Рішення

від 25.01.2021 по справі 640/7157/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Київ № 640/7157/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Ейнбоу Діджитал"

до Державної екологічної інспекції Столичного округу

про скасування припису

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Ейнбоу Діджитал" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати припис від 27 вересня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що частина належних позивачу приміщень, у яких Державною екологічною інспекцією Столичного округу проведено планову перевірку, за результатом якої складено оскаржуваний припис від 27 вересня 2019 року, передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю РД Продакшн , отже фактично відповідачем проведено перевірку двох суб`єктів господарювання як одного. Також позивач зазначає, що ним не здійснено викиди забруднених речовин, оскільки відповідне обладнання передано в оренду, що, в свою чергу, унеможливлює виконання припису. Крім того позивач вказує, що він здійснює господарську діяльність з виробництва інших виробів з паперу та картону, продуктивність такого виробництва не сягає понад 1 тони за добу, отже у позивача відсутній обов`язок проведення оцінці впливу на довкілля.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Копія ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року отримана представником відповідача 08 квітня 2020 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на час розгляду справи відповідачем відзив на позов не надано, заяв/клопотань також до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною екологічною інспекцією Столичного округу відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатом якого складений акт №490 від 16-26 вересня 2019 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: частин 5, 6 статті 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря (позивач є власником виробничого обладнання, яке передано в оренду на підставі договору від 14 січня 2019 року №14012019/1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферу здійснюються при експлуатації виробничого обладнання через витяжні установки та системи вентиляції. Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами позивачем не оформлено), пункту г частини 1 статті 17 Закону України Про відходи (на основі матеріально-сировинних балансів виробництва не виявляє і не веде первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються); частини 2 статті 17 Закону України Про відходи , постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку подання декларації про відходи та її форми від 18 лютого 2016 року № 118 (позивач не складає та не подає декларацію про відходи за формою та в порядку згадуваної постанови Кабінету Міністрів України); абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів від 01 листопада 1999 року №2034 (позивач не складає та не подає статистичну звітність за формою 1-відходи); статті 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища (документи, що підтверджують вивезення твердих побутових відходів, за договором №ТПВ23/01.9/19 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів не надано).

На підставі акту перевірки Державною екологічною інспекцією Столичного округу прийнято припис від 27 вересня 2019 року, яким позивача зобов`язано усунути порушення частин 5, 6 статті 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря , частини 2 статті 17 Закону України Про відходи , постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів від 01 листопада 1999 року №2034, частин 5, 6 статті 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря , статті 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , пункту г частини 1 статті 17 Закону України Про відходи .

Незгода позивача із приписом від 27 вересня 2019 року зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Щодо доводів відповідача про рушення позивачем частин 5, 6 статті 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря , суд зазначає таке.

Згідно частин 5, 6 статті 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з п.1.14.4 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 №7, джерело забруднення атмосфери - об`єкт, з якого поширюється забруднююча речовина.

Визначення стаціонарного джерела забруднення атмосфери міститься в п. 1.14.5 цієї Інструкції, згідно якого, стаціонарне джерело забруднення атмосфери - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2002 року № 302 встановлено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Згідно з пункту 4 статті 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , у разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об`єктів та в разі експлуатації машин, механізмів, устаткування (далі - устаткування) підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом. Відповідальність за використання (експлуатацію) приміщень та обладнання покладається на особу, визначену відповідним договором.

Таким чином, обов`язок отримувати дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та відповідно заборона на використання таких джерел встановлені відносно суб`єктів господарювання, які використовують ці джерела в своїй діяльності.

З урахуванням наведеного, відповідальність за неналежне використання, зазначених вище джерел утворення викидів, позивач не несе.

Відтак, твердження відповідача про те, що позивач експлуатує обладнання, пов`язане з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря - є необґрунтованим, що свідчить про безпідставність пунктів 1, 4 оскаржуваного припису.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем Закону України Про відходи , суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відходи декларація про відходи - документ, який згідно з цим Законом подають суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів в межах від 50 до 1000.

Одночасно статтею 17 Закону України Про відходи визначено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов`язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суб`єкти господарювання, Пзув яких менший 50 - звільняються від отримання дозволів та подання декларацій про відходи.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво інших виробів з паперу та картону.

Відповідно до абзацу 9 пункту 3 статті 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля підприємства текстильної, шкіряної, деревообробної і паперової промисловості продуктивністю понад 1 тонну на добу віднесено до другої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля.

Так, позивач вказує, що обсяг його виробництва є меншим ніж 1 тонна на добу.

Доказів зворотного відповідачем не надано.

Оскільки позивач вказує, що його Пзув менше 50, відповідачем такі доводи позивача не спростовано.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо порушення позивачем Закону України Про відходи , постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів від 01 листопада 1999 року №2034.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Більш того, в силу частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Ейнбоу Діджитал" задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції Столичного округу від 27 вересня 2019 року.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Ейнбоу Діджитал" (04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок 46, фактична адреса: 02230, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 3, код ЄДРПОУ 38538019) за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції Столичного округу (юридична адреса: 01042, місто Київ, Новопечерський провулок, будинок 3, корпус 2, фактична адреса: 03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, 35, кабінет 223, код ЄДРПОУ 37508533) судовий збір в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко