Рішення

від 12.01.2021 по справі 924/364/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2021 р. Справа № 924/364/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В., за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури, м. Хмельницький в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю „Житниця Поділля", с.Щиборівка, Красилівський район Хмельницької області

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

від прокуратури: В.М. Ленчик, посвідчення №051939 від 02.01.19р.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи:не з`явився

У судовому засіданні 13.01.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Житниця Поділля" про витребування у ТОВ "Житниця Поділля" на користь держави в особі Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області, що була передана відповідно до наказу Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області № 22-15668-СГ від 02.08.2017р. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що третя особа у справі, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки згідно наказу № 22-15668-СГ від 02.08.2017р. повторно використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Таким чином, всупереч вимог ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою від 20.07.2017р. не врахував, що раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області, вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Враховуючи вказані обставини, рішенням Летичівського районного суду від 31.10.2019р. у справі № 678/397/18 було визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.08.2017р. №22-15668-СГ.

З огляду на те, що земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства та на даний час зареєстрована на праві власності ТОВ "Житниця Поділля", прокурор та позивач наголошують, що остання підлягає витребуванню та поверненню у власність держави.

Відповідач - ТОВ "Житниця Поділля" у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив. Свої заперечення обґрунтовує наступним.

Витребування майна від добросовісного набувача, яким є ТОВ "Житниця Поділля" з огляду на підстави набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, залежить від обставин вибуття майна з володіння власника, а саме держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, адже, як слідує із статті 388 ЦК України, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна, виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.08.2017р. №22-15668-СГ, яким спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 , тобто з волі власника, яка вбачається і підтверджується з відповідно прийнятого наказу. Надані позивачем докази, не дають можливості встановити факт того, що спірна земельна ділянка вибула із володіння держави поза її волею.

Відповідач звертає увагу суду, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, приймаючи рішення, спрямовані на передачу у власність спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , висловлювало своє безумовне волевиявлення на відчуження нерухомого майна. Отже, ТОВ "Житниця Поділля" є добросовісним набувачем, повністю сплативши обумовлену суму за купівлю нерухомого майна, тому законних підстав для витребування у нього нерухомого майна в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, не вбачається. Спірна земельна ділянка за існуючих обставин набута ТОВ "Житниця Поділля" у власність правомірно, в зв`язку із чим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право останнього підлягає врахуванню і захисту.

Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки 05.09.2017р., право власності на останню було зареєстроване відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за гр. ОСОБА_1 . Зважаючи на це, він мав повне право розпоряджатись своєю власністю у будь-який спосіб не заборонений законом, в т.ч. і продати земельну ділянку. На момент здійснення правочину його право власності не було жодним чином обмежено. А тому, безпідставним також є посилання позивача на п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", де зазначено, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати належну йому на праві приватної власності спірну земельну ділянку. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити в позові.

Представник сторін та третьої особи у судове засідання не з`явились.

Представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено таке.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.08.2017р. №22-15668-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки із зміною виду цільового призначення з "для ведення фермерського господарства" на вид "для ведення особистого селянського господарства" площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що знаходиться за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу 09.08.2017р. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2017р. №798 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено. ОСОБА_1 передано у власність ТОВ "Житниця Поділля" земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що знаходиться за адресою: Волосовецька сільська рада Летичівського району Хмельницької області.

05.09.2017р. на підставі договору купівлі-продажу №798 від 05.09.2017р. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Романюк Н.В. зареєстровано право власності за ТОВ "Житниця Поділля" на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що знаходиться за адресою: Волосовецька сільська рада Летичівського району Хмельницької області, з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства".

Рішенням Летичівського районного суду від 31.10.2019р. у справі № 678/397/18 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02.08.2017р. №22-15668-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку із зміною виду цільового призначення з "для ведення фермерського господарства" на вид "для ведення особистого селянського господарства" площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області.

Відповідно до вищевказаного рішення суду, а також згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 05.07.2017р. №22-14082-СГ отримав у приватну власність (право зареєстровано 14.07.2017р.) земельну ділянку площею 1 га (кадастровий номер 6825089000:06:006:1443) та земельну ділянку площею 1 га (кадастровий номер 6825089000:05:001:0364) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Чабанівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яку в подальшому 28.07.2017р. продав.

Хмельницькою місцевою прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 30.01.2020р. надіслано лист про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області у своєму листі від 14.02.2020р. посилається на відсутність в законі чітко визначених повноважень щодо звернення до суду за вказаною категорією та єдиної правової позиції, а також на відсутність коштів для звернення до суду з позовами вказаної категорії.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові по справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Суд враховує, що Хмельницькою місцевою прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 30.01.2020р. надіслано лист про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області у своєму листі від 14.02.2020р. посилається на відсутність в законі чітко визначених повноважень щодо звернення до суду за вказаною категорією та єдиної правової позиції, а також на відсутність коштів для звернення до суду з позовами вказаної категорії.

Тривала бездіяльність суб`єктів владних повноважень, невжиття ними заходів до захисту інтересів держави є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором.

Враховуючи норми Конституції України, частини 2 статті 4 ГПК України, Закону України "Про прокуратуру" враховуючи те, що даний спір може стосуватись порушення земельного законодавства внаслідок вибуття із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, а на прокуратуру покладено обов`язок захищати інтереси держави (в т.ч. органів виконавчої влади (ст. 23 Закону України "Про прокуратури"), звернення прокурора з даним позовом є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до підп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. №308, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.

Як передбачено ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. До позовів про права на нерухоме майно у контексті частини третьої статті 16 ГПК України відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, як то: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 того ж Кодексу) тощо. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів ст. 388 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як ст. 387, так і ст. 388 ЦК України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.

Як встановлено в рішенні Летичівського районного суду від 31.10.2019р. у справі №678/397/18, яке набрало законної сили, гр. ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою, надав недостовірну інформацію про те, що не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Отже, земельна ділянка 2,00 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області, що була передана відповідно до наказу Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області № 22-15668-СГ від 02.08.2017р. ОСОБА_1 , вибула із земель запасу державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2017р. №798 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено. ОСОБА_1 передано у власність ТОВ "Житниця Поділля" земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що знаходиться за адресою: Волосовецька сільська рада Летичівського району Хмельницької області.

05.09.2017р. на підставі договору купівлі-продажу №798 від 05.09.2017р. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Романюк Н.В. зареєстровано право власності за ТОВ "Житниця Поділля" на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, що знаходиться за адресою: Волосовецька сільська рада Летичівського району Хмельницької області, з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства".

Згідно з ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому судове рішення у справі №678/397/18 не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може йому суперечити, обставини, встановлені у рішенні №678/397/18, не потребують доказування.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. У відповідності до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Судом відзначається, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16).

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності на підставі наказу Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області № 22-15668-СГ від 02.08.2017р., визнаного недійсним у судовому порядку згідно рішення Летичівського районного суду від 31.10.2019р. №678/397/18 через його незаконність, суд приходить до висновку, що волі держави на таке вибуття не було.

Також судом при вирішенні спору взято до уваги, що у справі "Трофимчук проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

За таких обставин, беручи до уваги наведене вище, незалежно від змісту інших доводів учасників процесу, враховуючи встановлені судом обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння спірної земельної ділянки, суд вважає позовні вимоги правомірними та обґрунтованими, тому позов підлягає задоволенню з покладенням відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Житниця Поділля" (с. Щиборівка Красилівського району Хмельницької області, ідентифікаційний код 32883721) на користь держави в особі Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, ідентифікаційний код 39767479) земельну ділянку з кадастровим номером 6823080800:03:014:0035, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради (Меджибізька селищна територіальна громада) Летичівського району Хмельницької області, що була передана відповідно до наказу Головного управління Дежгеокадастру у Хмельницькій області № 22-15668-СГ від 02.08.2017р. ОСОБА_1 .

Видати наказ.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Житниця Поділля" (с. Щиборівка Красилівського району Хмельницької області, ідентифікаційний код 32883721) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102, р/р 35218028002814, Банк Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) 2102 грн. відшкодування судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст складено 25.01.2021р.

Суддя І.В. Заярнюк

Віддруков. 6 прим. реком.з повід про вручення

1 - до справи;

2 - позивачу (Головному управлінню Дежгеокадастру у Хмельницькій області, 29016, м. Хмельницький вул. Інтистутська, 4/1);

3 - відповідачу (31070, Хмельницька обл., Красилівський р-н, с. Щиборівка) рек. з пов. про вруч.;

4 - Хмельницькій місцевій прокуратурі (29001, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 63);

5 - прокуратурі Хмельницької області;

6 - третій особі - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).