Постанова

від 14.12.2020 по справі 205/4258/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1136/20 Справа № 205/4258/17 Головуючий у першій інстанції: Шавула В. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,

при секретарі Догоновій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року по справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради, до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих Вероніка Миколаївна, Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство Дніпропетровської міської ради", Комунальне підприємство "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, витребування майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що в комунальній власності перебувала квартира АДРЕСА_1 , яка 04.07.2001 року передана у користування ОСОБА_5 . Разом з тим, встановлено факт безпідставного вибуття вказаної квартири із комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом реєстрації права власності за приватною особою 28 грудня 2015 року. Проте станом на 30.06.2017 року ДМР не вжито жодних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності вказаного нерухомого майна. З інформаційної довідки позивачем встановлено, що власником вказаної квартири є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів від 12.08.1997 року на підставі розпорядження (наказу) від 12.08.1997 року №2/1833-97, зареєстрованого МБТІ від 12.08.1997 року, про що зроблено запис у реєстраційну книгу за реєстровим номером №323п-91. Проте, департаментом житлового господарства ДМР повідомлено, що інформація щодо передачі у власність вказаної квартирі шляхом приватизації відсутня. А також повідомлено, що 12.08.1997 року не виносилось розпорядження органу приватизації міськвиконкому за №2/1833-97 щодо передачі у власність шляхом приватизації вказаної квартири. Станом на 08.06.2017 року спірна квартира є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі ДМР. Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 незаконно, у зв`язку із чим, за даним фактом внесено відомості до ЄРДР за №42016040000000215. 28 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. 04 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рябих Л.В. На теперішній час вказана квартира, згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Тому позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 12.08.1997 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, на підставі розпорядження №323п-91; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28.12.2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , який зареєстрований в реєстрі №1068; витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 821521112101).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 21 жовтня 2019 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 28 грудня 2015 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер 1068, виданий 28.12.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною. Витребувано у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821521112101). Стягнуто із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних частках на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у сумі 4800,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 147-152, 188 т.2).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 28 грудня 2015 року; витребування вказаного майна у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В іншій частині рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, письмовою розпискою прокурора від 10.11.2020 року (а.с. 89 т.3) та рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток Дніпровській міській раді і виконавчому комітету Дніпровської міської ради, які долучені до матеріалів справи. У зв`язку з відсутністю відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за відомими суду адресами, що також відповідає відомостям Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 10.08.2020 року (а.с. 28 т.3), адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 21.10.2020 року (а.с. 57-60) та інформації, вказаній апелянтами в апеляційній скарзі, сповіщення вказаних осіб здійснено шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади. Крім того, з метою повідомлення апелянтів про слухання справи, співробітниками Новокодацького ВП 03.11.2020 року та 09.11.2020 року було здійснено вихід за адресою по АДРЕСА_1 , однак двері ніхто не відчинив (а.с. 85-87 т.3). Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , яка є адвокатом, про причини своєї неявки у судове засідання не повідомила (а.с. 196, 197 т.2).

Частинами 1, 3 статті 131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що КП КВЖРЕП Ленінського району зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 13.09.1991 року. 27 березня 2014 року відносно КП КВЖРЕП Ленінського району порушено справу про банкрутство (а.с.169-172 т.1).

На балансі КП КВЖРЕП Ленінського району, починаючи з 1978 року, перебуває будинок АДРЕСА_3 (а.с.25 т.1).

На підставі ордеру на жиле приміщення №005993 від 04.07.2001 року ОСОБА_5 надано у користування квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13,14 т.1).

У вказаній вище квартирі була зареєстрована одна особа: ОСОБА_5 починаючи із 17.07.2001 року (а.с.17 т.1) по 26.02.2016 року, що підтверджується довідкою КП "Житлово-експлуатаційне підприємство №25" Дніпропетровської міської ради №3510 від 02.03.2016 року, в якій зазначено, що вона знята із реєстрації за вказаною адресою (а.с.18 т.1).

В матеріалах справи знаходиться також копія свідоцтва про право власності на житло від 12.08.1997 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська згідно з розпорядженням (наказом) від 12.08.1997 року №2/1833-97, зареєстрованим КП МБТІ за №323п-91, відповідно до якого ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.11-12 т.1).

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №51092303 від 28.12.2015 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., 28 грудня 2015 року вказаним нотаріусом було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі вказаного вище свідоцтва про право власності на житло від 12.08.1997 року (а.с. 22 т.1).

28 грудня 2015 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О., зареєстрований в реєстрі за №1068, відповідно до якого ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_3 вказану квартиру (а.с.28-29 т.1).

04 березня 2016 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (покупці) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рябих В.М. зареєстровано в реєстрі за №681, за умовами якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 30-32 т.1).

Згідно листа Департаментому житлового господарства Дніпровської міської ради №3/5-3389 від 20.12.2016 року, станом на 20.12.2016 року у комп`ютерній базі приватизованого житлового фонду департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 ; органом приватизації міськвиконкому не виносилось розпорядження за №2/1833-97 про передачу зазначеної вище квартири у власність шляхом приватизації (а.с.23 т.1).

КП ДМБТІ листом від 28.12.2016 року №18142 надано письмову інформацію про те, що станом на 31.12.2012 року відсутні відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26 т.1).

Згідно відомостей департаменту житлового господарства ДМР від 08.06.2017 №1/5-1099 року інформація щодо передачі у власність громадян квартири АДРЕСА_1 , відсутня; будинок за вказаною адресою є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі ДМР (а.с.27 т.1).

Департаментом житлового господарства ДМР листом від 16.08.2018 року №3/9-40108 повідомлено, що ОСОБА_5 зі заявою щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 шляхом приватизації, - до департаменту не зверталась (а.с.227 т.1).

За фактом вибуття вказаної вище квартири із комунальної власності розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №420160400000000215 від 15.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, ч.4 ст. 358 КК України (а.с.38 т.1).

Рішенням Дніпровської міської ради №33/26 від 15 листопада 2017 року Про передачу з балансу комунальних підприємств житлових будинків та нежитлових допоміжних приміщень на баланс КП Жилсервіс-2 , вирішено передати з балансу, зокрема, Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство №25 ДМР на баланс Комунального підприємства Жилсервіс-2 ДМР, житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.51-54 т.2).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №90928592 від 30.06.2017 року, станом на 30.06.2017 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (4/5 частки) та ОСОБА_1 (1/5 частки) (а.с.19 т.1).

Згідно листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №6/5-787 від 29.09.2020 відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб у квартирі АДРЕСА_1 , за період з 12.08.1997 року по теперішній час, були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 30.05.1989 по 10.07.2001; Штаній ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 14.10.1992 по 10.07.2001; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 17.07.2001 по 26.02.2016; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 15.03.2016 по теперішній час (а.с. 41 т.3).

ОСОБА_1 у спірній квартирі у якості зареєстрованого не значиться. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебуває 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2016 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста як власник спірного об`єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленні законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, на підставі наведених вище письмових доказів встановлено, що будинок АДРЕСА_3 є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі ДМР (а.с. 27 т.1); згоду на відчуження спірної квартири Дніпровська міська рада не надавала.

Ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_3 до Департаменту житлового господарства ДМР зі заявами щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 шляхом приватизації - не звертались; органом приватизації не виносились розпорядження про передачу спірної квартири, шляхом приватизації, у власність будь-яких осіб .

Свідоцтво про право власності на житло від 12.08.1997 року, нібито видане Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська згідно з розпорядженням (наказом) №2/1833-97 від 12.08.1997 року, на підставі якого ОСОБА_3 зареєструвала за собою 28.12.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, - має ознаки фальсифікації.

За фактом вибуття вказаної вище квартири із комунальної власності розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №420160400000000215 від 15.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, ч.4 ст. 358 КК України (а.с.38 т.1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 та постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином.

Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує у його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

З урахуванням викладеного, встановивши, що органом приватизації міськвиконкому не виносилось розпорядження за №2/1833-97 про передачу спірної квартири шляхом приватизації у власність ОСОБА_3 ; враховуючи, що свідоцтво про право власності від 12.08.1997 року на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 не породжує правових наслідків, - місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_3 у законний спосіб право власності на квартиру не набула та, відповідно, не була наділена правом відчуження спірної квартири; тому наявні підстав для визнання недійсним, як такого, що суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 28 грудня 2015 року, що посвідчений 28.12.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Ганною Олегівною за №1068.

Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна.

Враховуючи, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника Дніпровської міської ради поза його волею, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для витребування квартири АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на підставі ст. 388 ЦК України на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено вибуття майна з володіння територіальної громади поза її волею, - є необгрунтованими, спростовуються наведеними вище письмовими доказами. Колегія наголошує, що орган приватизації, Дніпровська міська рада не видавали розпоряджень та свідоцтв щодо передачі у приватну власність спірної квартири будь-яким особам.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що за адресою по АДРЕСА_2 , станом на 12.08.1997 року (дата сфальшованого свідоцтва про право власності на житло), громадянка ОСОБА_3 не була зареєстрована, що також свідчить про відсутність передбачених ст. 3 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду підстав для приватизації вказаного житла.

З матеріалів справи вбачається, що Дніпровська міська рада, як власник спірного майна, в 2001 році видала ордер №005993 від 04.07.2001 на квартиру АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_5 , та в подальшому уклала з нею договір житлового найму, що також підтверджується інформацією про реєстрацію вказаної особи в спірній квартирі з 17.07.2001 по 26.02.2016 року.

Факт припинення договору житлового найму з громадянкою ОСОБА_5 не спростовує того факту, що саме Дніпровська міська рада є законним власником спірної квартири.

Щодо посилання апелянтів на відсутність у прокурора права звернення з позовом у даній справі в інтересах Дніпровської міської ради, колегія зазначає наступне.

Частиною третьою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Позовна заява підписана керівником Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 у межах його повноважень (на час подання позовної заяви до суду); у позовній заяві наведено належне обґрунтування щодо наявності підстав для її подання в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, зазначено в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту; прокуратурою письмово повідомлено про здійснення представництва у даній справі Дніпровську міську раду, яка самостійно позовну заяву не подала, свої функції щодо захисту майнових інтересів громади не виконала (а.с. 35, 36 т.1).

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково послався на положення пункту 2 статті 121 Конституції України, оскільки Розділ VII "Прокуратура" виключено на підставі Закону №1401-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності 30.09.2016 року. Однак, рішення місцевого суду в оскаржуваній частині є правильним по суті, а тому не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, колегія зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами до постановлення оскаржуваного рішення місцевим судом подано заяву про застосування позовної давності ( а.с. 155-157 т.1).

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №51092303 від 28.12.2015 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., 28 грудня 2015 року вказаним нотаріусом було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.08.1997 року, яке має ознаки фальсифікації (а.с. 22 т.1).

Оскільки орган приватизації міськвиконкому не видавав розпорядження (наказ) №2/1833-97 від 12.08.1997 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , - Дніпровська міська рада (Виконавчий комітет міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська) не знала та не могла знати про наявність вказаного вище сфальшованого свідоцтва на ім`я ОСОБА_3 . Тому початком перебігу строку позовної давності є реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на спірну квартиру 28 грудня 2015 року, на підставі вказаного свідоцтва, за ОСОБА_3

З даним позовом до суду керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради, звернувся 06 липня 2017 року , що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 2 т.1), тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру не оскаржується, згідно змісту апеляційної скарги, тому справа в цій частині не переглядається, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а апеляційної скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2019 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді