Постанова

від 20.01.2021 по справі 925/213/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. Справа№ 925/213/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Приватного підприємства Олімп та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020

у справі № 925/213/20 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агросфера

до: 1. Приватного підприємства Олімп ;

2. ОСОБА_1

про солідарне стягнення 231 821,17 грн заборгованості та санкцій

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агросфера (надалі - позивач, ТОВ ТД Агросфера ) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства Олімп (надалі - відповідач-1, ПП Олімп ) та ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про солідарне стягнення 231 821,17 грн заборгованості та санкцій, які складаються з 106 088,12 грн - боргу, 115 338,04 грн - процентів за користування товарним кредитом та 10 395,01 грн - пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем-1 зобов`язань за договором купівлі-продажу № 856 від 20.05.2019 та специфікацій до нього № 1 від 20.05.2019 та №3 від 20.06.2019, в частині своєчасної оплати товару.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020 у справі №925/213/20 позов задоволено повністю.

Рішення мотивоване положеннями статей 13, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 5, 173, 174, 193, 230, 232, Господарського кодексу України (далі - ГК України), з посиланням на які суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу № 856, правомірністю, обґрунтованістю та правильністю нарахування відсотків за період прострочення оплати товару, а також правомірністю вимоги щодо солідарного стягнення загальної суми заборгованості.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПП Олімп звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з відповідачів 115 338,04 грн відсотків річних за період прострочення оплати товару та змінити його у даній частині. До апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку 22.09.2020.

В обґрунтування скарги апелянт вказав на невірне тлумачення закону під час розгляду судом справи, не надав належної оцінки умовам договору внаслідок чого стягнув з відповідачів як пеню, так і відсотки за товарним кредитом за одне й те ж саме порушення - за прострочення виконання грошового зобов`язання, що не відповідає статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідач зазначаючи, що відсотки, які передбачені п.п. 7.2, 7.3 договору купівлі-продажу № 856 від 20.05.2019 за своєю правовою природою відносяться до пені просить апеляційний суд врахувати, що вказані пункти договору включені в розділ останнього під назвою Правові наслідки порушення умов договору , а не в розділі Умови поставки та Оплата у зв`язку з чим зазначена в цих пунктах відповідальність стосується відповідальності покупця за прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару, а не розміру процентів, як плати за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Скаржник також вказує, що позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення суму основного боргу за договором - 106 088,12 грн, а пені та відсотків річних разом - 125 733,05 грн, що є більше суми прострочення. Наведене, на думку відповідача, є підставою для застосування судом передбаченого законодавством права щодо зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України, однак цього судом першої інстанції зроблено не було з підстав невірного тлумачення закону.

Також свою незгоду з ухваленим у даній справі рішенням висловив ОСОБА_1 , звернувшись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою аналогічного змісту, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з відповідачів 115 338,04 грн відсотків річних за період прострочення оплати товару та змінити його у даній частині. До апеляційної скарги ОСОБА_1 також додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку 22.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 поновлено Приватному підприємству Олімп та ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020 у справі № 925/213/20, відкрито спільне апеляційне провадження за вищевказаними апеляційними скаргами, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 25.11.2020, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційні скарги, зобов`язано Приватне підприємство "Олімп" та ОСОБА_1 уточнити вимоги апеляційної скарги (прохальну частину), зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020 у справі №925/213/20.

13.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідачів надійшли уточнення вимог апеляційної скарги, в яких останні просили скасувати рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/213/20 в частині солідарного стягнення з відповідачів 115 338,04 грн відсотків річних за період прострочення оплати товару та здійснити перерозподіл судових витрат.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 поновлено Приватному підприємству Олімп та ОСОБА_1 пропущені процесуальні строки на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020 у справі №925/213/20, відкрито спільне апеляційне провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства Олімп та ОСОБА_1 на вищевказане рішення, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 25.11.2020, учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги.

Позивач скористався правом, наданим йому ст. 263 ГПК України, надав 25.11.2020 відзиви на апеляційні скарги, в яких просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/213/20 - без змін.

Заперечуючи проти апеляційних доводів, позивач наголошував на законності прийнятого судом рішення, зазначаючи, що договір купівлі-продажу № 856 від 20.05.2019 є правомірним, оскільки не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку; положення договору в частині нарахування процентів на прострочену покупцем суму оплати товару придбаного в кредит з відстроченням або розстроченням платежу узгоджуються з положеннями ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, тому проценти за користування товарним кредитом, визначені у договорі, за правовою природою не є штрафними санкціями у вигляді неустойки, даний висновок відповідає приписам статей 534, 550, 554,589,1106 ЦК України, в яких законодавством розмежовано поняття процентів та неустойки та положеннями статей 625, 536, 694 ЦК України, якими мотивовано прийняте судом рішення, в яких законодавцем вказано саме на проценти, а факт того, що неустойка може виражатися у вигляді процентної ставки, не свідчить про те, що нараховані проценти є неустойкою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019, у зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання, розгляд апеляційних скарг ПП Олімп та ОСОБА_1 відкладено на 16.12.2020.

16.12.2019 судове засідання у справі №925/213/20 не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 розгляд апеляційних скарг ПП Олімп та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.09.2020 у справі №925/213/20 призначено на 20.01.2021.

20.01.2021 сторони явку своїх уповноважних представників в судове засідання не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене та відсутність клопотань сторін про відкладення розгляду справи через поважність причин неявки в судове засідання, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційних скарг за відсутності учасників справи.

21.01.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та повноту встановлення обставин в ній, дослідивши правильність застосування судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та, відповідно, залишення рішення суду першої інстанції без змін, як законного, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.05.2019 між ТОВ Торговий дім Агросфера (в тексті договору - продавець) в особі директора Воліної Інни Валеріївни , що діє на підставі Статуту, та ПП Олімп (в тексті договору - покупець), в особі директора ОСОБА_1 , що діє на підставі Статуту, було укладено договір купівлі-продажу №856 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин (ЗЗР), мікродобрив, іменованих в подальшому товар відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

За змістом п.13.1 договору останній набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2021.

Відповідно до п.п.3.1. договору конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені в Специфікаціях до даного договору. Специфікації є невід`ємною частиною даного договору. Ціна Товару встановлена по домовленості сторін, а сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - долар США. Оплата вартості товару (виконання зобов`язання) підлягає у гривні, згідно розділу 4 цього договору.

Загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору, які є його невід`ємною частиною, з урахуванням зміни ціни у спосіб, передбачений договором та суми процентів за користування товарним кредитом (п.3.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, продавцем та покупцем до договору купівлі-продажу №856 від 20.05.2019 року були укладені Специфікація №1 від 20.05.2019 та Специфікація №3 від 20.06.2019, якими було узгоджено конкретний товар, його асортимент, кількість, ціна, строки поставки та умови його оплати.

Відповідно до п.4.1. договору порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікаціях до договору.

За умовами п.4.2. договору Товарний кредит з відстроченням або розстроченням платежу надається на умовах сплати 0,01% річних за користування Товарним кредитом. Товарний кредит, наданий продавцем покупцю в межах строків, визначених умовами оплати товару у специфікаціях - є строком правомірного користування товарним кредитом. Користування товарним кредитом за межами строків встановлених умовами оплати товару - є неправомірне користування покупцем товарним кредитом. Якщо покупець прострочив оплату товару, він продовжує користуватись товарним кредитом (неправомірне користування) по ставці згідно з п.7.2 даного Договору (протягом 10-ти календарних днів), а далі - поставці згідно п.7.3 даного Договору.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до Специфікації №1 від 20.05.2019 до договору купівлі-продажу №856 від 20.05.2019 продавець надав покупцеві товарний кредит з розстроченням платежу зі встановленими строками його сплати, а саме, 13% від суми вартості всього товару по Специфікації покупець має сплатити до 25.08.2019, а решту 87% від суми вартості всього товару по Специфікації покупець має сплатити до 01.11.2019. Узгоджений строк поставки товару - до 21.06.2019 (а.с.14).

Відповідно до Специфікації №3 від 20.06.2019 до вказаного договору покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну вартість товару, отриманого з відстроченням платежу згідно Специфікації до договору - у строк до 03.07.2019 (а.с.15).

У п.4.6. договору сторони домовились, що оплата вартості товару та нарахування процентів проводиться в гривнях. Також сторони узгодили зміну ціни на товар в межах періоду часу, що вказаний у п.4.7 договору та згідно способів, викладених у пунктах 4.7, 4.8 даного договору.

За умовами п.5.42 та п.5.3 договору приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання уповноваженими особами сторін видаткових накладних. Датою передачі товару вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами. Обов`язок з поставки товару є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2. договору.

В п. 4.12 договору закріплено, що продавець зобов`язаний надати покупцю наступні документи: податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в єдиному електронному реєстрі податкових накладних; накладну на передачу товару; сертифікат якості. На вимогу покупця: товарно-транспортну накладну.

Місцевим судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору та специфікації №1 від 20.05.2019 до договору купівлі-продажу № 856 від 20.05.2019 позивачем поставлено відповідачеві-1 обумовлену партію товару загальною вартістю 107 547,84грн (з ПДВ), прийняття якого останнім підтверджується підписом уповноваженого ним представника на видатковій накладній, скріпленим печаткою покупця.

Також, місцевим судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору та специфікації №3 від 20.06.2019 до договору купівлі-продажу №856 від 20.05.2019 року позивач поставив відповідачу-1 обумовлену партію товару загальною вартістю 5 664,60 грн. (з ПДВ), прийняття якого відповідачем підтверджується підписом його уповноваженого представника на видатковій накладній та скріпленням печаткою покупця.

Судом встановлено факт отримання товару без зауважень уповноваженою особою покупця директором ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреностей №10 від 21.05.2019 та № 11 від 20.06.2019 (а.с. 18-19).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог п. 4.1. та п. 4.2. договору постачальник передав покупцеві видаткові накладні №1705 від 22.05.2019 та №2619 від 20.06.2019, зареєструвавши такі у Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с. 140-141).

Відповідно до п.8.1 договору наданий продавцем товарний кредит забезпечується всім належним покупцеві майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України. В забезпечення належного виконання зобов`язань покупця за цим договором, продавець приймає поруку відповідно до двостороннього або багатостороннього договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.05.2019 ТОВ Торговий дім Агросфера (в тексті договору - кредитор) в особі директора Воліної Інни Валеріївни, що діє на підставі Статуту, громадянином ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Драбівським РВ УМВС України в Черкаській області, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (в тексті договору - поручитель) та ПП Олімп (в тексті договору - боржник) в особі директора ОСОБА_1 що діє на підставі Статуту, було укладено договір поруки №856/1-ПОР (надалі - договір поруки, а.с. 20-21).

За умовами п.1.1.-1.2. договору поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником свого обов`язку по основному договору. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник включаючи: сплату суми вартості товару, переданого в кредит, з урахуванням змін ціни на товар у спосіб, передбачений основним договором; сплату процентів за користування товарним кредитом, передбаченим основним договором; сплату неустойки (штрафу, пені), передбаченої основним договором.

Відповідно п.5.1 договору поруки узгоджено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до п.8.1. договору поруки договір поруки набирає чинності з дати підписання сторонами та діє протягом 4-х років.

Встановлений судом першої інстанції факт невиконання покупцем належним чином умов договору, узгоджених у специфікаціях - в частині повної оплати вартості товару в обумовлені строки підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Невиконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань стало підставою звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення боргу з відповідачів.

Сума основного боргу відповідачів перед позивачем по договору станом на момент подачі позову до господарського суду становила 106 088,12 грн, на яку відповідачам ТОВ Торговий дім Агросфера нараховано пеню та проценти за користування товарним кредитом.

Встановлений судом першої інстанції факт визнання відповідачем-1 вимог позивача в частині суми основного боргу та пені знайшов своє відображення у поданому суду відзиві на позовну заяву за підписом директора відповідача-1 ОСОБА_1 в якому зазначено, що вимоги про стягнення основного боргу у сумі 106 088,12 грн та пені - у розмірі 10 395,01 грн сторона вважає беззаперечними, проте заперечується плата за користування товарним кредитом з мотивів безпідставного стягнення (а.с. 98-100).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційних скарг вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Так, обставинами справи підтверджено, що між сторонами виникли та існують договірні відносини оплатної поставки товару засобів захисту рослин, мікродобрив та правовідносини поруки - як похідні відносини на забезпечення виконання основного договору перед кредитором.

Місцевим господарським судом правильно визначено правову природу укладеного між сторонами договору, з вказівкою на те, що такі мають ознаки договору купівлі-продажу, за умовами якого, відповідно до статті 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А враховуючи природу договору купівлі-продажу, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які, в свою чергу, згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж, а також положень законодавства, яке регламентує наслідки невиконання грошових зобов`язань.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін стосовно оплати товару, грошове зобов`язання з приводу чого і є базою для розрахунку стягуваних нарахувань.

Як встановлено частиною 1 статті 265 ГК України, статтею 655, частиною 1 статті 691 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Наразі, отримання передбачених умовами договору та діючим законодавством нарахувань на ці кошти через їх несвоєчасну оплату в межах таких зобов`язань і є належним та таким, що підлягає захисту в даній справі в розумінні статті 5 ГПК України та статті 15 ЦК України правом позивача, спонукання відповідача до виконання обов`язку щодо якого - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого з боку останнього.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (стаття 553 ЦК України).

Приписами частини 1 та частини 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на погодження сторонами усіх істотних умов договору, здійснення позивачем поставки товару та прийняття його відповідачем-1 на загальну суму 113 212,44 грн, що підтверджується видатковими та податковими накладними, враховуючи вищенаведені норми, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов`язку зі здійснення своєчасного розрахунку за поставлений товар на умовах, визначених Специфікаціями №1 та №3 від 20.05.2019 та від 20.06.2019 відповідно, в строки, передбачені п. 1.1. та п. 3.1. договору купівлі-продажу №856, які є такими, що настали.

Нездійснення такого розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання такого грошового зобов`язання в силу приписів частини 1 статті 612 цього ж Кодексу, адже будь-яких доказів своєчасної сплати стягуваної заборгованості чи припинення відповідних зобов`язань іншим передбаченим законом способом, відповідачами всупереч статей 13, 14, 74 ГПК України до справи не надано і за змістом апеляційних скарг не вбачається, крім того останні даний факт не заперечують.

Враховуючи наведе судова колегія вважає обґрунтованим та доведеним право позивача на стягнення з відповідачів суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 231 821,17 грн, та вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову.

З приводу апеляційних доводів скаржників стосовно того, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за одне й те саме порушення - прострочення виконання грошового зобов`язання, що не відповідає статті 61 Конституції України, оскільки передбачені п.п.7.2.-7.3 договору проценти за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, за змістом зазначеної норми штраф та пеня є формами неустойки (як окремого виду цивільно-правової відповідальності), які мають різний порядок нарахування та можуть забезпечувати виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до положень частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 18.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18).

Продавцем та покупцем у п. 7.1.договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати, обумовлених у специфікаціях до нього, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати. Сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Договір про забезпечення виконання зобов`язання у виді неустойки (штраф та пеня) укладено між сторонами письмово у відповідності до приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України.

Положеннями ст. 692 ЦК України законодавцем передбачено право продавця, у разі прострочення оплати товару, вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 5 статті 694 ЦК України передбачено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

В свою чергу відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Така форма відсотків сторонами передбачена п.п. 7.2.-7.3 договору і вона за своєю суттю відповідає правовій природі процентів за користування чужими грошовими коштами, передбаченими ст.536 Цивільного кодексу України, які боржник зобов`язаний сплачувати, а їх розмір встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позовні вимоги щодо відсотків за користування товарним кредитом, які заявлені позивачем, правомірно задоволені місцевим судом і підстав для їх кваліфікації як таких, що суперечать статті 61 Конституції України апеляційний суд не вбачає.

При цьому колегія суддів, керуючись приписами частини 4 статті 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постанові від 18.12.2018 у справі № 908/639/18.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем не була заявлена до суду вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з боржника в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що в даному випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф лише як форми її сплати.

Означений підхід у повній мірі узгоджується із позицією Верховного суду, викладеною в постановах від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 18.12.2018 у справі № 908/639/18.

Стосовно апеляційних доводів про наявність підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій на підставі частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України та незастосування місцевим господарським судом наведених приписів, колегія суддів зазначає наступне.

Право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, передбачене нормами статті 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України.

Втім, таке право, має реалізовуватись за наслідками дослідження та встановлення наступних обставин: ступеню виконання зобов`язань боржником, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наявності збитків внаслідок невиконання зобов`язань та співвідношення розміру збитків із розміром стягуваних штрафних санкцій.

При цьому необхідно керуватися тими мотивами, що сторони в договорі є рівними. У даному випадку сторони є юридичними особами з однаковим правовим статусом. Між сторонами не існує правовідносин підпорядкування чи управління.

У відзиві на позов відповідач-1 не посилався на протиправні дії позивача при укладанні договору поставки. Також відсутні посилання на незаконне збагачення продавця, який виконав свої зобов`язання, фактично надавши товарний кредит покупцеві, який вчасно не виконав своїх зобов`язань, достовірно знаючи про ті негативні фінансові наслідки, які потягне за собою неналежне виконання грошового зобов`язання.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до приписів статей 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялося відповідного клопотання про зменшення розміру нарахованого штрафу, як і не надавалося до матеріалів справи жодних документів, які підтверджують факт наявності виняткових обставин для зменшення неустойки. Не надано таких документів і до суду апеляційної інстанції.

Під час розгляду даної справи апеляційним судом не враховуються висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду України від 18.03.2020 у справі 902/417/18, оскільки в межах вказаної справи судами не розглядались норми матеріального права, які регулюють продаж товару на умовах товарного кредиту та стягнення процентів за користування товарним кредит.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені та процентів за користування товарним кредитом, колегія суддів відзначає, що його виконано вірно.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлених позивачем до солідарного стягнення пені у розмірі 10 395,01 грн та процентів за користування товарним кредитом - 115 338,04 грн, у зв`язку з чим місцевий господарський суд мотивовано визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Отже, твердження скаржників про невірне застосування місцевим господарським судом положення статей 692, 536 ЦК України та помилкове незастосування ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, що призвело до частково неправильного вирішення спору та безпідставного задоволення позовних вимог в частині стягнення 115 338,04 грн відсотків річних за період прострочення оплати товару, є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційних скаргах не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Черкаської області у справі № 925/213/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг відповідачів обґрунтованості висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційні скарги ПП Олімп та ОСОБА_1 - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного підприємства Олімп та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області у справі №925/213/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/213/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/213/20.

4. Матеріали справи №925/213/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.01.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова