Рішення від 13.01.2021 по справі 910/14890/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2021 р. м. Київ Справа № 910/14890/20

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 910/14890/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Полімербуд Трейд ,

м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Пекарний Дім , м. Бровари

про визнання частково недійсним договору

Представники:

від позивача: Бойко Н.В., адвокат, ордер серії АІ № 1073426 від 09.12.2020;

від відповідача: Симбірцев Є.В., адвокат, довіреність від 11.01.2021;

Колесник О.О., довіреність від 20.10.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Еко Полімербуд Трейд (надалі-позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Пекарний Дім (надалі-відповідач) про визнання частково недійним договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 10.2, укладеного між сторонами Договору підряду від 31.03.2020 № 21/32/20, підлягає визнанню судом недійсним, оскільки суперечить положенням статті 61 Конституції України та частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого пункту договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2020 у справі № 910/14890/20 позовну заяву ТОВ Еко Полімербуд Трейд направлено за підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14890/20, розгляд справи за правилами загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 09.12.2020.

27.11.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив б/н від 26.11.2020 (вх. № 26375/20) на позовну заяву, в якому останній заперечуючи проти позову просить суд відмовити в його задоволенні. Так, відповідач вказує на те, що укладаючи договір, між позивачем та відповідачем був визначений порядок застосування та сплати господарських санкцій за порушення договірних зобов`язань і, що відсутність з боку позивача заперечень та будь-яких пропозицій при укладенні договору дає змогу встановити вільне волевиявлення позивача під час здійснення правочину. Відповідач вказує на те, що твердження позивача про те, що п. 10.2 договору має бути визнаний недійсним, як такий, що суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, містить несправедливі положення щодо підрядника, а також те, що п.п. 10.1 та 10.2 договору суперечать вимогам ст. 61 Конституції України, не мають правового підтвердження, а отже правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Водночас, відповідач звертає увагу суду, що спір щодо прийому-передачі виконаних робіт, умов оплати та інших обставин реалізації сторонами своїх прав та обов`язків у процесі виконання договору підряду не є предметом даного спору, а тому не підлягає розгляду в рамках даної справи.

Через канцелярію суду (вх. № 574/21 від 13.01.2021) відповідач надав заяву щодо строків надання доказів розміру судових витрат.

Ухвалою суду від 09.12.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/14890/20, справу призначено до розгляду по суті на 13.01.2021.

В судовому засіданні 13.01.2021 представником позивача підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Еко Полімербуд Трейд (позивач/підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київський Пекарний Дім (відповідач/замовник) укладений Договір підряду № 21/32/20, відповідно до умов п. 1.1 якого підрядник взяв на себе обов`язок виконати ремонтно-будівельні роботи обсяг, вартість, умови оплати, місце проведення, об`єкт замовника на якому проводитимуться роботи, інші суттєві умови проведення робіт, їх характер зазначаються сторонами у відповідних додатках до цього договору.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що за порушення строків виконання робіт згідно відповідного додатку до договору, підрядник сплачує замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язань, від загальної вартості робіт, за кожен день прострочки.

Пунктом 10.2 договору визначено, що при прострочені виконання робіт (етапу робіт/виду робіт) більше ніж на 10 календарних днів, підрядник крім неустойки, зазначеної у п. 10.1 договору, сплачує замовнику штраф у розмірі 0,3 % від суми договору за кожний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення виконання робіт (етапу робіт).

Позивач стверджує, що пункт 10.2 договору суперечить положенням статті 61 Конституції України та частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого пункту договору недійсним.

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Згідно частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

На виконання статті 549 Цивільного кодексу України, сторонами спору в пунктах 10.1 та 10.2 договору чітко визначено відповідальність позивача за порушення строків виконання зобов`язання у вигляді пені та штрафу, що в свою чергу, не є подвійною відповідальністю за одне і теж правопорушення.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відтак вказана норма Господарського кодексу України не є імперативною, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій, за порушення господарського зобов`язання, на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами даного спору при визначенні розміру штрафних санкцій, закріплених в п.п. 10.1 та 10.2 правочину.

Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою та спрямованою на досягнення певної мети.

У відповідності до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою у ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороти, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різній набір санкцій.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним пункту 10.2 укладеного між сторонами Договору № 21/32/20 від 31.03.2020 на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають враховуючи самостійне визначення сторонами спору розміру штрафних санкцій, за порушення господарського зобов`язання та враховуючи принцип свободи договору, закріплений в ст. 627 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, правомірність застосування відповідачем по відношенню до позивача штрафних санкцій, в розмірі, встановленому сторонами, не є предметом розгляду справи про визнання пункту 10.2 договору недійсним та має бути розглянутий у спорі про неналежне виконання позивачем умов оспорюваного правочину.

Також, не обґрунтовано твердження позивача про визнання недійсним п. 10.2 договору підряду, як такого, що суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, як такий, що містить несправедливі та дискримінаційні положення щодо підрядника.

Як вже зазначалось вище, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту та визначені умов договору.

Розділ 10 договору підряду, яким встановлена відповідальність сторін, містить умови, щодо відповідальності не тільки підрядника, а й замовника за порушення строків оплати робіт.

Доказів того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією внести зміни до договору підряду до суду не надано.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Полімербуд Трейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Пекарний Дім про визнання частково недійсним договору відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 27.01.2021.

Суддя О.О. Христенко