Постанова

від 25.01.2021 по справі 922/3037/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. Справа № 922/3037/20

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» - адвоката Лой Ф.А. (вх. №3534Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.), повний текст якого складено 30.11.2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИ Групп» , м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» , м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20 в позові відмовлено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії Рембудгарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИ Групп" суму заборгованості в розмірі 202642,70 грн., пеню в сумі 202,64 грн., 3% річних в сумі 5484,60 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., а також суму судового збору в розмірі 3154,95 грн.; в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 2221,04 грн. та пені в сумі 36715,59 грн. - в позові відмовлено.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» - адвокат Лой Ф.А. з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20 в частині стягнення з ТОВ «Компанія Рембудгарант» на користь ТОВ «СОИ Групп» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у вказаній вимозі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.

З договору про надання правової допомоги від 20.01.2020 року №20/01-20 слідує відсутність в договорі зазначення розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), що не дає можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

З документів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу не можливо встановити, що ці витрати пов`язані саме з розглядом даної справи; порядок обчислення гонорару адвоката, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

У додатку №2 від 11.09.2020 року до договору про надання правової допомоги від 20.01.2020 року №20/01-20 зазначено такий перелік послуг: вивчення наданих документів, аналіз нормативних документів, судової практики стосовно стягнення заборгованості та застосування матеріального та процесуального права при розгляді даної категорії справи, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості; перелік послуг є загальним та може бути застосований до будь-якої іншої справи про стягнення заборгованості.

З платіжного доручення №11 від 17.09.2020 року слідує, що 2 000,00 грн. сплачено за підготовку позовної заяви; для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, з зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт.

В додатку №2 від 11.09.2020 року до договору про надання правової допомоги від 20.01.2020 року №20/01-20 не зазначено кількість часу, витраченого адвокатом на виконання певних робіт (наданих послуг), що ставить під сумнів обґрунтованість, пропорційність та співмірність заявлених позивачем витрат.

Щодо повноважень апелянта діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» , апелянтом до апеляційної скарги додано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.05.2017 року №117 та довіреність на представництво Лой Ф.А. діяти від імені ТОВ «Компанія Рембудгарант» .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 28.02.2021 року.

Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» - адвоката Лой Ф.А. на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі; позивачу встановлено строк до 18.01.2021 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "25" січня 2021 року; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".

14.01.2021 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№398), в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат наданим послугам, а тому господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

До відзиву позивачем додано заяву, в якій останній, посилаючись на карантинні обмеження, пов`язані з розповсюдженням гострої респіраторної хвороби COVID-19, просить справу розглядати за його відсутності та вказує, що підтримує позовні вимоги, яку долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 25.01.2021 року не з`явився, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 28.12.2020 року, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 18.01.2021 року №6102254144619, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 28.12.2020 року - 14.01.2021 року.

Представник відповідача в судове засідання 25.01.2021 року не з`явився, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 28.12.2020 року, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 05.01.2021 року №6102254044570, згідно з яким представник відповідача - адвокат Лой Ф.А. отримав копію ухвали від 28.12.2020 року - 04.01.2021 року.

Телефонограмою від 21.01.2021 року повідомлено відповідача - ТОВ «Компанія Рембудгарант» про час та місце розгляду справи за номером телефону, вказаним в якості його засобу зв`язку - (067) 263-19-99.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

Ухвалу суду від 28.12.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

20.11.2018 року між ТОВ "СОИ Групп" (постачальником) та ТОВ "Компанією Рембудгарант" (покупцем) було укладено договір поставки №50-Р, згідно умов якого постачальник зобов`язується розмістити заказ на виготовлення, виготовити та відвантажити на готовий фундамент згідно проектної документації залізобетонні конструкції в кількості, що обумовлена в специфікаціях, додатків до договору, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти цей товар згідно специфікацій до договору (п.1.1. договору).

Згідно п. 2.1. договору, порядок розрахунків - попередня оплата по договору здійснюється в наступному порядку: 2.1.1. оплата/аванс згідно виставленого рахунку для закупівлі матеріалів на виготовлення залізобетонних конструкцій в розмірі 50% від вартості кожної з підписаних специфікацій; 2.1.2. наступна оплата в розмірі 50% здійснюється за три дні до відвантаження партії продукції, після отримання повідомлення від постачальника про готовність партії продукції до відвантаження.

За змістом п. 3.2. договору, строки виготовлення залізобетонних конструкцій - 3 робочих дні на один комплект залізобетонних конструкцій відповідної специфікації при умови своєчасного отримання авансу на поточний рахунок постачальника та своєчасного отримання узгодженої проектної документації. Відвантаження здійснюється партіями на суму одержаної попередньої оплати.

Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної.

За матеріалами справи, протягом лютого 2019 року позивачем було відвантажено конструкцій на суму 738174,70 грн., що підтверджується видатковими накладними №1 від 04.02.2019 року на суму 173162,21 грн., №1/5 від 04.02.2019 року на суму 162355,01 грн., № 6 від 06.02.2019 року на суму 136481,04 грн., №28/1-1 від 15.02.2019 року на суму 134969,93 грн., №31/1 від 18.02.2019 року на суму 131206,51 грн.

За отриману продукцію відповідач сплатив 535 532,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №518 від 30.01.2019 року на суму 420000,00 грн., №538 від 11.02.2019 року на суму 65532,00 грн. та №1447 від 21.20.2019 року на суму 50000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії Рембудгарант" суму заборгованості за договором № 50-р від 20.11.2018 року з урахуванням інфляції в розмірі 204863,74 грн., пеню в розмірі 36918,23 грн., 3% річних в сумі 5484,60 грн., 2 000,00 грн. правничої допомоги.

19.11.2020 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 202642,70 грн., пені в сумі 202,64 грн., 3% річних в сумі 5484,60 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. виходив з того, що заявлені позовні вимоги та витрати понесені заявником на професійну правничу допомогу є доведеними та обґрунтованими.

Колегія суддів вважає передчасними висновки місцевого господарського суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., з огляду на таке.

За змістом ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ст. ст. 526-527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Щодо позовної вимоги про стягнення 36918,23 грн. пені, слід зазначити таке.

У п. 6.1. договору поставки №50-Р від 20.11.2018 року сторони погодили, що у випадку, якщо покупець порушує строки платежів по договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України визначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що сума пені становить 202,64 грн.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2221,04 грн., слід зазначити таке.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто, вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11, де, між іншим, вказано на те, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Як передбачено положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1 Постанови).

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.

Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.

Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Місцевим господарським судом вірно враховано правові рекомендації, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р, де, зокрема, вказано на те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

А отже, вказана позивачем сума індексу інфляції у позові не має обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача індексу інфляції, як такого що спричинило позивачу матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Також, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5484,60 грн. підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., колегією суддів враховано таке.

Відповідно до ст. 131 2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно зі ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де, зокрема, зазначено на таке.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Виходячи з аналізу вказаних статей, суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Так, 20.01.2020 року між адвокатом Христенко Станіславом Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОИ Групп" було укладено договір про надання правової допомоги № 20/01-20, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник зобов`язується оплатити в порядку та строки обумовлені сторонами.

За надані послуги до умов договору було сплачено 2000,00 грн. платіжним дорученням №11 від 17.09.2020 року.

Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором № 50-р від 20.11.2018 року, з урахуванням інфляції в розмірі 204863,74 грн., пеню в розмірі 36918,23 грн., 3% річних в сумі 5484,60 грн., 2 000,00 грн. правничої допомоги.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20 в позові відмовлено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії Рембудгарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОИ Групп" суму заборгованості в розмірі 202642,70 грн., пеню в сумі 202,64 грн., 3% річних в сумі 5484,60 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., а також суму судового збору в розмірі 3154,95 грн.; в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 2221,04 грн. та пені в сумі 36715,59 грн. - в позові відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/16322/18, від 26.02.2020 року у справі №910/5744/18, від 07.04.2020 у справі №910/11310/18, де, між іншим, вказано на те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

А отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог господарським судом першої інстанції, а також те, що витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно суми задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИ Групп» підлягає стягненню 1685,06 грн. витрат на правничу допомогу, виходячи зі зменшення розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, місцевим господарським судом, на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, не здійснено розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення позову та зменшення розміру задоволених позовних вимог.

Отже, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. витрат на правничу допомогу не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Отже, місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі слід змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИ Групп» , пропорційно суми задоволених позовних вимог - 1685,06 грн. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.2 ст. 275, п. 1, 2 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» - адвоката Лой Ф.А. задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20 змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рембудгарант» (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 29, код ЄДРПОУ 41006023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОИ Групп» , м. Київ (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 28, код ЄДРПОУ 25118725) 1685,06 грн. витрат на правничу допомогу.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2020 року у справі №922/3037/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.01.2021 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя П.В. Тихий