Постанова

від 19.01.2021 по справі 910/18113/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. Справа № 910/18113/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Горбунової М.Є.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Фурманчук О.І.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (повне рішення складено 28.09.2020) (суддя Ломака В.С.)

у справі № 910/18113/19 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Апріорі"

про визнання недійсним договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави первісних позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк, відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016 (далі - договір поруки, спірний договір).

2. Ухвалою від 21.01.2020 Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Апріорі" (далі - ТОВ "Апріорі", третя особа).

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений позивачем внаслідок введення його в оману відповідачем щодо обставин, які мали істотне значення для укладення цього правочину, що, зважаючи на приписи ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання його недійсним.

4. Зокрема, позивач вказує, що відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) свого кредитного портфеля, ініційованої Національним банком України (далі - НБУ), ввело в оману ТОВ "Лекс Грант" про існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням третьої особи (ТОВ "Апріорі") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору № 4Л16111Г від 08.11.2016 та договорів поруки.

5. Позивач уклав договори поруки з метою отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб "старих боржників" або набуття права власності на них.

6. За твердженням позивача, він як поручитель виконав зобов`язання ТОВ "Апріорі" з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами, проте відповідач у порушення умов спірного договору поруки не передав йому документи для звернення стягнення на активи третьої особи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/18113/19 (суддя Ломака В.С.) у задоволенні позову ТОВ "Лекс Грант" відмовлено.

8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання недійним спірного договору поруки. Зокрема, позивач не довів, що представники відповідача повідомили йому відомості, які не відповідають дійсності, або замовчали обставини, які мали істотне значення для вчинення оспорюваного правочину; - що відповідач вчинив певні винні, навмисні дії, які б свідчили, що відповідач намагається запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки, які насправді не могли настати.

9. Також суд першої інстанції зазначив, що кредитний договір № 4Л16111Г від 08.11.2016 позивач уклав з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення спірного договору поруки відбулось не внаслідок отримання кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача на укладення такого правочину відповідно до вимог ст. 627 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "Лекс Грант" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/18113/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

11. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції неповно дослідив наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначив характер спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст. 215, п.п. 1, 2 ст. 216, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 517, ч. 1 ст. 556, ст. 558 ЦК України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Також позивач вказує на порушення норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 236, ч. 4 ст. 238 ГПК України та не зазначив підстав, з яких відхилив докази, надані позивачем, а також не зазначив мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, зокрема, не надав оцінку недобросовісності відповідача щодо умислу позивача в наданні завідомо неправдивої інформації.

12. ТОВ "Лекс Грант" вважає, що внаслідок зазначених порушень суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення, що є безумовною підставою для скасування цього рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

13. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 справу № 910/18113/19 передано колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.

14. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/18113/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 08.12.2020 об 11 год. 15 хв.; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 02.12.2020.

15. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Лекс Грант" відкладено на 19.01.2021 об 11 год. 20 хв.

Позиції учасників справи

16. 04.12.2020 АК КБ "ПриватБанк" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Лекс Грант".

Зазначений відзив АК КБ "ПриватБанк" залишається судом без розгляду відповідно до приписів ч. 2 ст. 118 ГПК України як такий, що поданий після закінчення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 23.11.2020 (до 02.12.2020).

Явка представників учасників справи. Клопотання учасників справи

17. У судове засідання, призначене на 19.01.2021, з`явився представник відповідача.

18. Представники позивача (скаржника) та третьої особи у судове засідання 19.01.2021 не з`явились. Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

19. До Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Лекс Грант" від 25.12.2020 про відкладення судового засідання у справі № 910/18113/19 на іншу дату у зв`язку із світовою пандемією, викликаною коронавірусом СOVID-19, з метою недопущення поширення зазначеної гострої респіраторної інфекції.

20. Розглянувши клопотання ТОВ "Лекс Грант" про відкладення судового засідання, заслухавши представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

21. Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

22. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів (таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.05.2020 у справі № 910/3880/19).

23. Таким чином, саме лише посилання у клопотанні про відкладення судового засідання на світову пандемію, викликану коронавірусом СOVID-19, не є безумовною підставою для задоволення такого клопотання.

24. Водночас, суд зазначає, що законодавцем під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), надано можливість учасникам справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (ч. 4 ст. 197 ГПК України).

25. Однак клопотань про участь у судовому засіданні, що призначене на 19.01.2021, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів від учасників даної справи до Північного апеляційного господарського суду не надходило.

26. Крім того, процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою й в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 про відкладення розгляду апеляційної скарги ТОВ "Лекс Грант".

27. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що доводи ТОВ "Лекс Грант" були ґрунтовно викладені в поданій ним апеляційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги й за відсутності представників учасників справи.

28. Враховуючи викладене, з огляду на строки розгляду апеляційної скарги, встановлені ст. 273 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відхилення клопотання позивача (скаржника) про відкладення судового засідання.

29. За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників позивача (скаржника) та третьої особи.

30. У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити в її задоволенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

31. 08.11.2016 між ТОВ "Лекс Грант", як позичальником, та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір № 4Л16111Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 500 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

32. Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит у строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

33. 08.11.2016 ТОВ "Лекс Грант", як поручитель, уклав з АТ КБ "ПриватБанк", як кредитором боржника, спірний договір поруки № 4А13767И/П, за яким виступив поручителем перед банком за виконання ТОВ "Апріорі" (боржник) зобов`язань за кредитними договорами № 4А13767И від 27.11.2013, № 4А14339И від 10.11.2014 (далі - кредитні договори).

34. Відповідно до п. 2 спірного договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

35. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

36. У випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору поруки).

37. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

38. Відповідно до п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

39. Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитними договорами, переходять всі права кредитора за кредитними договорами і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами у частині виконаного зобов`язання.

40. Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору поруки).

41. Позивач вважає, що спірний договір поруки укладений ним під впливом обману відповідача, оскільки працівники банку, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, як постійного клієнта АТ КБ "ПриватБанк", запропонували взяти участь у процедурі "трансформації" (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк", ініційованої рішенням Правління НБУ № 323/БТ від 05.10.2016. Згаданий план заходів, зі слів співробітників відповідача, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. На думку відповідача, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на нього кредитного боргу "старих боржників", кредитні зобов`язання яких забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами тощо. Про ліквідність забезпечення зобов`язань "старих боржників" також свідчили дані окремої фінансової звітності.

42. Натомість після завершення процесу переоформлення боргів рішенням НБУ № 498-р від 18.12.2016 ПАТ КБ "ПриватБанк" визнано неплатоспроможним, а на підставі постанови КМУ № 961 від 18.12.2016 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "ПриватБанк" перейшов у власність держави. При цьому, банк ані в добровільному, ані в судовому порядку не виконав зобов`язання щодо передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

43. Позивач переконаний, що банк ввів його в оману про існування в нього договорів, укладених на забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, зокрема і третьої особи - ТОВ "Апріорі", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав його до укладення пов`язаних договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. Також для виконання зазначеного плану дій позивач уклав з банком кредитний договір № 4Л16111Г від 08.11.2016 про надання банком позивачу кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 500 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. Зазначені кредитні кошти ТОВ "Лекс Грант" використало для погашення кредитних заборгованостей "старих боржників" банку, зокрема і ТОВ "Апріорі", натомість очікувало, що банк на виконання умов договорів поруки, зокрема і оспорюваного, передасть йому як поручителю документи, які посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників. Якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин.

44. З огляду на наведене, позивач вказує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, внаслідок чого звернувся до суду із позовом про визнання недійсним спірного договору поруки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

45. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

46. Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

47. Відповідно до ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

48. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

49. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

50. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

51. Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

52. За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

53. Згідно з платіжними дорученнями № 68 від 09.11.2016, № 69 від 09.11.2016, позивач сплатив банку 72 740 863,89 грн, призначення платежу - виконання зобов`язань за кредитними договорами № 4А13837И від 26.12.2013, № 4А13767И від 27.11.2013, № 4А14339И від 10.11.2014, згідного з договором поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016.

54. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

55. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Вказаний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 910/18160/19, від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19, від 15.12.2020 у справі № 910/18249/19 та інших.

56. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

57. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

58. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

59. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

60. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 15.09.2020 у справі № 925/585/19, від 15.12.2020 у справі № 910/18295/19.

61. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18, від 13.02.2020 у справі №910/2200/19, від 03.12.2020 у справі № 910/18294/19 від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19, від 17.12.2020 у справі № 910/18160/19.

62. Позивач наполягає на тому, що отримав кредитні кошти за кредитним договором № 4Л16111Г з метою погашення зобов`язань "старих боржників" банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого НБУ, оскільки розмір кредиту співпадає із розміром заборгованості, яку сплатив позивач за зобов`язаннями "старих боржників". Укладення кредитного договору № 4Л16111Г та спірного договору поруки було спрямовано на отримання позивачем прибутку від реалізації активів "старого боржника" або набуття права власності на такі активи.

63. У межах розгляду господарської справи № 910/4041/18 за позовом ТОВ "Лекс Грант" до ПАТ КБ "ПриватБанк" (відповідач-1), третя особа - ТОВ "Атіс Трей", про розірвання договору поруки № 4А13837И/П від 08.11.2016, на підставі якого ТОВ "Лекс Грант" сплатило банку кредитну заборгованість боржника, суди встановили, що кредитний договір № 4Л16111Г, який ТОВ "Лекс Грант" уклало з банком начебто саме для виконання, зокрема і цього договору поруки, укладено з ціллю фінансування поточної діяльності позичальника (ТОВ "Лекс Грант") та не містить посилань на договори поруки. Більш того, відповідно до наявної у ЄДРПОУ інформації основним видом діяльності позивача є "роздрібна торгівля пальним".

64. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

65. Зі змісту кредитного договору № 4Л16111Г від 08.11.2016 вбачається, що позивач уклав його для фінансування поточної діяльності, а не виконання зобов`язань, зокрема, за договором поруки № 4А13767И/П.

66. Неналежне виконання умов договору є підставою для розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України, а не визнання такого правочину недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України.

67. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

68. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

69. Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

70. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

71. Позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку банку при укладенні спірного договору. Крім того, позивачем не наведено та не доведено підстав, з якими Закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.

72. За таких обставин, позовні вимоги є документально необґрунтованими, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у позові.

73. На спростування доводів апеляційної скарги про неправильні висновки суду першої інстанції внаслідок неповного дослідження та надання оцінки доказам у справі, а також неправильного застосування норм закону, суд апеляційної інстанції на підставі аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України зазначає, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/16526/17.

74. При цьому саме лише невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

75. Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

76. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

77. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

78. Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

79. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/18113/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Судові витрати.

81. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/18113/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.01.2021.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко