Рішення

від 25.01.2021 по справі 120/6177/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 січня 2021 р. Справа № 120/6177/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Облікексперт про стягнення адміністративного - господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Облікексперт про стягнення адміністративного - господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в порушення приписів Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідач у 2019 році не забезпечив виконання визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів і як наслідок повинен сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі половини середньої річної заробітної плати в розмірі 64732,15 грн. З урахуванням нарахованої пені в розмірі 2525,25грн, позивач звертається до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 67257,40 грн.

Ухвалою суду від 03.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

04.12.2020 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Разом з тим, судом в межах даної адміністративної справи питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду не ставилось, оскільки на думку суду позивачем дотримані такі строки, а тому підстави для розгляду поданої заяви відсутні.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що самостійно здійснював пошук осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування, тому вжив всіх необхідних заходів, відтак застосування санкції є безпідставним.

Ухвалою суду від 18.01.2021 судом витребувано у Вінницького міського центру зайнятості відомості про наявність інформації про потребу у працівниках за 2019 поданої ТОВ Облікексперт і про випадки направлення на працевлаштування на вільне робоче місце інвалідів із зазначенням причини їх непрацевлаштування.

21.01.2021 до суду надійшла витребувана інформація.

В період з 21.12.2020 по 14.01.2021 суддя Віятик Н.В. перебувала у відпустці.

Суд, дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, встановив наступне.

ТОВ Облікексперт використовує найману працю та зобов`язане виконувати соціальні програми по охороні прав малозахищених верств населення, в тому числі осіб з інвалідністю, зокрема, шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з чинним законодавством України.

Відповідач до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно з яким самостійно визначив середньооблікову кількість штатних працівників в кількості 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників становить - 1812,5 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 129464,29 грн.

Позивач вважає, що ТОВ Облікексперт не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості одного робочого місця і, як наслідок, не сплатило суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 64732,15 грн.

Водночас, за порушення термінів сплати вищезазначених санкцій відповідач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 2525,25 гривень.

Несплачені адміністративно-господарська санкція та нарахована у зв`язку з цим пеня слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли суд зважає на таке.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон від 21.03.1991 № 875-XII) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Водночас, ст. 20 Закону від 21.03.1991 № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд повинен перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007, у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого ст. 19 Закону від 21.03.1991 № 875-XII.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону від 21.03.1991 № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

В силу положень ч. 3 та 5 ст. 19 Закону від 21.03.1991 № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Таким чином, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю вважається виконанням нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

2. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

4. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17.

Судом встановлено, що Вінницький міський центр зайнятості листом від 07.09.2020 № 04-17/7223-20 повідомив Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що відповідач протягом 2019 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування інвалідів.

Також, відповідач самостійно вказує, що ним не подавався до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН, однак зазначає, що законодавцем визначено обов`язок товариства здійснювати інформування Державної служби зайнятості про наявність вакантних місць. Так, відповідач зазначає, що таке інформування має проводитись виключно шляхом направлення звіту за формою 3-ПН про попит на робочу силу законодавством не передбачено. Натомість товариством самостійно проводився пошук працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

Однак, як було зазначено судом вище, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 18.01.2021 про витребування доказів, Вінницький міський центр зайнятості вказав, що впродовж 2019 ТОВ Обліекексперт подавалась інформація про потребу в заповнені вакансії бухгалтера та головного бухгалтера без зазначення, що вакансії виключно для осіб, які мають додаткові гарантії у працевлаштуванні. Вказали, що протягом 2019 на вакансію бухгалтера видано лише одне направлення особі з інвалідністю, однак при опрацюванні направлення з`ясовано, що вона не відповідає вимогам роботодавця (ТОВ "Облікексперт").

Суд звертає увагу, що форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) складається з двох розділів. В розділі І форми З-ПН зазначаються основні дані про вакансію. У розділі ІІ Коментарі до даних про вакансії форми № 3-ПН вказуються умови праці, вимоги до претендентів, характер виконуваної роботи, освітньо-кваліфікаційний рівень і ін.

Так, товариством не подавався звіт за формою 3-ПН про попит на робочу силу із зазначенням відомостей про вимоги до претендента, що є порушенням з боку відповідача, а тому центр зайнятості був позбавлений можливості направити особу з інвалідністю для працевлаштування, яка відповідає критеріям роботодавця.

Відтак суд доходить висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звіту за формою № 3-ПН є порушенням вищезгаданих норм та невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 по справі № 812/579/17.

Згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Окрім того, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону від 21.03.1991 № 875-XII та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 3.4, 3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України № 223 від 15.05.2007, орган контролю нараховує пеню з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день подання позовної заяви за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Отже, Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів правомірно нараховано відповідачу пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2525,25 грн.

Зважаючи на обґрунтованість адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Обліекексперт (код ЄДРПОУ 41587800) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 64732,15 грн. (шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять дві гривні п`ятнадцять копійок) та пеню в розмірі 2525,25 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять п`ять гривень двадцять п`ять копійок), що разом становить 67257,40 грн. (шістдесят сім тисяч двісті п`ятдесят сім гривень сорок копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, 135-а, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13308892);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Облікексперт (вул. Л. Ратушної, 22-А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 41587800).

Рішення в повному обсязі складено: 25.01.2021 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна