Рішення

від 22.01.2021 по справі 542/1458/20

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2021 року справа № 542/1458/20

провадження № 2/542/121/21

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Стрельченко Т.Г.,

при секретарі - Нестеренко О.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

18.11.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на нерухоме майно. Після уточнення позову вимоги звернення до суду мотивував тим, що він користується приміщенням № 7 - гаражем, площею 99,2 кв.м, виробничого будинку (автогаража) літ. А-1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказав, що 20.08.2008 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був підписаний договір купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна. ОСОБА_2 за продане нерухоме майно отримала кошти у сумі 10000 грн., претензій фінансового характеру до позивача не має, про що зазначено безпосередньо у пункті 2.2. договору.

17.02.2006 року між приватною агрофірмою Україна в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Терещенка Олександра Васильовича та ОСОБА_2 підписаний договір купівлі-продажу на вищезгадане нерухоме майно. Акт прийому-передачі від 21.02.2006 року свідчить про те, що розрахунок між сторонами відбувся та ОСОБА_2 отримала у користування нерухоме майно. Але, після підписання договору купівлі-продажу, нотаріального посвідчення не відбулося.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 належним чином не зареєструвала право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2006 року, позивач не має можливості договір купівлі-продажу від 20.08.2008 року нотаріально посвідчити. Позивач звернувся до нотаріуса із проханням нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_2 , та отримав усно відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутній належним чином оформлений документ щодо посвідчення права власності на нерухоме майно.

Земельна ділянка, на якій розташований вищезгаданий об`єкт нерухомості, належить колективному сільськогосподарському підприємству Україна на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 000040, зареєстрованого за № 4 від 05.02.1998 року.

Фактично ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0252 га, яка необхідна для обслуговування приміщення № 7 виробничого будинку (автогаража) літ. А-1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0252 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, отримала кадастровий номер 5323480406:06:001:0021, але реєстрацію права власності не здійснила.

В даний час позивачу потрібні правовстановлюючі документи на гараж та на земельну ділянку, що змусило його звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23.11.2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, до суду направив заяву про розгляд справи у його відсутність, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - територіальної громади в особі Велико-кобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Заперечень проти позову до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, до суду направила заяву про розгляд справи без її участі, позов визнає повністю.

Давши оцінку матеріалам справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З технічного паспорта на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виданого ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор від 21.01.2020 року, інвентаризаційна справа № 37496, вбачається, що по АДРЕСА_1 знаходиться виробничий будинок (автогараж) літ. А-1 загальною площею 991,4 кв.м, що складається з приміщень гаражів та складів №№ 1-16, з яких у користуванні позивача знаходиться приміщення № 7 - гараж площею 99,2 кв.м. Одним із замовників технічної інвентаризації є ОСОБА_1 , позивач по справі (а.с. 14-18).

Рішенням виконавчого комітету Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 24.10.2019 року виробничому будинку (автогаражу), що належить групі співвласників, у тому числі і ОСОБА_1 , присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Згідно звіту про оцінку від 05.10.2020 року, ринкова вартість об`єкту оцінки (приміщення № 7 - гаража площею 99,2 кв.м, виробничого будинку (автогаража) літ. А-1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 27100 грн. (а.с. 20).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.04.2020 року, номер інформаційної довідки 206469780, право власності та інші речові права за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с. 22).

Згідно договору купівлі-продажу від 17.02.2006 року, Приватна агрофірма Україна в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Терещенка Олександра Васильовича продала, а ОСОБА_2 купила бокс № НОМЕР_1 автогаража, розташованого в с. Шовкопляси Новосанжарського району Полтавської області (а.с. 11).

Акт прийому-передачі від 21.02.2006 року свідчить про те, що розрахунок між сторонами відбувся та ОСОБА_2 отримала у користування зазначене нерухоме майно (а.с. 12).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо приватної агрофірми Україна , код юридичної особи - 30731381, місцезнаходження юридичної особи - с. Шовкопляси Новосанжарського району Полтавської області, є записи про державну реєстрацію припинення юридичної особи від 15.02.2008 року (а.с. 23, 24).

З договору купівлі-продажу від 20.08.2008 року вбачається, що ОСОБА_2 продає ОСОБА_1 нежитлове приміщення (1 бокс автогаража), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У пункті 2 договору зазначено, що продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчиняється за 10000,00 грн., які отримані продавцем від покупця до оформлення цього договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення (а.с. 13).

Земельна ділянка, на якій розташований вищезгаданий об`єкт нерухомості, належить колективному сільськогосподарському підприємству Україна на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 000040, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності за № 4 від 05.02.1998 року (а.с. 25, 26).

Фактично ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0252 га, яка необхідна для обслуговування приміщення № 7 - гаража виробничого будинку (автогаража) літ. А-1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0252 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розробила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою та отримала кадастровий номер земельної ділянки 5323480406:06:001:0021 (а.с. 27, 28), але реєстрацію права власності не здійснила, про що свідчить Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.10.2020 року (а.с. 29). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 707,56 грн., про що свідчить розрахунок за даними загальнонаціональної нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (а.с. 30).

Згідно ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Вищезгадана норма не містить поняття про те, що в Україні існує колективна власність на землю. Однак державний акт на право колективної власності на землю серії П-ПЛ № 000040, зареєстрований за № 4 від 05.02.1998 року, не скасовано.

Згідно п.п. г п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок комунальної власності.

Вказана норма Закону свідчить також про те, що державний акт на право колективної власності на землю є формальним та не породжує правових наслідків.

Таким чином, перебування земельної ділянки у колективній власності та відсутність правового механізму повернення земельної ділянки до державної форми власності, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

У зв`язку з тим, що державний акт на право колективної власності не скасовано, позивач ОСОБА_1 не має можливості реалізувати своє право на власність.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до постанови ВСУ по справі № 6-253цс16 щодо прав на земельну ділянку при відчуженні об`єкта нерухомості від 13.04.2016 року, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Державний акт на право колективної власності на землю серії II-ПЛ № 000040, зареєстрований за № 4 від 05.02.1998 року, виданий КСП Україна на землю загальною площею 1637,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 25, 26).

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Тож, згідно вищезазначеної норми законодавства, позивач ОСОБА_1 має право отримати у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім цього, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами по справі була досягнута взаємозгода всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцеві нерухоме майно в натурі. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, організував догляд за майном, у повному обсязі використовує нерухоме майно для своїх цілей, тобто правочин між сторонами фактично відбувся.

Згідно ст. 220 ЦК України, договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є нікчемним. Однак, в ч. 2 ст. 220 ЦК України зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин.

Таким чином, по даній справі між сторонами при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах, а саме продавцеві передані гроші, покупцеві - об`єкт нерухомості, яким він на теперішній час володіє і користується, проте не може ним розпорядитися, оскільки виникли проблеми з нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу, тому суд вважає, що є підстави задовольнити даний позов.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 220, 357 ЦК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (одного боксу автогаража), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 20 серпня 2008 року, між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, таким, що відбувся.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на приміщенням № 7 - гараж, площею 99,2 кв.м, виробничого будинку (автогаража) літ. А-1 та на земельну ділянку площею 0,0252 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с. Великий Кобелячок, Новосанжарський район, Полтавська область, 39331;

відповідач: територіальна громада в особі Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, місцезнаходження: с. Великий Кобелячок, Новосанжарський район, Полтавська область, 39331;

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Т.Г. Стрельченко