Рішення

від 20.01.2021 по справі 910/9861/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2021Справа № 910/9861/20 За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю ПОЛІ ГРУП

про стягнення 584 346, 99 грн

Суддя Я.А.Карабань

Секретар судового засідання Б.В.Саницька

від позивача: не з`явився;

від відповідача : не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ПОЛІ ГРУП (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 413 076, 54 грн, з яких: 388 801, 75 грн заборгованість з орендної плати та 24 274, 79 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, 549, 762 ЦК України, мотивовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором оренди №68 нерухомого майна, що належить до майнового комплексу НАН України та знаходиться на балансі Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України від 01.03.2019, в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 відкрито провадження в справі №910/9861/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.08.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній частково заперечує проти задоволення позову. Зокрема, в частині стягнення заборгованості по орендній платі за жовтень 2019 року в розмірі 64 435, 31 грн, оскільки відповідачем сплачено визначену суму за жовтень 2019 року, на підтвердження чого надає копії платіжних доручень №1486 від 22.05.2020 на суму 14 198, 11 грн, № 1511 від 05.06.2020 на суму 20 000, 00 грн та №1521 від 06.07.2020 на суму 30 237, 20 грн. Також, відповідач просить суд застосувати позовну давність в частині позовної вимоги про стягнення пені за жовтень - грудень 2019 року в розмірі 17 885, 12 грн.

17.08.2020 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути суму грошових коштів у розмірі 584 346, 99 грн, з яких: 521 431, 19 грн- основна заборгованість, 26 415, 80 грн пеня та 36 500, 00 грн штраф.

Ухвалою суду від 19.10.2020 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та призначено підготовче засідання на 17.11.2020.

У підготовче засідання 17.11.2020 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, повідомлений був належним чином. Суд відклав розгляд справи на 01.12.2020.

27.11.2020 від позивача надійшло клопотання від 24.11.2020 за № ЮР-469, в якому останній просить суд ухвалити рішення про розірвання договору оренди нерухомого майна №68 від 01.03.2019 та зобов`язати відповідача звільнити орендоване приміщення корпус №2-103, 0 кв. м. поверх 1 - частина холу, поверх 4-кімн та частина площі загального користування, корпус №15-А- 925, 9 кв. м., поверх 1 - цех, загальною площею 1028, 9 кв. м. розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Автозаводська, 2.

01.12.2020 в підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився. Суд, розглянувши клопотання позивача від 24.11.2020 за № ЮР-469, протокольно відмовив у його прийнятті та повернув заявнику. Ухвалою суду від 01.12.2020 відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2020.

15.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника у лікарні.

У судове засідання 16.12.2020 з`явився представник позивача. Відповідач звернувся до суду з вказаним вище клопотанням про відкладення розгляду справи. Суд, розглянувши клопотання протокольно задовольнив його та відклав засідання на 20.01.2021.

12.01.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі.

У судове засідання 20.01.2021 представники сторін не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2019 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди №68, відповідно до п.1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно:

- корпус №2 - 103, 00 м 2 : поверх 1 -частина холу, поверх 4, кім. №10 та частина площ загального користування (реєстраційний номер за державним Єдиним реєстром 474064580000)

- корпус №15-А - 925, 9 м 2 поверх 1 - цех (реєстраційний номер за державним Єдиним реєстром в процесі оформлення) (далі-майно)

загальною площею 1 028, кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул.61Автозаводська, 2 на 1 та 4 поверсі (ах) корпусів №2 та 15-А, що перебуває на балансі ІНМ ім..В.М.Бакуля НАН України, вартість якого згідно з висновком про вартість майна від 31.12.2018 становить за незалежною оцінкою 3 967 450, 00 грн (без ПДВ) в тч.с. 756 433, 00 грн- корпус 2, 103, 0 кв.м. та 3 211 017, 00 грн- корпус 15-А, 925, 9 кв.м.

Відповідно до п.1.2 договору, майно передається в оренду з метою використання під офіс 103, 00 кв.м., корпус №2, та виробницво - 925, 9 кв.м., корпус №15-А, вид діяльності: виготовлення виробів із гіпсу для будівництва КВЕД 23.62.

Згідно з п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - грудень 2018 року: 110, 16 грн за 1 кв.м. для офісу (18%), за площу 103, 0 кв.м.- 11 346, 48 грн; 43, 35 грн за 1 кв.м. для виробництва (15%), за площу 925, 9 кв.м. - 40 137, 765 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди- березень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень-лютий місяці 2019 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п.3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (п.3.4 договору).

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п.3.7. договору).

Відповідно до п.10.1. договору, цей договір укладено строком на до трьох років, що діє з 01 березня 2019 року до 31 січня 2022 року включно.

Згідно з п.10.2. договору, умови цього договору зберігають силу протягом усього терміну дії цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань щодо сплати орендної плати та нанесених збитків - до виконання зобов`язань.

01.03.2019 позивач передав, а відповідач прийняв об`єкт оренди за договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі в орендне користування нерухомого майна, який є додатком №1 до вказаного договору та підписаний повноважними представниками сторін і скріплений відповідними печатками підприємств.

Спір у даній справі виник, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 456 056, 08 грн основна заборгованість, 26 415, 80 грн пеня та 36 500, 00 грн штраф

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525 , 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 3.4. договору, сторони передбачили, що орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця

Позивачем було надано приміщення відповідачу в орендне користування у період з 01.10.2019 по 30.06.2020 на суму 750 520, 91 грн.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 про нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786 , було знижено на 50% суми нарахованої орендної плати в розмірі 154 457, 69 грн.

Як встановлено судом, відповідачем було частково сплачено суму заборгованості в розмірі 140 007, 14 грн, а тому просить стягнути з відповідача 456 056, 08 грн суму основної заборгованості (750 520, 91 - 154 457, 69 грн - 140 007, 14 грн).

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Таким чином, суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу.

Доказів сплати суми основної заборгованості в розмірі 456 056, 08 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Отже, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення суми заборгованості по сплаті оренди в розмірі 456 056, 08 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 26 415, 80 грн за загальний період з 20.11.2019 по 20.07.2020 та штраф у розмірі 36 500, 00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.7. договору сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що останнім невірно визначено період нарахування, у зв`язку з чим судом зроблено власний розрахунок пені, так за розрахунок суду розмір пені за загальний період 21.11.2019 по 20.07.2020 складає 25 667, 52 грн. Таким чином вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 25 667, 52 грн.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 36 500, 00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

У пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №3-14гс14, від 05.04.2017 у справі №910/18894/16 та постановах Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2018 у справі №917/960/18, Північно-Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2018 у справі №924/1136/18).

Враховуючи, що штрафні санкції передбачені ст. 231 ГК України застосовуються лише за порушення не грошових зобов`язань, а в даному випадку позивач нараховує штрафні санкції (пеню, штраф) за порушення строків оплати, тобто за порушення грошового зобов`язання, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 36 500, 00 грн на підставі ст.231 ГК України.

Щодо вимоги відповідача застосувати строк спеціальної позовної давності в частині стягнення пені за період жовтень - грудень 2019 року, суд зазначає наступне.

Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати орендної плати) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

При цьому, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Таким чином, враховуючи, що позивачем для нарахування пені визначено період з 20.11.2019 по 20.07.2020, та те, що позивач звернувся з позовною заявою до суду відповідно до штемпелю пошти - 06.07.2020, відтак строк позовної давності останнім не пропущений, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності в частині стягнення пені за період з жовтня 2019 року по грудень 2019 року.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 456 056, 08 грн суми основної заборгованості та 25 667, 52 грн пені.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України Про судовий збір .

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 845 031, 98 грн, яка має майновий характер.

Таким чином, за подання даної позовної заяви підлягало сплаті судовий збір у розмірі 8 765, 20 грн ( 1,5 відсотка ціни позову).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжними дорученнями №836 від 02.07.2020 та №1120 від 05.08.2020 у загальному розмірі 9 731, 74 грн. Таким чином, позивачем переплачено судовий збір на 966, 54 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору в розмірі 966, 54 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОЛІ ГРУП (04075, місто Київ, вулиця Миколи Юнкерова, будинок 82, ідентифікаційний код 40028854) на користь Інституту натвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля Національної академії наук України (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, ідентифікаційний код 05417377) 456 056 (чотириста п`ятдесят шість тисяч п`ятдесят шість) грн 08 коп. заборгованості по орендній платі, 25 667 (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят сім тисяч) грн 52 коп. пені та 7 225 (сім тисяч двісті двадцять п`ять) грн 86 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254 , 256 , 257 ГПК України .

Повний текст складено та підписано 29.01.2021.

Суддя Я.А.Карабань