Рішення

від 30.12.2020 по справі 160/13192/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2020 року Справа № 160/13192/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

16.10.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати мені ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік .

- зобов`язати Апеляційний суд Дніпропетровської області провести перерахунок суддівської винагороди мені - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , та стягнути недоотриману частину у розмірі 321475,39 грн. (триста двадцять одну тисячу чотириста сімдесят п`ять гривень 69 коп.)

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяці у розмірі 157650,00 грн. (сто п`ятдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят гривень 00 коп.)

- зобов`язати Апеляційний суд Дніпропетровської області, як суб`єкт владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області. За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 50% від посадового окладу. Отримавши суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини позивач вказує, що розмір її виплати не відповідає розміру, встановленому Законом, а саме не доплачено суму у розмірі 321475,39 грн.. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/13182/20 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження суддею Юхно І.В. одноособово. Призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні 13 листопада 2020 року о 10:15 год.

27.10.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

04.11.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі та залучити відповідачем у справі Державну судову адміністрацію України. Відповідач посилається на те, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020р. та підлягав застосуванню з цієї дати до 28.08.2020р., оскільки 28.08.2020р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20)) про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положень цього Закону, яким було запроваджено обмеження суддівської винагороди. При цьому відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України та ч.1 ст.91 Закону України Про Конституційний Суд України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20)) означені вище норми Закону №553-ІХ, що визнані ним неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, в період з 18.04.2020р. до 28.08.2020р. виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, який на той період був чинний та підлягав застосуванню. Отже, відповідач нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду в повному обсязі, враховуючи норми Закону №553-ІХ, і перед ним відсутня заборгованість з виплати суддівської винагороди.

Також відповідачем у відзиві зазначено, що, на його думку, він не є належним відповідачем, до якого повинен пред`являтися цей позов, у зв`язку із чим ним заявлено клопотання про залучення до участі у справі №160/13192/20 в якості другого відповідача Державної судової адміністрації України, з посиланням на те, що відповідно до ст.148 Закону України Про судоустрій і статус суддів Державна судова адміністрації України здійснює функції фінансового забезпечення діяльності органів судової влади та є головним розпорядником коштів щодо фінансового забезпечення діяльності апеляційних судів, тобто Дніпровський апеляційний суд не є головним розпорядником коштів, а фінансується Державною судовою адміністрацією України.

13.11.2020 року в підготовче судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Дніпровського апеляційного суду про залучення в якості співвідповідача Державної судової адміністрації України. Залучено до участі у справі №160/13192/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії в якості третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795).

Відкладено підготовче судове засідання на 03 грудня 2020 року 10 год. 15 хв.

03.12.2020 року в підготовче судове засідання учасники справи не прибули, у зв`язку з відсутністю підтвердження належного повідомлення Державної судової адміністрації України, підготовче судове засідання відкладено на 11.12.2020 року о 13:15.

08.12.2020 року до суду від Державної судової адміністрації України надійшли пояснення по справі, в якомиу останній просить в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі виходячи з наступного. Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 зазначеного Закону (частина перша статті 151 Закону). Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначено також, що з огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Крім того положеннями статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пункту 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю У країни і стаття 29 Закону України "Про оплату праці"). Оскільки Закон № 553-ІХ прийнятий пізніше Закону, то виникла неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами. Згідно пунктом 1 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії" у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Оттже були відсутні правові підстави для виплати позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України ''Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ).

10.12.2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про розгляд справи повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалось.

11.12.2020 року в підготовче судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

За положеннями пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі №160/13192/20 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Дніпропетровської області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з Постановою Верховної Ради України Про обрання суддів від 09.09.2010 року та наказом №138 від 12 жовтня 2010 року зарахована до складу Апеляційного суду Дніпропетровської області.

За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (за винятком днів відпустки).

Вказані обставини підтверджуються довідкою №04.2/167/20-С від 04.11.2020, виданою Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктів 1, 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить:

- судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Проте, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Судом встановлено, що за період з з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, за винятком днів відпустки.

Вказане свідчить про протиправність дій Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню судом.

Порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Апеляційного суду Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплачену суддівську винагороду в розмірі 321475 гривень 39 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період, а лише зробив його розрахунок, що не є тотожними поняттями. Вказане також підтверджується наказом голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Дніпропетровської області Л.С. Яковенко №04 від 24 квітня 2020 року "Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям апеляційного суду Дніпропетровської області", згідно якого вирішено здійснювати з 18 квітня 2020 року та на період завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів країни з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронвірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди суддям апеляційногосуду Дніпропетровської області в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, тому правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.

Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження . Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження ).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати учасниками справи не здійснювались.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апеляційного суду Дніпропетровської області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул.Харківська 13, код ЄДРПОУ 02891291), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1, код ЄДРПОУ 37988155) та Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ

Зобов`язати Апеляційний суд Дніпропетровської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно