Рішення

від 26.01.2021 по справі 910/16550/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 910/16550/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Первомайськвугілля"

до Державного підприємства "Державна вугільна компанія"

про стягнення 65 219 231,37 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Шахбаз`ян Д.І. за ордером серії ДН № 075048 від 18.12.2020;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Первомайськвугілля" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 65 219 231,37 грн., з яких: 51 305 966,83 грн. - основний борг, 4 621 753,94 грн. - 3 % річних, 9 291 510,59 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 22.12.2015 року між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 07-16/ЕНЦ, за умовами якого позивач зобов`язався поставити, а Державне підприємство "Державна вугільна компанія" - прийняти та оплатити вугільну продукцію. Проте всупереч умовам цього Договору відповідач поставлену позивачем продукцію вчасно та у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування компенсаційних виплат. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/16550/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2020 року.

У підготовчому засіданні 01.12.2020 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.12.2020 року.

21.12.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У підготовчому засіданні 22.12.2020 року судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/16550/20 на 30 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/16550/20 та призначено її до судового розгляду по суті на 12.01.2021 року.

До початку призначеного судового засідання 12.01.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У судовому засіданні 12.01.2021 року оголошувалася перерва до 26.01.2021 року.

21.01.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про участь у судовому засіданні 26.01.2021 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року вищенаведене клопотання представника позивача задоволено; вирішено проводити судове засідання, призначене на 26.01.2021 року об 11:50 год., за участю представника позивача у ньому в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

У судовому засіданні 26.01.2021 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання також не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, на адресу суду не направив.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи до судового розгляду по суті від 22.12.2020, а також ухвала суду від 12.01.2021 року, якою учасників справи повідомлено про оголошення 12.01.2021 року перерви в судовому засіданні до 26.01.2021 року, були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення, зокрема, на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, офіс 604.

Проте вищевказані ухвали органом поштового зв`язку вручені відповідачу не були з посиланням на його відсутність за наведеною адресою.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 07-16/ЕНЦ (далі - Договір), за умовами якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, за реквізитами та з якісними характеристиками, приведеними в цьому Договорі, а покупець, у свою чергу, приймає вугілля та оплачує його вартість на умовах, встановлених цим Договором.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.3 Договору сума наведеного правочину визначається як загальна вартість вугілля, поставка якого здійснюється відповідно до Додатків до Договору протягом терміну його дії.

Строк (термін) поставки вугілля: згідно з Додатками до Договору на кожен календарний місяць (пункт 2.1 Договору).

У матеріалах справи наявні Додатки № 01/16-1 від 11.01.2016, № 02/16-1 від 29.01.2016, № 03/16-1 від 29.02.2016 та № 04/16-1 від 29.03.2016, в яких сторони погодили строки поставки та відвантаження вугілля, а також його конкретні кількісні та якісні показники.

Відповідно до пункту 2.7 Договору датою виконання зобов`язання з поставки вугілля є дата календарного штемпеля залізничної накладної станції призначення на перевізному документі. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

Пунктом 3.3.1 Договору передбачено обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах Договору.

У пункті 6.1 Договору сторони погодили якість вугілля, а також встановили, що базова ціна вугілля визначається у Додатках до цього Договору.

За умовами пункту 6.3 означеної угоди покупець оплачує постачальнику вартість вугілля в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля. Покупець має право здійснити оплати в наступному порядку: 80 % вартості вугілля, що підлягає поставці відповідно до Додатку - на умовах попередньої оплати рівними частинами кожного банківського дня протягом періоду поставки; 20 % вартості вугілля - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання відповідних актів приймання-передачі вугілля та надання документів, вказаних у п. 3.1.6, 3.1.7 та виконання вимог п. 3.1.16 Договору. Сторони у Додатках можуть передбачити інші умови оплати.

Пунктами 3.1.6 та 3.1.7 Договору на постачальника покладено обов`язок за виданою покупцем довіреністю протягом 10 днів з дати поставки, але не пізніше 5 числа місяця, що слідує за місяцем поставки, забезпечити проведення з ТЕС вантажоотримувача звіряння відвантаженого вугілля, підписати та скріпити своєю печаткою акти звіряння вугілля по кількості та якості із зазначенням назви вантажовідправника, періоду відвантаження та надходження, марки вугілля, номерів посвідчень якості, фактичного вмісту золи, вологи, летких речовин, тощо, а також на підставі підписаних актів звіряння за кількістю та якістю вугілля скласти, підписати та завірити печаткою відповідні акти приймання-передачі вугілля за Договором з розрахунком знижок/надбавок та остаточною його вартістю, які разом з актами звіряння надати покупцеві.

За змістом пункту 3.1.16 Договору постачальник зобов`язується направити покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного цифрового підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше 15 календарних днів, наступних за датою її складання.

У той же час судом встановлено, що у Додатках до Договору сторони погодили, що на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо створення передумов для нової моделі ринку природного газу та забезпечення стабільності розрахунків підприємств енергетичної галузі" № 812-VIII від 24.11.2015, постачальник скористався податковою пільгою на звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України вугілля, у зв`язку із чим, ціна постачання вугілля за цими Додатками до Договору вказана у гривнях без ПДВ.

Враховуючи наведене, зважаючи на використання позивачем наданого йому законом права на податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання відповідачу вугілля за Договором, внаслідок чого необхідність у складенні та реєстрації постачальником відповідних податкових накладних в порядку пункту 3.1.16 Договору була відсутня, суд дійшов висновку про те, що строк оплати покупцем вартості вугілля, що поставлялося за означеною угодою, становить 30 календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля, як це передбачено пунктом 6.3 Договору.

Згідно з пунктом 9.1 наведеного правочину останній набирає чинності з 01.01.2016 і діє до 31.01.2017, а в частині поставки - до 31.12.2016.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками актами приймання-передачі вугільної продукції № 1 від 31.01.2016 на суму 1 530 163,80 грн., № 2 від 31.01.2016 на суму 3 436 622,29 грн., № 3 від 31.01.2016 на суму 6 833 716,47 грн., № 4 від 31.01.2016 на суму 833 429,16 грн., № 5 від 31.01.2016 на суму 242 744,76 грн., № 6 від 15.02.2016 на суму 2 243 817,78 грн., № 7 від 15.02.2016 на суму 431 604,55 грн., № 8 від 16.02.2016 на суму 425 491,24 грн., № 9 від 29.02.2016 на суму 4 658 651,06 грн., № 10 від 29.02.2016 на суму 2 165 964,88 грн., № 11 від 29.02.2016 на суму 6 484 380,81 грн., № 16 від 25.03.2016 на суму 345 004,44 грн., № 20 від 31.03.2016 на суму 638 547,18 грн., № 23 від 31.03.2016 на суму 12 528 339,96 грн., № 24 від 31.03.2016 на суму 1 153 955,62 грн., № 26 від 12.04.2016 на суму 363 843,55 грн., № 27 від 12.04.2016 на суму 320 033,54 грн., № 28 від 12.04.2016 на суму 996 070,91 грн., № 29 від 14.04.2016 на суму 654 498,05 грн., № 30 від 25.04.2016 на суму 996 160,43 грн., № 31 від 25.04.2016 на суму 2 700 020,47 грн., № 32 від 30.04.2016 на суму 1 151 475,41 грн., № 33 від 30.04.2016 на суму 675 110,58 грн., № 37 від 30.04.2016 на суму 439 407,34 грн., № 38 від 30.04.2016 на суму 7 946 493,88 грн. та № 39 від 30.04.2016 на суму 2 998 641,17 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 63 194 189,33 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань за Договором.

У той же час Державне підприємство "Державна вугільна компанія" вартість наведеного вугілля оплатила лише частково, перерахувавши позивачу протягом березня-квітня 2016 року грошові кошти в загальному розмірі 9 098 340,10 грн.

Крім того, судом встановлено, що на підставі адресованих позивачу заяв Державного підприємства "Державна вугільна компанія" про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 90/1 від 29.02.2016, № 133/2 від 31.03.2016 та № 79/2 від 30.04.2016 зобов`язання відповідача в частині сплати позивачу заборгованості за Договором у загальному розмірі 2 789 882,40 грн. на підставі статті 601 Цивільного кодексу України були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача за Договором.

Таким чином, у порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково, заборгувавши позивачу 51 305 966,83 грн. Факт наявності вказаної суми заборгованості додатково підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків за Договором станом на 01.12.2018 року, в якому відповідач визнав означений борг перед позивачем.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, з урахуванням встановлених у даній справі обставин, строк оплати покупцем вартості вугілля, що поставлялося за Договором, становить 30 календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Суд також звертає увагу на те, що 12.12.2018 року між сторонами було укладено договір № 106/01-12-18 про збільшення позовної давності, в якому останні погодили, що на підставі статті 259 Цивільного кодексу України сторони даного договору домовились збільшити позовну давність відносно заборгованості щодо оплати вартості поставленого вугілля в сумі 51 305 966,83 грн. Вказана заборгованість виникла станом на 31 травня 2016 року за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 з зобов`язань за Договором поставки вугілля № 07-16/ЕНЦ від 22.12.2015, укладеним між Державним підприємством "Первомайськвугілля" та Державним підприємством "Державна вугільна компанія", що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.12.2018. Позовна давність згідно даного договору збільшується на п`ять років понад строку позовної давності, встановленому чинним законодавством України, та становить вісім років.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором поставки № 07-16/ЕНЦ від 22.12.2015, яка складає 51 305 966,83 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Державного підприємства "Первомайськвугілля" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого йому за Договором товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4 621 753,94 грн., нарахованих у період з 22.10.2017 року по 22.10.2020 року на суму основного боргу в розмірі 51 305 966,83 грн., а також 9 291 510,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означену суму боргу в період з листопада 2017 року по вересень 2020 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 9 291 510,59 грн. та 3% річних у розмірі 4 621 753,94 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства., у зв`язку з чим означені позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат також підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем або доказів належного виконання ним своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати поставленого товару.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Первомайськвугілля" до Державного підприємства "Державна вугільна компанія" про стягнення 65 219 231,37 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 16-22, офіс 604; код ЄДРПОУ 39388266) на користь Державного підприємства "Первомайськвугілля" (93292, Луганська область, Попаснянський район, місто Гірське(пн), вулиця Івана Данькова, будинок 21; код ЄДРПОУ 32320594) 51 305 966 (п`ятдесят один мільйон триста п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп. основного боргу, 9 291 510 (дев`ять мільйонів двісті дев`яносто одну тисячу п`ятсот десять) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 4 621 753 (чотири мільйони шістсот двадцять одну тисячу сімсот п`ятдесят три) грн. 94 коп. 3 % річних, а також 735 700 (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 26.01.2021 року.

Суддя В.С. Ломака