Постанова від 21.01.2021 по справі 910/18304/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2021 р. Справа№ 910/18304/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.01.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 (повний текст підписано 26.08.2020)

у справі №910/18304/19 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрілайн"

про визнання недійсним договору

В судовому засіданні 21.01.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016.

Позов обґрунтований тим, що договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 був укладений під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/18304/19 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання недійсним спірного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 24.09.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, він є таким, що вчинений під впливом введення в оману зі сторони відповідача, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України;

- Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ "КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ "Денвер-Оіл" про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями третіх осіб - ТОВ "Мегапром ЛТД", ТОВ "Ділетра", ТОВ "Техсервісмонтаж", ТОВ "Фрілайн", ТОВ "Тамерса", та спонукав позивача до укладення пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 та договорів поруки;

- ТОВ "Денвер-Оіл", як поручитель, виконав свої зобов`язання за кредитними договорами третіх осіб, однак Банк ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав Товариству документи, які б дали змогу ТОВ "Денвер-Оіл" звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед Банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ "Денвер-Оіл", свідчить про відсутність намірів у Банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент їх укладення, ні протягом значного періоду після їх укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману Товариство при отриманні кредитних коштів за Кредитним договором №4Д16123Г від 17.11.2016.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У письмових поясненнях банк наголосив на тому, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, а матеріали справи не місять жодного доказу, який би вказував, що Товариство укладало кредитні договори/договори поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, та взагалі взаємозв`язок таких угод з трансформацією кредитного портфелю Банку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 26.11.2020.

26.11.2020 розгляд справи №910/18304/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням суддів Скрипки І.М. та Михальської Ю.Б. у відпустці, судді Тищенко А.І. на лікарняному.

Після виходу суддів Скрипки І.М. та Михальської Ю.Б. з відпусток, судді Тищенко А.І. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 21.01.2021.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.01.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.01.2021 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових поясненнях у справі, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 21.01.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" (як позичальником) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (найменування якого було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"; кредитодавець/Банк) укладено кредитний договір №4Д16123Г (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4300000000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Також 17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №4Ф13354И/П (надалі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрілайн" своїх зобов`язань за кредитними договорами від 10.06.2013 №4Ф13354И, від 12.06.2013 №4Ф13355И, від 09.10.2013 №4Ф13655И, від 17.02.2014 №4Ф14146И, від 20.02.2015 №4Ф15055И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до цих кредитних договорів.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 25.07.2016, укладеної сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, даний договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, у зв`язку з чим вказує на наявність підстав для визнання даного договору недійсним на підставі ч. 1 ст.230 ЦК України.

Як зазначає позивач, його дії з отримання кредитних коштів по Кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України, і для виконання такого плану між відповідачем та позивачем укладено Кредитний договір та ряд договорів поруки, в тому числі і оспорюваний в рамках даної справи Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016.

За твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" виконало зобов`язання як поручитель на загальну суму 4029301067,26 грн. за наступних боржників:

- ТОВ "Ділетра" згідно договору поруки №4Д13318И/П від 17.11.2016 по кредитних договорах від 21.05.2013 №4Д13318И, від 12.11.2013 №4Д13720И, від 13.11.2013 №4Д13721И, від 14.10.2014 №4Д14328И, від 30.03.2016 №4Д16009Д;

- ТОВ "Мегапром ЛТД" згідно договору поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 по кредитних договорах від 02.08.2013 №4М13464И, від 05.08.2013 №4М13469И, від 08.04.2014 №4М14158И, від 20.02.2015 №4М15061И;

- ТОВ "Техсервісмонтаж" згідно договору поруки №4Т13310И/П від 17.11.2016 по кредитних договорах від 17.05.2013 №4Т13310И, від 12.11.2013 №4Т13722И, від 19.11.2013 №4Т13756И, від 20.11.2013 №4Т13757И, від 11.11.2014 №4Т14342И;

- ТОВ "Фрілайн" згідно договору поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 (оскаржуваний договір) по кредитних договорах від 10.06.2013 №4Ф13354И, від 12.06.2013 №4Ф13355И, від 09.10.2013 №4Ф13655И, від 17.02.2014 №4Ф14146И, від 20.02.2015 №4Ф15055И;

- ТОВ "Тамерса" згідно договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 по кредитних договорах від 05.06.2013 №4Т13350Д, від 07.06.2013 №4Т13351Д, від 11.06.2013 №4Т13352И, від 20.02.2014 №4Т14141И.

Позивач стверджує, що укладення Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 було обумовлено тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл", здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрілайн" за кредитними договорами від 10.06.2013 №4Ф13354И, від 12.06.2013 №4Ф13355И, від 09.10.2013 №4Ф13655И, від 17.02.2014 №4Ф14146И, від 20.02.2015 №4Ф15055И (на підставі оскаржуваного Договору поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів Банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед Банком.

Проте, як вказує позивач, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави. При цьому Банк ані в добровільному, ані в судовому порядку не виконав зобов`язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

Така поведінка Банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто Банк свідомо ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" при укладенні Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Як слідує із умов укладеного між сторонами Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016, на який посилається позивач, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача.

Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Так, із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 ТОВ "Денвер Оіл" отримало кредитні кошти в розмірі 4 300 000 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності, що також підтверджується заявкою на отримання кредиту від 15.11.2016.

Згідно пункту А.2. Кредитного договору сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача.

При цьому, вказане техніко-економічне обґрунтування та Кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення Кредитного договору або спірного Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови Кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

Позивач обґрунтовував укладення ним кредитного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані "старими" боржниками у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. Водночас, як наголошує скаржник, невиконання відповідачем зобов`язання за договорами поруки щодо передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів таких боржників і є доказом введення позивача в оману при укладенні кредитного договору та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи "старих" боржників.

Так, позивач наголошує, що ч. 2 ст. 556 ЦК України передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

Однак, колегія суддів зазначає, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні спірного договору поруки згідно з положеннями ст. 230 ЦК України.

Отже, доводи позивача про мету укладання сторонами Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 та спірного Договору поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного Договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Денвер Оіл" у даній справі.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відсутність ліквідних активів та/або прав на такі активи мала вирішальне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки, оскільки якщо б позивач на момент укладання кредитного договору та договорів поруки знав про відсутність даних забезпечень, він не вчинив би оспорювані правочини, а саме не уклав кредитний договір та договори поруки з відповідачем.

Проте, сам позивач і в позовній заяві, і в апеляційній скарзі визнає, що про ліквідність забезпечення зобов`язань "старих" боржників свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвотерхаускуперс (аудит)". Пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "ПриватБанк".

Стосовно тверджень позивача про те, що у зв`язку із виконанням позивачем зобов`язань "старих боржників" за кредитними договорами таких боржників із відповідачем, останній зобов`язаний був передати позивачу впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, колегія суддів зазначає наступне.

У п. 5 договорів поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Згідно з п. 6 договорів поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що сторони у договорі поруки чітко передбачили обов`язок кредитора направити поручителю вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання, як підставу виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором, включаючи сплату основного боргу та сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п. 1 договору поруки, як і передбачили обов`язок поручителя виконати зобов`язання, зазначене в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, вказане в п. 5 цього договору.

Проте, доказів направлення відповідачем на адресу позивача (поручителя за договором) письмової вимоги, як підставу виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що без вивчення та аналізу документів, що супроводжували план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, обставини справи не можуть вважатися встановленими, а рішення не може бути законним і обґрунтованим, колегія суддів зазначає, що за матеріалами справи судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання про витребування документів за безпідставністю.

Обставини, які могли бути встановлені на підставі відповідних документів не можуть мати істотне значення при вирішенні даної справи, оскільки до таких обставин належать відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Доводи відповідача, викладені у письмових поясненнях, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/18304/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/18304/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/18304/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18304/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 26.01.2021.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко