Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 січня 2021 р. Справа№200/8571/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання - Артемчук Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання звернутись до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про взяття на облік та виплату пенсії за віком. З червня 2019 року відповідач нараховує пенсійне забезпечення позивачу та перераховує належні до виплати суми на рахунок у відділенні банку на його ім`я. Проте відповідач не нарахував та не виплатив позивачу заборгованість по пенсії, яка склалась за період з травня 2017 року по червень 2019 року. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона порушує його право на пенсійне забезпечення. Тому позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з травня 2017 року по червень 2019 року протиправною; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість з пенсії з травня 2017 року по червень 2019 року та надати звіт про виконання судового рішення, а також допустити рішення до негайного виконання.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 365). Відповідач вказує, що до звернення в управління позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києва та отримував пенсію по 31.03.2017 включно. Щодо виплати заборгованості з пенсії відповідач зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час відсутнє фінансування на здійснення даних виплат. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою від 21.09.2020 Донецький окружний адміністративний суд клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, - задовольнив частково. Відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Позовну заяву ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - залишив без руху. Надав ОСОБА_1 десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та визнання причин його пропуску поважними.
Ухвалою від 05.10.2020 Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження у справі. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.11.2020 суд виніс ухвалу, якою клопотання позивача про витребування доказів задовольнив. Витребував у Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відомості про помісячну сплату на користь позивача пенсії у 2017-2019 роках, а також про причини та підстави несплати пенсії ОСОБА_1 з травня 2017 року по червень 2019 року, копію рішення, тощо. Розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 09 год 00 хв 16.12.2020. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
16.12.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 09-00 год. 13.01.2021.
Позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явились.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією його паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.5-6).
Позивач є пенсіонером за віком відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.09.2010 (а.с.4).
У період з травня 2017 року по травень 2019 року включно пенсія позивачу не виплачена, що відображено у відповіді відповідача від 03.12.2019 № 538/1-01-01-08 та довідці від 27.11.2019 року № 554/07-108 (а.с.8, зворотній бік а.с.8).
Крім того, суд зазнає, що зі змісту витягу із рішення Комісії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва від 18.05.2017 № 20 вбачається, що припинено позивачу було відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат (пенсії) як внутрішньо переміщеній особі за фактичним місцем проживання (а.с.41).
При цьому, пенсійна справа ОСОБА_1 направлена на адресу відповідача 28.03.2019 року згідно супровідного листа № 64613/03 (а.с.44).
Розпорядженням відповідача від 23.04.2019 відповідно до п. 9 протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.04.2019 року № 31 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних допомог та пенсій у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання (а.с. 43).
Проте 20.05.2019 розпорядженням відповідача відповідно до п. 1 протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.05.2019 № 38 призначено (відновлено) соціальні виплати позивачу (а.с.42).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості пенсії за період з травня 2017 року по червень 2019 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.
Суд зазначає, що посилання представника відповідача на акти Кабінету Міністрів України до уваги не приймає, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, дії щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в виключних умовах окупації частини територій України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.
Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійний орган діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.
Відповідачем не надано суду докази на підтвердження здійснення виплати пенсії позивачу у період з квітня 2017 року по травень 2019 року включно.
Суд звертає увагу, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність та виплатити заборгованість з травня 2017 року. Водночас, як встановлено судом, пенсію останній не отримує з квітня 2017 року, а тому суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог на підставі ст.9 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу є протиправною, а тому у зв`язку зі здійсненням відповідачем нарахування пенсії позивачу у спірний період слід зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача пенсію за період з квітня 2017 року по травень 2019 року включно.
При цьому суд погоджується, що відповідач не припиняв виплату пенсії позивачу. Однак при переведенні ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, останній мав виплатити заборгованість з пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, а тому у цій частині вимог належить відмовити.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 21.09.2020 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька обл., Великоновосілківський район, селище міського типу Велика Новосілка, вулиця Центральна, будинок 103, код ЄДРПОУ 42171290) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року по травень 2019 року включно.
Зобов`язати Великоновосілківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року по травень 2019 року включно.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суму судового збору у розмірі 840, 80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) на користь Державного бюджету України.
Повний текст рішення складено 25.01.2021.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.01.2021 |
Оприлюднено | 27.01.2021 |
Номер документу | 94381352 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Ястребова Любов Вікторівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Ястребова Любов Вікторівна
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Голуб В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні