Постанова

від 25.01.2021 по справі 757/58586/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1338/2021

Справа № 757/58586/19-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 січня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Підпалого В.В. в м. Київ 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Розетка.УА про захист прав споживачів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про захист прав споживачів.

Посилався на те, що 12 листопада 2018 року ним було придбано в мережі магазинів Розетка (ТОВ Розетка.УА ) електричний чайник REDMOND RK-G178, а 01 жовтня 2019 року з вищевказаним побутовим приладом стався гарантійний випадок. Згідно гарантійного талону № 12111881079.1 від 12 листопада 2018 року термін гарантії складає 12 місяців, тобто на момент випадку гарантійний термін ще не сплив, і він звернувся до продавця (відповідача) з вимогою про безоплатне усунення недоліку придбаного товару.

02 жовтня 2019 року він зателефонував до Інтернет магазину Розетка з приводу гарантійного випадку і його повідомили про необхідність звернення до сервісного центру за адресою АДРЕСА_1 (ФОП ОСОБА_2 ), куди він і звернувся 03 жовтня 2019 року з вимогою про ремонт або заміну зламаного електрочайнику. Повідомлений про необхідність проведення діагностики та виявлення причин поламки, він був змушений передати електрочайник на діагностику в повній комплектації, про що складено акт приймання товару на сервісне обслуговування від 03 жовтня 2019 року, узгоджено 14-денний строк усунення недоліку. На підставі абз. 2 п. 9 ст. 8 Закону України Про захист прав споживачів він подав заяву до сервісного центру з вимогою надання на період діагностики та ремонту відповідного виробу з обмінного фонду, однак його вимога не була задоволена аж до цього часу, і він змушений обходитись в побуті без електричного чайника, отже розмір неустойки за затримку виконання вимоги складає 175,16 грн.

16 жовтня 2019 року йому зателефонувала представник магазину Розетка та повідомила, що поламаний виріб відновити неможливо і запропонувала повернення коштів або заміну на інші аналогічні вироби, запропонувала вибір з двох одиниць. 18 жовтня 2019 року йому знову зателефонував представник магазину Розетка з пропозицією розірвання договору та повернення коштів в розмірі 604 грн., однак ця пропозиція не відповідала вимогам діючого законодавства, оскільки при розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться, виходячи з його вартості на час пред`явлення відповідної вимоги. Так, станом на 18 жовтня 2019 року вартість чайника аналогічної моделі в магазині Розетка складає 899 грн. Приймаючи до уваги розбіжності щодо суми, яка повинна бути йому повернута, та оспорювання необхідності компенсації пені за невидачу товару з обмінного фонду, тобто порушення його прав споживача, його адвокатом було підготовлено відповідну претензію на адресу ТОВ Розетка.УА , яка була подана ним 18 жовтня 2019 року через сервісний центр інтернет-магазину Розетка з вимогою сплати готівкою або на картковий рахунок вартості електричного чайнику в розмірі 899 грн. та пені за невидачу товару з обмінного фонду, яка на той час складала 96,64 грн., претензія відповідачем задоволена не була.

Вказував, що неправомірними діями відповідача, яким не проконтрольовано якість проданого товару, йому було спричинено хвилювання та стрес через уявлення можливої пожежі та її наслідків, а також неправомірність дій відповідача полягає у тривалому ігноруванні своїх обов`язків щодо видачі товару з обмінного фонду на час ремонту, щодо повернення вартості неякісного товару на час пред`явлення відповідної вимоги, щодо сплати пені за невидачу товару з обмінного фонду на час здійснення ремонту, завдану моральну шкоду він оцінює в 17000 грн.

На підставі вищевикладеного просив стягнути з ТОВ Розетка.УА на свою користь 899 грн. вартості товару на момент пред`явлення вимоги про розірвання договору, 175,16 грн. пені за затримку виконання вимоги про надання аналогічного товару з обмінного фонду, 7750 грн. витрат на правову допомогу, 17000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що не погоджуючись з вимогами суду, зазначеними в ухвалі від 06 листопада 2019 року про залишення позовної заяви без руху щодо сплати судового збору, ним були подані письмові пояснення з мотивами несплати судового збору та нормативною аргументацією своєї позиції, однак судом не взято до уваги його доводи та постановлено ухвалу від 30 січня 2020 року про повернення позовної заяви.

Вказував, що ухвала не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України через те, що є необґрунтованою та незаконною, позиція суду щодо необхідності сплати судового збору не посилається на норми діючого законодавства та судову практику, зазначений у ній лист ВАСУ від 01 січня 2015 року розглядає питання, яке взагалі не стосується звільнення споживачів від сплати судового збору.

Виходячи з ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів будь-які вимоги за позовами, що пов`язані з порушенням прав споживача, не підлягають сплаті судового збору без жодних обмежень, тобто незважаючи на те, що саме просить стягнути позивач - завдану матеріальну або моральну шкоду.

Зазначав, що під час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не погодився із твердженнями представника позивача, яким всупереч ст. 23 ЦК України не підтверджено факт наявності та заподіяння моральної шкоди, а саме моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру; тобто суд першої інстанції ще до відкриття провадження у справі здійснив розгляд справи по суті, нібито встановивши, що позивачем не підтверджено факт наявності та заподіяння моральної шкоди, що свідчить про порушення судом матеріального та процесуального права та упереджене ставлення до позивача.

Вказував, що відповідно до ч. 5 ст. 185 ЦПК України суд разом із оскаржуваною ухвалою повинен був повернути також позовну заяву і додані до неї документи, чого зроблено не було.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 30 січня 2020 року, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч ст. 23 ЦК України позивачем не підтверджено факт наявності та заподіяння моральної шкоди, а саме моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, таким чином у зв`язку із відсутністю зазначених обставин, застосування Закону України Про захист прав споживачів , який звільняв би позивача від сплати судового збору та вимогу щодо відшкодування моральної шкоди, вважається недоцільним. Крім того, системний аналіз положень Закону України Про захист прав споживачів доводить, що для звільнення особи від сплати судового збору недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав позивачів. Отже, позивачем, його представником, вимоги ухвали суду від 06 листопада 2019 року, не виконані та недоліки не усунуті.

Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року позовна заява ОСОБА_1 про захист прав споживачів залишена без руху.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому законом.

Надано позивачеві строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання позивачем ухвали, та зазначено, що позивачу необхідно сплатити суму судового збору у сумі 768,40 грн. за вимогу про відшкодування моральної шкоди та направити суду оригінал документу, що підтверджує її сплату.

На виконання вказаної ухвали суду позивач ОСОБА_1 направив пояснення від 27 січня 2020 року, яке надійшло до суду 29 січня 2020 року, за змістом якого позивач вважав вказівки суду про сплату судового збору за вимогами про стягнення моральної шкоди неприпустимими та такими, що порушують вимоги діючого законодавства та його права як споживача послуг, оскільки відповідно до ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів будь-які вимоги за позовами, що пов`язані з порушенням прав споживача, не підлягають оплати судовим збором без жодних обмежень. Посилався на те, що позиція суду щодо необхідності сплати судового збору необґрунтована із посиланням на норми діючого законодавства та судову практику, а лист від 01 січня 2015 року, на який посилається суд в ухвалі від 06 листопада 2019 року, тобто судової інстанції, неіснуючої на даний час, розглядає питання, яке взагалі не стосується звільнення споживачів від сплати судового збору. Просив усунути порушення його прав на звернення до суду та відкрити провадження за справою та надіслати копію відповідної ухвали на його адресу.

Ухвалою від 30 січня 2020 року позовну заяву суд вважав неподаною та повернув позивачеві, зазначивши, що позивач не виконав вимоги ухвали від 06 листопада 2019 року та не усунув недоліки позовної заяви.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення .

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 , не дослідивши матеріали справи у повному обсязі та не надавши належної оцінки обставинам, викладеним позивачем в позовній заяві та в поясненні від 27 січня 2020 року.

На думку апеляційного суду, позовна заява подана із дотриманням вимог, що встановлені ст. 175 ЦПК України.

Вказівки суду на невиконання позивачем вимог ухвали не ґрунтуються на вимогах ст. ст. 175 - 177 ЦПК України.

Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов`язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.

Залишаючи позовну заяву без руху, а в подальшому ухвалою від 30 січня 2020 року повертаючи її позивачу з підстав несплати судового збору за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції не враховано належним чином вимоги ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів .

Замість цього суд першої інстанції вдався до аналізу розмежування майнового та немайнового характеру позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на підставі листа Вищого адміністративного суду України від 01 січня 2015 року, прийнятого за результатами узагальнення практики адміністративного судочинства, метою якого є визначення розміру ставок судового збору, залишивши поза увагою, що даний лист не має жодного відношення як до споживчих правовідносин, які розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, так і до сплати судового збору в цивільному провадженні.

Закон України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України Про захист прав споживачів споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону України Про захист прав споживачів послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

У статті 5 Закону України Про судовий збір визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України Про захист прав споживачів дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України Про судовий збір , не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Отже, стаття 5 Закону України Про судовий збір не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що підставою позову є відсутність контролю відповідача за якістю проданого товару, порушення ним грошового зобов`язання щодо повернення вартості неякісного товару на час пред`явлення відповідної вимоги та сплати пені, тривале ігнорування відповідачем своїх обов`язків як продавця відповідно до Закону України Про захист прав споживачів , внаслідок чого позивачу було завдано моральну шкоду і він набув право на повернення вартості товару на момент пред`явлення вимоги про розірвання договору, а також пені.

Таким чином, спір, який ініціював позивач, безпосередньо пов`язаний з порушенням прав споживача, і ним заявлені вимоги зокрема про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням відповідачем своїх обов`язків, передбачених Законом України Про захист прав споживачів .

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про захист прав споживачів споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Апеляційний суд приходить до висновку, що у цій справі правовідносини сторін, поряд з нормами ЦК України, врегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Розетка.УА про відшкодування моральної шкоди заявлені в тому числі у зв`язку із недоліками продукції (дефекту в продукції).

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача передбаченої частиною третьою статті 22 Закону України Про захист прав споживачів пільги по сплаті судового збору за подання позову в цій справі є помилковим.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 04 грудня 2019 року, справа № 211/1032/19, оцінюючи висновки суду апеляційної інстанції щодо несплати заявником судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ Криворіжгаз про захист прав споживача послуг, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Крім того, апеляційний суд враховує, що зазначаючи в ухвалі від 30 січня 2020 року, якою позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, що позивачем не підтверджено факт наявності та заподіяння моральної шкоди, а саме моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, суд першої інстанції фактично вдався до встановлення обставин, які мають значення для справи.

Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, здійснене із неправильним застосуванням норм матеріального права, із порушенням норм процесуального права та є сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року не може вважатися законною і обґрунтованою.

Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.