Постанова

від 27.01.2021 по справі 910/18732/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. Справа№ 910/18732/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від позивача - Камишева К.В.,

від відповідача - Уколов О.Л.,

від третьої особи - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 (повний текст складено 20.07.2020)

у справі №910/18732/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солмбридж"

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач стверджує про наявність підстав визнання спірного правочину недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом обману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солмбридж".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято без дослідження та всупереч всіх обставин справи, без врахування умов договору поруки та таким, що не відповідає вимогам законного, справедливого та неупередженого рішення. Зокрема скаржник вважає, що відповідач навмисно ввів в оману ТОВ "Дрім-Компані" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями старих боржника - ТОВ СОЛМБРИДЖ та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4Д16092Г від 20.10.2016 року та договору поруки від 20.10.2016 року №4С13384И/П, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1, ст. 230 Цивільного кодексу України. Крім того скаржника вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що у ТОВ "Дрім-Компані", як поручителя, відсутні оригінали кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання ТОВ СОЛМБРИДЖ та не встановлено, чи дійсно дані документи існували у відповідача на момент укладення оскаржуваного кредитного договору та договору поруки. Також скаржник зазначає, що не було витребувано у відповідача жодного документу за клопотанням позивача, які б підтвердили позицію позивача.

15.09.2020 року, згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали апеляційної скарги передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Козир Т.П., суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року з доданими документами повернуто заявнику без розгляду.

25.09.2020 року апелянт повторно звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.10.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Козир Т.П., судді Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 року, у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Козир Т.П. на лікарняному, матеріали справи №910/18732/19 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року у справі №910/18732/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 27.01.2021 року.

В судовому засіданні 27.01.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.10.2016 року відповідач, як банк та позивач, як позичальник уклали кредитний договір № 4Д16092Г (далі Кредитний договір) (а.с. 17-23), у п. 1.1 якого погодили, що відповідач за наявності вільних коштів зобов`язується надати позивачу кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3 450 000 000, 00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позивача щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

За умовами п. А.2.1 та п. А.3 Кредитного договору, термін повернення кредиту - 15.11.2023 року.

Згідно з п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016 року, укладеного сторонами.

Також 20.10.2016 року позивач, як поручитель та відповідач, як кредитор уклали договір поруки № 4С13384И/П (далі Договір поруки) (а.с. 30), у п. 1 якого погодили, що предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою своїх зобов`язань за:

- кредитним договором від 04.07.2013 № 4С13384И (кредитний договір - 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 10.12.2013 № 4С13794Д (кредитний договір - 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

- кредитним договором від 11.12.2013 № 4С13795Д (кредитний договір - 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

- кредитним договором від 20.02.2014 № 4С14134И (кредитний договір - 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

- кредитним договором від 04.02.2015 № 4С15033И (кредитний договір - 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3.

Відповідно до п. 3 Договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У п. 4 Договору поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 Договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Згідно з п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 Договору поруки).

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016 року, укладеної сторонами.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Договір поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України як такий, при укладенні якого відповідачем було введено позивача в оману.

У обґрунтування вказаних тверджень позивач послався на те, що:

- укладенню Кредитного договору та Договору поруки, а також інших договорів поруки (перелік яких наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг;

- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк";

- така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" кредитного боргу "старих боржників";

- при цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше;

- за твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ, а укладення Кредитного договору обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі третьої особи, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком;

- після завершення процесу переоформлення боргів "старих боржників" банку рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 № 961 банк перейшов у власність держави, проте зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, банком виконані не були;

- протягом 2017-2018 років позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від відповідача, однак, як встановлено у рішеннях судів, відповідач не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу;

- таким чином, ані в порядку Договору поруки, ані в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань третьої особи за вказаними у Договорі поруки кредитними договорами;

- така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем;

- тривале невиконання відповідачем зобов`язань за Договором поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, третьої особи) у вигляді цінних для позивача активів;

- при цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір, так і Договір поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору;

- у позивача взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ввів в оману позивача щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами, а відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з чим колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно зв статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 230 ЦК України встановлює, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину, зокрема відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором третьої особи.

Також позивачем не доведено і те, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Як слідує з протоколу № 5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" від 13.10.2016 року (а.с. 121), загальними зборами позивача було прийнято рішення щодо отримання у відповідача кредиту у загальній сумі 3 450 000 000, 00 грн. для фінансування поточної діяльності товариства шляхом укладення відповідного договору.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як не міститься і будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо, так званої, трансформації кредитного портфелю банку.

Те, що метою кредитування позивача є саме фінансування поточної діяльності товариства, підтверджується, як Техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 року (а.с. 122), так і Заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016 року (а.с. 123).

Таке саме призначення кредитування зазначено й у Кредитному договорі.

Колегія суддів зазначає, що жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як і не містять посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Отже, матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених на підтвердження наявності підстав для визнання договору недійсним обставин, а підписавши спірний Договір поруки, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

Виходячи з наведених позивачем доводів та наданих ним доказів, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів наголошує, що принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України , передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року у справі №910/18732/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 року у справі № 910/18732/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18732/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.01.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко