Рішення

від 29.01.2021 по справі 320/5440/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року справа № 320/5440/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого підприємства Аптека №213 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

Суть спору: Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Малого підприємства Аптека №213 (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути на користь позивача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52 280,39 грн, а також судові витрати, понесені позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2019 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Позивач зазначає, що обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю покладається на роботодавців шляхом створення власних робочих місць та працевлаштування особи з інвалідністю. Подання звітів до центрів зайнятості, на думку позивача, не звільняє роботодавців від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52264,71 грн. та пені у розмірі 15,68 грн. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/5440/20 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення сторін. Для проведення судового засідання з позивача та відповідача були витребувані необхідні докази.

17 липня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнає, у його задоволенні просить відмовити. Зазначає, що з 01.05.18 по теперішній час, на посаді завідуючого аптечним пунктом №7 працює ОСОБА_1 , яка відповідно до довідки до акту МСЕК №275360 від 01.04.08 є інвалідом третьої групи довічно. Тобто, підприємством дотримано вимоги статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , проте у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 13.01.20, який надіслано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, допущено арифметичну помилку, зокрема, в рядку 02 помилково зазначено прочерк, замість 1 .

Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

29.09.2020 до суду надійшли заперечення позивача на відзив на позовну заяву.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання сторін щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.

Враховуючи зазначене вище, з огляду на предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, судом здійснено розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Мале підприємство Аптека №213 (код ЄДРПОУ 24217218, місцезнаходження: 09800, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Цвіткова, будинок 4) з 19.07.1996 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

13.01.2020 відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 17; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - проставлений прочерк; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 52265 грн. (а.с.19).

04.05.2020 відповідачем подано уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 17; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - проставлений прочерк (а.с.14).

Наявні в матеріалах справи штатні розписи МП Аптека №213 , затверджені керівником відповідача та введені в дію з 01.01.2019 передбачають 17 штатних посад, з 01.09.2019 - 16 штатних одиниць, штатний розпис не містить інформацію про створення посади для особи з інвалідністю.

В матеріалах справи наявна пояснююча записка відповідача від 14.07.2020 №17 щодо відсутності вакансій інвалідів у 2019 році. Звіти "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН до центру зайнятості не подавались у зв`язку з відсутністю вакансій.

Позивачем до позовної заяви додано копію наказу від 27.04.2018 №5-к про зарахування ОСОБА_2 га посаду завідуючої аптечним пунктом №7 з 01.05.2018. Факт працевлаштування ОСОБА_2 підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 , копія якої також додана до позовної заяви.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52280,39 грн., з яких 52 265,00 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 15,68 грн., нарахована позивачем станом на 16.04.2020.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Форма подачі щорічного звіту затверджена наказом Мінпраці від від 10.02.2007 р № 42за формою № 10-ПІ.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач 13.01.2020 подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 17; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - проставлений прочерк; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 52265 грн. (а.с.19).

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що з 01.05.18 по теперішній час, на посаді завідуючого аптечним пунктом №7 працює ОСОБА_1 , яка відповідно до довідки до акту МСЕК №275360 від 01.04.08 є інвалідом третьої групи довічно. Тобто, підприємством дотримано вимоги статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , проте у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 13.01.20, який надіслано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, допущено арифметичну помилку, зокрема, в рядку 02 помилково зазначено прочерк, замість 1 .

Вказану помилку відповідачем виправлено та 04.05.2020 на адресу відповідача надійшов уточнений звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ.

У цьому звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 17; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - проставлений прочерк (а.с.14).

Судом встановлено, що з 01.05.2018 на підприємстві працює одна особа з інвалідністю, а саме ОСОБА_2 .

Дані обставини підтверджуються наданою до суду трудовою книжкою ОСОБА_2 НОМЕР_2 , наказом про зарахування на посаду №5-к від 27.04.18, довідкою до акту огляду МСЕК серія КИО-1 №275360, що позивачем не заперечується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами, упродовж 2019 року відповідач не подавав інформації за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", оскільки в нього була працевлаштована особа з інвалідністю, тобто в кількості, яка передбачена частиною 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.

В матеріалах справи наявна пояснююча записка відповідача від 14.07.2020 №17 щодо відсутності вакансій інвалідів у 2019 році. Звіти "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН до центру зайнятості не подавались у зв`язку з відсутністю вакансій.

Позивач заперечуючи проти відзиву на позовну заяву, вказав на те, що лише після того, як Київським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів було подано позовну заяву до суду, відповідач надав уточнюючий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ, та направив пояснення про допущення арифметичної помилки при формуванні та поданні звіту за формою 10-ПІ від 13.01.2020.

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу відповідач має забезпечити одне робоче місце для особи з інвалідністю в 2019 році, що ним і було зроблено.

Відповідно до обставин, встановлених судом, які не спростовані позивачем у справі, на підприємстві МП Аптека №213 з 01.05.2018 працює одна особа з інвалідністю.

Отже, на думку суду, відповідач виконав імперативну норму ч.1 ст.19 Закону № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , відповідно до якої створив одне робоче місце для особи з інвалідністю, на якому впродовж 2019 року працювала одна особа з інвалідністю.

Суд звертає увагу позивача, що в обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено саме про порушення відповідачем статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , які передбачають забезпечення робочого місця для особи з інвалідністю. Тоді як арифметична помилка, наявна у поданому відповідачем звіті за формою 10-ПІ від 13.01.2020 не є підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення статей 19-20 Закону № 875-ХІІ, оскільки відповідачем дотримано норматив працевлаштування інвалідів в 2019 році.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2019 році, що не спростовується позивачем у справі, суд приходить до висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладено відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Відтак, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 29.01.2021.

Суддя Кушнова А.О.