Постанова

від 20.01.2021 по справі 652/905/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 652/905/18

провадження № 61-21449св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Асоціація фермерських господарств Ольвія Високопільського району Херсонської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Високопільської районної державної адміністрації Херсонської області Величко Юлія Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 липня 2019 року у складі судді Дригваля В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Асоціації фермерських господарств Ольвія Високопільського району Херсонської області (далі - АФГ Ольвія ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор районної державної адміністрації Херсонської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 29 травня 2017 року та скасування запису про інше речове право № 20894343 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позову посилалась на те, що після смерті матері ОСОБА_2 у порядку спадкування вона набула право власності на належну спадкодавцеві земельну ділянку, яка перебувала у користуванні АФГ Ольвія на підставі договору оренди від 27 березня 2008 року, зареєстрованого 31 березня 2008 року зі строком дії договору до 31 січня 2018 року. Упродовж строку дії зазначеного договору, між нею та АФГ Ольвія 01 березня 2017 року укладений новий договір оренди цієї земельної ділянки, який зареєстрований у Реєстрі речових прав 29 травня 2017 року за № 20894343. Недійсність договору оренди від 01 березня 2017 року пов`язувала із порушенням у момент його укладення вимог цивільного законодавства, оскільки до припинення дії попереднього договору оренди від 27 березня 2008 року, укладення наступного договору суперечить статтям 18, 20 Закону України Про оренду землі та частині першій статті 5 Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 05 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій мотивоване тим, що при укладені договору оренди землі у 2008 році законодавством не вимагалося реєстрації права на оренду землі. Єдиною вимогою на момент укладення договору від 27 березня 2008 року була лише державна реєстрація самого договору оренди, а тому враховуючи, що оспорюваний договір укладений після 01 січня 2013 року, а саме 01 березня 2017 року, при звернені відповідача до державного реєстратора останнім було зареєстровано його право на оренду землі на підставі договору оренди у новій редакції, який засвідчений власним підписом позивача. Тому у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у реєстрації права на оренду земельної ділянки.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки станом на час укладення договору оренди землі від 01 березня 2017 року, зареєстрованого у встановленому порядку 29 травня 2017 року, сторони у письмовій формі погодили істотні умови щодо продовження строку його дії та збільшення розміру орендної плати, виконання за яким у частині обумовлених змін оплати позивач приймала від орендаря впродовж тривалого часу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача було спрямоване на укладення оспорюваного договору, а тому відсутні правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що правові наслідки, які передбачались договором оренди землі від 01 березня 2017 року, не могли настати, оскільки на час укладення та реєстрації оспорюваного договору, не був припинений та діяв договір оренди землі від 27 березня 2008 року, який зареєстрований 31 березня 2008 року, термін дії до 31 січня 2018 року. Укладення наступного договору оренди землі можливе лише після припинення дії попереднього договору оренди землі. Реєстратор не перевірив факт існування права оренди на земельну ділянку, належну позивачу, допустивши подвійну реєстрацію права оренди. Суди не надали належної правової оцінки змісту довіреності від 06 вересня 2016 року № 16, за якою ОСОБА_3 зареєструвала оспорюваний договір оренди. Проте ОСОБА_3 була уповноважена лише на дії, спрямовані на присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки позивачу та не була уповноважена на інші дії. Також суди не врахували, що вона не бажала продовження договірних відносин із відповідачем, про що надіслала йому відповідне повідомлення у 2017 році, яке відповідач отримав. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про отримання нею орендної плати за період 2017-2019 років, оскільки докази на підтвердження зазначеного у матеріалах справи відсутні. Також суди не надали належної оцінки встановленій обставині щодо об`єднання 23 квітня 2018 року земельних ділянок, які належать їй на праві приватної власності, із кадастровим номером 6521880800:04:016:0035, загальною площею 4,39 га та кадастровим номером 6521880800:04:016:0036, загальною площею 4,39 га, в одну земельну ділянку із кадастровим номером 6521880800:04:001:0358, загальною площею 8,78 га, а тому в оспорюваному договорі відсутні істотні умови договору, зокрема об`єкт оренди, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Суди не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц.

У березні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АФГ Ольвія просила касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 27 березня 2008 року між АФГ Ольвія та ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,39 га, кадастровий номер 6521880800:04:016:0035, яка належала на вправі власності орендодавцеві згідно з державним актом про право власності на землю від 02 жовтня 2002 року, на строк 10 років із визначенням орендної плати у розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки, що становило 613,71 грн, або у натуральній формі: зерно продовольче - 500 кг, зерно фуражне - 1 100 кг, олія - 15 кг, січка - один причіп. Договір зареєстрований у Високопільському районному відділі реєстрації Херсонської філії Центру Державного земельного кадастру згідно із записом від 31 березня 2008 року. Земельна ділянка передана в оренду на підставі акта від 31 березня 2008 року № 3/35 (а. с. 8-15,126).

Відповідно до пункту 31 договору оренди від 27 березня 2008 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно з пунктами 27, 28 цього ж договору, сторони у письмовій формі за взаємною згодою можуть змінити його умови, або припинити його дію у випадках, передбачених законом.

Пунктом 5 договору визначений термін його дії до 31 січня 2018 року, а також встановлено, що після закінчення дії договору орендар, який належно виконував свої обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар не пізніше 30 днів до закінчення строку дії договору має повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору, його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Право власності у порядку спадкування на зазначену земельну ділянку набула ОСОБА_1 (а. с. 16).

01 березня 2017 року АФГ Ольвія та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,39 га, кадастровий номер 6521880800:04:016:0035, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 травня 2017 року.

Умовами цього договору встановлений строк дії договору - 10 років та розмір орендної плати не менше 3 % грошової оцінки земель, що становить у грошової формі - 4 053,23 грн, або зерно продовольче - 600 кг, зерно фуражне - 2 400 кг, олія - 30 кг, січка - один причіп або 10 штук тюків чи 250 грн, відробіткова форма - оранка присадибної ділянки 0,50 га.

Земельна ділянка передана орендареві на підставі акта передачі від 01 березня 2017 року (а. с. 18-22; а. с. 79-81).

Право оренди за оспорюваним договором відповідач набув після його реєстрації 29 травня 2017 року.

Орендна плата орендодавцеві після укладення договору оренди від 01 березня 2017 року виплачена у 2017 року за умовами оспорюваного договору у натуральній формі: олії - 60 кг, фуражного зерна - 3 000 кг (а. с. 118, 119). Орендна плата за 2018 рік виплачена у натуральній формі: фуражне зерно - 3 000 кг (а. с. 120). Орендну плату за 2019 рік у розмірі 6 525,70 грн ОСОБА_1 отримала поштовим переказом від 22 квітня 2019 року (а. с. 114).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки - підлягають виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, необхідно враховувати вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд має встановити, чи дійсно право орендодавця порушено та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів.

Установивши, що за взаємною згодою сторін ОСОБА_1 та АФГ Ольвія уклали новий договір оренди землі, в якому змінили розмір орендної плати і строк дії договору та те, що жодна із сторін не заперечувала проти укладення нового договору, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обставин, які б свідчили про недійсність укладеного нею договору оренди земельної ділянки та порушення її прав при укладенні оспорюваного правочину.

Факт реєстрації двох договорів оренди, укладеного між тими самими сторонами, не свідчить про недійсність оспорюваного договору.

Позивач не підтвердила належними та допустимими доказами факту того, що оспорюваний договір оренди землі від 01 березня 2017 року вчинений без додержання умов та процедур, передбачених Законом України Про оренду землі , ЦК України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а тому підстав вважати, що оспорюваний правочин порушує права позивача немає. Відповідач, як орендар земель сільськогосподарського призначення, після укладення договору з дотриманням процедури та порядку, передбаченому законом, може розумно покладатись на передбачуваність і сталість поведінки орендодавця, тоді як позивач, укладаючи договір, у тому числі, приймаючи виконання умов в частині збільшеного розміру орендної плати із 2017 року, заперечує умови строку його дії у підписаному нею договорі.

Аналогічний правовий висновок викладений у Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 652/904/18 (провадження № 61-21455св19).

Доводи заявника щодо об`єднання двох земельних ділянок в одну з присвоєнням іншого кадастрового номеру, що, на думку заявника, є самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Це об`єднання земельних ділянок мало місце після укладення оспорюваного договору.

Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (провадження № 14-74цс19) є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосуються інших фактичних обставин. Зокрема укладення наступного договору оренди земельної ділянки з новим орендарем у період дії попереднього договору оренди з первинним орендарем. Проте у цій справі договір оренди земельної ділянки укладений між тими самими сторонами. Позивач не довела обставин, які б свідчили про недійсність укладеного нею договору оренди земельної ділянки та порушення її прав при укладенні оспорюваного правочину.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права, незгоди із висновками судів та переоцінки доказів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 липня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний