обрано головою Фермерського господарства "Берегиня" члена господарства ОСОБА_2 (член родини, дочка), (п.2.2.1 п.2.1 протоколу). Вирішено внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, а саме: 4.1 змінити керівника або відомостей про керівника юридичної особи; 4.2. уповноважити ОСОБА_2 від імені Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" подати суб`єкту державної реєстрації пакет документів для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі та змін до установчих документів, підписати заяву на проведення змін, інші документи, одержати належні Фермерському господарству документи.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2020р. засновником Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" є, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Керівником господарства є ОСОБА_2 . Селянське (фермерське) господарство "Берегиня" було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі 25.05.2000р. (а.с.15-18).

15.11.2019р. земельна ділянка площею 50,2210 га була зареєстрована у державному земельному кадастрі за №5323281200:00:003:0088; цільове призначення - 01.02 для ведення фермерського господарства, землі сільськогосподарського призначення; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня (Витяг із державного земельного кадастру, а.с. 72).

Згідно довідки Вовнянської сільської ради від 22.12.2019 р. № 02-27/359 (а.с.23) Селянське фермерське господарство "Берегиня" має в постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 50,2210 га. Матеріалами справи підтверджено, що Селянське фермерське господарство "Берегиня" сплачує єдиний податок (а.с.24-27) та здійснює господарську діяльність (а.с.64,65).

При ухваленні рішення суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення СФГ "Берегиня") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення СФГ "Берегиня") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення СФГ "Берегиня") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України ОСОБА_1 , а як спеціальному суб`єктові - засновнику створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ "Берегиня"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи .

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Берегиня", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Згідно ст. 2 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон N 2009-ХІІ) (зі змінами та доповненнями) Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

У статті 9 цього Закону передбачалося, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

В даному випадку, фермерське господарство (позивач) як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (23.05.2000 року) після отримання ним прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства, а тому користувачем земельної ділянки є Селянське (фермерське) господарство «Берегиня» .

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року N 937-IV (далі - Закон N 937- IV), у статтях 1, 3 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 4 Закону N 937-IV головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5,частиною першою статті 7 Закону N 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації (ст. 8 Закону N 937-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Така правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 317/2520/15-ц, від 12 грудня 2018 року N 388/1103/16-ц.

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 01.04.2020р. у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 р. у справі №922/989/18.

Зі змісту статті 12 Закону N 937-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Таким чином, з дати створення та реєстрації Селянського (фермерського) господарства "Берегиня" обов`язки землекористувача здійснювало фермерське господарство, а не громадянин ОСОБА_1 , якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 року, який набрав чинності з 01.01.2002 р.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у Постановах зазначала, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанови ВП ВС від 23.06.2020р. у справі № 922/989/18 (провадження №12-205гс19), від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18)).

Суд також зазначає, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 Постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 р.) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла до 01 січня 2002 року), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство) . У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Берегиня", так і до сьогодні) відсутня також підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби, тощо).

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що Селянське фермерське господарство "Берегиня" господарську діяльність не припинило, в постійному користуванні має земельну ділянку загальною площею 50,2210 га та сплачує єдиний податок (а.с.23-27,64,65). Головою та керівником Селянського фермерського господарства "Берегиня" є ОСОБА_2 .

Відповідно до Публічної кадастрової карти України, розташування земельної ділянки загальною площею 50,221 га відповідає плану зовнішніх меж землекористування, доданого до Державного акту на право постійного користування землею І-ПЛ №009153 від 11.05.2000р.

Земельній ділянці загальною площею 50,2210 га, яка перебуває в користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ПЛ №009153 від 11.05.2000р. присвоєно кадастровий номер 5323281200:00:003:0088.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, вимоги про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,22 га, з яких рілля - 50 га, шляхи - 0,22 га, кадастровий номер 5323281200:00:003:0088, яка розташована на території Вовнянської сільської ради, право на яку посвідчено Державним актом І-ПЛ № 009153 на право постійного користування земельною ділянкою є обгрунтованими, підтверджені наявними доказами та підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись статтями 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Берегиня" (372600, Полтавська область, Миргородський район, с. Вовнянка, вул. Кцюбинського, 5, код ЄДРПОУ 30941367) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5323281200:00:003:0088, загальною площею 50,22 га, з яких рілля - 50 га, шляхи - 0,22 га, яка розташована на території Вовнянської сільської ради, право на яку посвідчене Державним актом І-ПЛ №009153 на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно частинами 1, 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно статті 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Солодюк О.В.