Ухвала

від 28.01.2021 по справі 910/18428/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18428/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Грєхова О.А.)

від 06.07.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Алданова С.О.; судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.)

від 02.11.2020

у справі № 910/18428/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шкодер-С"

про визнання недійсним договору поруки,

за участю представників учасників справи:

позивача - Раскевич Є.Л.

відповідача - Баранов В.С.

третьої особи - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" (далі - ТОВ "Старт-Н") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про визнання недійсним договору поруки.

1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ТОВ "Старт-Н" зазначає, що договір поруки укладався відповідачем з метою отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком, при цьому, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у пункті 10 договору поруки, однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, що за доводами позивача свідчить про недійсність укладеного правочину на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18428/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 203, 215, 230, 512, 553, 556 Цивільного кодексу України та з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/18428/19 залишено без змін.

2.4. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між ТОВ "Старт-Н" та ПАТ КБ "Приватбанк" 26.10.2016 укладено договір поруки №4Ш15112И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Шкодер-С" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 №4Ш15112П, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- відповідно до пунктів 2 та 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений;

- згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору;

- у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору поруки);

- за умовами пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання;

- відповідно до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором;

- згідно з пунктом 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором;

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки);

- цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами (пункт 17 договору);

- звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ "Старт-Н" вказував на те, що спірний договір поруки на підставі статей 203, 230, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним у зв`язку із введенням відповідачем його в оману щодо обставин, які мають істотне значення;

- на обґрунтування наведених тверджень, позивач стверджував, що АТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ "Старт-Н", усвідомлюючи його високі економічні показники діяльності, надав позивачу пропозицію щодо можливості його участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк". При цьому, за твердженнями позивача, АТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання "старих" боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше;

- саме на виконання плану "трансформації" між позивачем та відповідачем були укладені кредитний договір №4С16093Г від 26.10.2016 та, зокрема, спірний договір поруки № 4Ш15112И/П від 26.10.2016. Дії ТОВ "Старт-Н2 з отримання кредитних коштів були спрямовані на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як за інформацією, наданою банком, сукупна вартість таких активів, що передана третіми особами в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань, у декілька разів перевищувала заборгованість таких осіб перед банком;

- позивач зазначав, що ТОВ "Старт-Н", як поручитель, виконав свої зобов`язання за вказаними договором поруки, сплативши банку 123 718 376,00 грн, однак банк, ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав товариству передбачені пунктами 8 та 10 договору поруки документи, які б дали змогу ТОВ "Старт-Н" звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком;

- позивач звертав увагу на те, що обов`язковою умовою, на якій наполягало товариство, було саме набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих боржників" перед банком;

- позивач зазначає, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №910/18428/19, Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновку щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №308/12128/15-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "КБ "Приватбанк" просить, з поміж іншого, закрити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновку щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №308/12128/15-ц.

4.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.4. Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

4.5. Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, на неоднакове застосування якої апеляційним судом посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

4.6. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено того, що представниками АТ КБ "Приватбанк" при укладенні спірного договору поруки повідомлялись позивачу відомості, що не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Судами зі змісту умов договору поруки встановлено його укладення саме на виконання зобов`язань за кредитним договором №4Ш15112П від 16.12.2015 та відсутні положення щодо його укладення задля отримання позивачем прибутку.

Також суди обох інстанцій дійшли висновків про помилковість тверджень позивача щодо мети укладення сторонами кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016 та договору поруки № 4Ш15112И/П від 26.10.2016, зокрема, отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників. Судами встановлено, що виходячи із умов укладеного кредитного договору №4С16093Г від 26.10.2016, останній укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів його укладення з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять. Умови кредитного договору також не містять умов щодо трансформації кредитного портфелю Банку шляхом укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

4.7. Предметом спору у справі № 308/12128/15-ц є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації об`єкту нерухомого майна. Позов обґрунтовано тим, що після смерті сина та чоловіка позивач проживає у однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року. Крім неї у квартирі ніхто не проживає та не зареєстрований. Після тривалого лікування з червня по жовтень 2014 року (прооперували очі), а у жовтні 2014 року виявила відсутність документів на вказану квартиру, копії яких вона мала надати до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування. До неї до дому приходили племінниця ОСОБА_1 зі своєю матір`ю та нотаріусом з документами на підпис, однак їхній зміст позивач не знала, оскільки прочитати вказані документи вона не могла із-за вад зору. Позивач вважала, що вказані документи будуть надані до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування, у якому вона знаходиться на обслуговуванні з 2012 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили зазначений позов, пославшись при цьому на те, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину не дотримано встановлених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України вимог; правочин не направлений на досягнення сторонами правових наслідків, а вчинений під впливом обману, тому підлягає визнанню недійсним. Оспорюваний договір вчинено під впливом обману, внутрішня воля позивача сформувалася неправильно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями відповідача.

Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, виходив із встановлених судами обставин: позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела останню в оману шляхом замовчування. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини дають підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

4.8. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 308/12128/15-ц, оскільки предмет і підстави позовів у зазначеній справі та справі № 910/18428/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

4.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. З огляду на викладене, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №910/18428/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №910/18428/19.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй