ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 р. Справа № 440/2484/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, по справі № 440/2484/20
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Малого підприємства "Краса і мода"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Малого підприємства "Краса і мода", в якому просив суд:
- стягнути з Малого підприємства "Краса і мода" (код - 13940940, 39800, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Гірників, буд. 4), на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 25370,00 грн. та пеню з порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 213,08 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення від 21.07.2020 з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції, сформованих за результатом аналізу ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності в Україні", оскільки дана норма встановлює обов`язок держави з працевлаштування перед особами з інвалідністю, а не перед підприємствами, що не виконали норматив та не звільняє роботодавця від обов`язку створення та виділення робочих місць, в тому числі спеціальних робочих місць, пошуку та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що МП "Краса і мода" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 13940940.
28.01.2020 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, вх.№666 (а.с. 5). За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2019 році становила 10 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 507,4 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" одна особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2019 рік нуль.
Посилаючись на те, що відповідачем у 2019 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25370,00 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 213,08 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце (а.с. 4).
Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування. За висновками суду першої інстанції, відповідач як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності та гарантії осіб з інвалідністю в Україні, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами врегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Відповідно до абз. 1-2 частини 1 статті 4 вказаного Закону, діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.
З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною 2 статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Судова колегія також зазначає, що чинним законодавством не встановлена періодичність подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, від 31 липня 2019 року у справах №825/1083/17 та №812/1164/18.
Судом встановлено, що на до матеріалів справи залучено копію протоколу загальних зборів засновників МП "Краса і мода" від 30.12.2018, за змістом пункту 4 якого вирішено створити на підприємстві одне робоче місце для працевлаштування у 2019 році особи з інвалідністю, а також копію наказу МП "Краса і мода" від 30.12.2018 №15 "Про створення робочого місця на підприємстві для працевлаштування особи з інвалідністю" /а.с. 26-27, 28/.
Листом Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 2.06.2020 вих.№16/49/154-20 підтверджено, що відповідач упродовж січня - серпня 2019 року щомісячно повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантного місця для працевлаштування особи з інвалідністю за посадою швачки та розкрійника, однак направлення на МП "Краса і мода" особам, які перебували на обліку у центрі зайнятості, у 2019 році не видавалися /а.с. 68/.
До матеріалів справи залучено копії звітів за формою №3-ПН з відміткою про їх прийняття центром зайнятості /а.с. 69-92/.
Таким чином, відповідачем у 2019 році виконані вимоги Закону №875-XII, а саме: створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій.
Колегія суддів зазначає, що докази необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у матеріалах справи відсутні, позивачем відповідні обставини не встановлені.
Окрім того, наказом МП "Краса і мода" від 88.08.2019 №14-к "Про зміну у штатному розписі" затверджено у новій редакції штатний розпис на 2019 рік, відповідно до якого установлено кількість штатних працівників сім осіб /а.с. 57/.
Залученими до матеріалів справи копіями табелів обліку робочого часу за серпень - грудень 2019 року підтверджено, що упродовж зазначеного періоду усі сім штатних посад МП "Краса і мода" були зайняті працівниками відповідно до штатного розпису /а.с. 58-62/, що виключало як необхідність, так і фактичну можливість працевлаштування на підприємстві з 8.08.2019 особи з інвалідністю.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.
Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб даної категорії, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та ґрунтуються на помилковому трактуванні позивачем норм матеріального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 по справі № 440/2484/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.01.2021 |
Оприлюднено | 01.02.2021 |
Номер документу | 94457034 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Калиновський В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні