Постанова

від 21.01.2021 по справі 910/18383/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2021 р. Справа№ 910/18383/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 21.01.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (повний текст складено 14.08.2020)

у справі №910/18383/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІКСОН"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від 10.11.2016 №4Д11572И/П недійсним.

Позов обґрунтовано укладенням договору поруки внаслідок обману позивача відповідачем. Так, позивач зазначає, що при укладенні цього договору товариство "АСКОНА ГРУП" мало намір отримати прибуток від реалізації активів боржника, за якого поручився позивач, або набути право власності на ці активи. Проте після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 №498-р Банк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Банк перейшов у власність держави. При цьому Банк не виконав зобов`язання щодо передачі поручителю документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника. На думку позивача, така поведінка Банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки як у момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому цей договір (як вважає позивач) є недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19 у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючі рішення, суд дійшов висновку про не доведеність обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведеність самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин щодо яких особу введено в оману. Також суд зазначив, що товариство помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 230, 548, 553, 556, 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України. При цьому апелянт стверджує, що судом першої інстанції було надано невірну оцінку умовам спірного договору на наявність у ньому усіх істотних умов, визначених ЦК України для договору поруки; судом не встановлено на підставі належних доказів існування договору для забезпечення виконання якого було укладено спірний договір. За твердженням скаржника, умисел відповідача полягає в тому, щоб отримати грошові кошти за "старими" кредитними договорами; істотність значення обставин полягає в тому, що Банк запевнив позивача про те, що після погашення боргу "старих" боржників до поручителя перейде право вимоги за договорами, які забезпечують вимоги Банку; наявність обману втілилась в те, що позивач виконав грошове зобов`язання "старих" боржників, проте не набув права вимоги за договорами забезпечення до кредитного договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

В судове засідання апеляційної інстанції 21.01.2021 представник третьої особи не з`явився, про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення позивачу, відповідачу та третій особі.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав клопотання про витребування додаткових доказів, яке викладено в апеляційній скарзі, просив задовольнити вказане клопотання.

Витребувати від АТ КБ "ПриватБанк": копію кредитного договору №4Д11572И від 27.12.2011, укладеного між ТОВ "ДІКСОН" та ПАТ КБ "ПриватБанк" з додатковими угодами до нього; посвідчені копії документів на переказ коштів від ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; копії договорів застави та поруки, укладених між ТОВ "ДІКСОН" та ПАТ КБ "ПриватБанк" в забезпечення зобов`язань за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011; документи, що підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011 станом на 10.11.2016 (момент укладення договору поруки), із зазначенням, яка саме сума заборгованості наявна та яка сума заборгованості була погашена (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та ін.); у разі наявності заборгованості за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011 - надати розрахунок заборгованості; посвідчені копії документів, що підтверджують розмір сплачених грошових коштів на виконання кредитного договору №4Д11572И від 27.12.2011; довідку про погашення заборгованості за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011; посвідчену копію рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ "Прайсвортерхаусскуперс (аудит)"; копію незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги". Витребувати від НБУ посвідчену копію рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк".

В обґрунтування клопотання про витребування доказів позивач зазначив, що витребувані докази зможуть підтвердити або спростувати фактичні підстави позову щодо наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, та наявність умислу. Рішення НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 має суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки містить відомості про обставини справи, а саме: обставини, за яких були укладені кредитний договір та договір поруки між позивачем та відповідачем; вказане рішення містить інформацію про те, що фактично НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити процедуру трансформації; обставини, що НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити заходи та погасити кредит боржника за рахунок поручителя; обставини, що позивач повинен відповідати вимогам і критеріям НБУ; обставини про те, що позивач був погоджений НБУ, в тому числі за ознаками непов`язаності з ПАТ КБ "ПриватБанк", прийнятої кредитної історії, фінансового стану, тощо.

Представник відповідача заперечував проти вказаного клопотання, просив відмовити у його задоволенні.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Колегія суддів звертає увагу, що витребування доказів є правом, а не обов`язком суду.

З оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк" останній не містить, отже колегія суддів не вбачає підстав для витребування вказаного рішення, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги.

Щодо решти доказів, колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір № 4А16112Г від 10.11.2016 та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Таким чином, позивачем не доведено, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього при укладанні спірного договору поруки в оману відповідно до ст. 230 ЦК України.

За таких обставин, клопотання позивача про витребування доказів не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

10.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір №4А16112Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4400000000,00 грн.

Відповідно до п. А.3 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 термін повернення кредиту встановлено по 03.11.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 12.02.2016, укладеної сторонами.

Також, 10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" (як поручителем) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (як кредитором) укладено договір поруки №4Д11572И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІКСОН" своїх зобов`язань за кредитним договором: №4Д11572И від 27.12.2011, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами.

Згідно з п. 4 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 5 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016).

Відповідно до п. 7 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 12.02.2016, укладеної сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з частинами 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Положеннями статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

З вищезазначеного вбачається, що законодавець прирівнює письмову форму правочину до електронної форми. Відповідно, договір, укладений в електронній формі, має таку ж юридичну силу як і договір в паперовій формі.

Позивач стверджує, що договір поруки укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, виходячи із наступних обставин.

Як зазначено позивачем, укладенню кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 та договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016, а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві), передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16112Г від 10.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІКСОН" за кредитним договором від № 4Д11572И від 27.12.2011, (на підставі договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Як зазначив позивач у позовній заяві, на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4068845386,63 грн. При цьому, сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором №4А16112Г від 10.11.2016 майже точно співпадає сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІКСОН" за кредитним договором № 4Д11572И від 27.12.2011.

Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед Банком, рішенням Національного банку України від 18.12.2016 №498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави, при цьому, зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані.

У зв`язку з невиконанням банком умов пунктів 8, 10 договору поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників, а лише використовував інформацію про активи боржників для спонукання ТОВ "АСКОНА ГРУП" укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів ТОВ "АСКОНА ГРУП" в оману щодо істотних умов договору.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З наявної в матеріалах справи копії рішення №1 від 07.11.2016 засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" вбачається, що засновником товариства вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір на суму 4400000000,00 грн у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.

При цьому, будь-яких посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, товариство помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 10.11.2016 №4А16112Г, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та оспорюваного договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Натомість, позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" про визнання недійсним договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОНА ГРУП" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18383/19 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 01.02.2021.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз