Ухвала

від 28.01.2021 по справі 922/91/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/91/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю ТАНАТАН - не з`явився,

відповідача - державного підприємства Дослідне господарство Пантелеймонівське Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України - Мацков О.Г., адвокат (ордер від 28.01.2021 №000016),

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю ТАНАТАН

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 (головуючий суддя: Шутенко І.А., судді: Россолов В.В., Хачатрян О.О.)

у справі № 922/91/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТАНАТАН (далі - Товариство)

до державного підприємства Дослідне господарство Пантелеймонівське Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України (далі - Підприємство)

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства про стягнення з останнього заборгованості за договором поставки у розмірі 832 200,00 грн., а також нарахованих на суму основного боргу 41 963,96 грн. пені, 50 887,36 грн. 36% річних та 832 200,00 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.05.2020 у справі № 922/91/20 позов задоволено, з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Підприємства на користь Товариства 832 200,00 грн. штрафу; у зазначеній частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: стягнуто з Підприємства на користь Товариства штраф у розмірі 83 220,00 грн. та відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Підприємства на користь Товариства 748 980 грн. штрафу. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 27.11.2020 (відповідно до відмітки на поштовому конверті) Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 748 980 грн. штрафу скасувати , а рішення суду першої інстанції зі справи залишити в силі.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (приписи статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/3919/20 та від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 . Крім того, постанова апеляційного господарського суду оскаржується також з підстав, передбачених частиною третьої статті 310 ГПК України.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 28.01.2021.

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, зазначаючи, зокрема, про її законність та обґрунтованість.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу ; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/91/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Касаційний господарський суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у справі № 922/91/20 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права (приписів статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №916/3919/20 та від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, оскільки висновки у зазначених справах і у справі №922/91/20, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

При цьому, Верховний Суду зазначає, що постанова Верховного Суду від 09.07.2020 зі справи №916/3919/20, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, відсутня в Єдиному реєстрі судових рішень, тобто такої справи взагалі не має, тому посилання скаржника на вказану справу є недоречним і не приймається Судом.

Так, у справі, що розглядається, судами, зокрема, встановлено:

- предметом позову є стягнення з Підприємства заборгованості за договором поставки у розмірі 832 200,00 грн., а також 41 963,96 грн. пені, 50 887,36 грн. 36% річних та 832 200,00 грн. 100% штрафу;

- підставою звернення Товариства з позовом до суду є невиконання Підприємством умов договору поставки засобів захисту рослин в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар;

- позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за договором поставки, поставивши відповідачу товар на загальну суму 832 200 грн.;

- у свою чергу, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим за останнім рахується заборгованість, яка, окрім іншого, підтверджується також актом звірки розрахунків станом на 01.11.2019, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками; станом на день подання позову сума основного боргу сплачена не була;

- оскільки відповідачем сума заборгованості сплачена не була, позивачем також нарахована на суму основного боргу пеня, 36% річних та 100% штрафу, нарахування яких передбачено умовами укладеного сторонами договору поставки;

- судом першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі, посилаючись на їх обґрунтованість, доведеність, а також правильність здійснених позивачем нарахувань;

- проте апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заявленого позивачем до стягнення розміру штрафу скасовано. При цьому, суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 зі справи № 902/417/18, зменшив розмір заявленого Товариством до стягнення штрафу до 10%, задовольнивши вимогу позивача про стягнення штрафу частково, а саме, у розмірі 83 220,00 грн.;

- апеляційним господарським судом у вирішенні питання про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу враховано те, що: матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати за поставлений товар; умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій (100% від вартості поставленого товару) та суті зобов`язання, з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу таким простроченням; встановлення такого значного розміру штрафних санкцій не сумісне з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням (прибутком) для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем умов договору; господарськими судами ухвалені рішення про стягнення з Підприємства коштів у значних розмірах, зокрема, у справах: № 922/92/20, № 922/4294/19, № 922/266/20, № 922/108/20, у зв`язку з чим покладення на відповідача штрафу у розмірі 100% від суми заборгованості за договором поставки (що становить 832 200,00 грн.) може стати непомірним тягарем для останнього. Крім того, апеляційним судом взято до уваги й те, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки, з останнього стягнуто на користь позивача 36% річних, а також пеню, що, у свою чергу, компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.

У справі №904/5770/18, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, судами встановлено, що підставами звернення позивача у цій справі з позовом до суду стало порушення відповідачем зі справи умов укладеного договору поставки в частині строків поставки товару, у зв`язку з чим позивачем у справі нарахований штраф у розмірі, передбаченому договором (зокрема, у розмірі 0,5% від суми непоставленого товару за кожен день прострочення). При цьому, Верховний Суд у вказаній справі зазначав, що зменшення неустойки є правом суду , яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань . Таке зменшення не є обов`язком суду .

Разом з тим, у справі, яка розглядається, суди встановили, зокрема, вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій (100% від вартості поставленого товару) та суті зобов`язання , з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу таким простроченням.

Таким чином, вирішуючи справу №904/5770/18 та справу № 922/91/20, суди виходили з різних встановлених судами фактичних обставин справи, що формують зміст правовідносин , що виключає подібність правовідносин у цих справах.

Водночас суд касаційної інстанції в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи №922/91/20 встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/91/20.

Водночас Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій . При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду , за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (близький за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи № 910/9765/18, від 21.01.2021 зі справи № 927/704/19).

З огляду на викладене, відхиляються доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, оскільки, на думку скаржника, суд фактично вийшов за межі вимог апеляційної скарги та зменшив розмір заявленого позивачем штрафу без заявленого стороною клопотання про таке зменшення . Скаржник не враховує змісту наведених правових норм, які надають суду право, у тому числі, й за власною ініціативою, вирішити питання щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судового рішення у справі № 922/91/20 та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги із подальшим неправильним наданням оцінки обставинам справи, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційна скарга подана скаржником, з посиланням на приписи пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, а також з підстав, передбачених частиною третьої статті 310 ГПК України .

При цьому, скаржником у касаційній скарзі не конкретизовано, на підставі якого саме пункту частини третьої статті 310 ГПК України ним оскаржується постанова суду апеляційної інстанції.

Водночас Суд, при підготовці справи та під час її розгляду, проаналізувавши зміст поданої Товариством касаційної скарги, дійшов висновку про те, що аргументи стосовно вчинення судом апеляційної інстанції порушень, передбачених пунктами 2, 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України, - у касаційній скарзі відсутні.

Разом з тим, одним з аргументів касаційної скарги є посилання на недослідження апеляційним господарським судом товаро - транспортних накладних, які наявні у матеріалах справи, що за своїм змістом відповідає підставі касаційного оскарження, яка визначена згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Проте, обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18).

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, у зв`язку з тим, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 922/91/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ТАНАТАН на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 у справі № 922/91/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова