Рішення

від 29.01.2021 по справі п/320/209/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року м. Київ № П/320/209/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вичинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення № 783/5 від 18.12.2019 Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,212 га на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Ходосівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,212 га на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.12.2019 на підставі статті 118 Земельного Кодексу України він звернувся до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з заявою-клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, орієнтовним розміром 0,212 га, яка розташована на території села Ходосівка.

Проте, зазначив позивач, рішенням Ходосівської сільської ради від 18.12.2019 № 783/5 відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з тим, що на бажану позивачем земельну ділянку прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою іншій особі.

Позивач вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, проте подав до суду пояснення, у яких зазначив, що Ходосівська сільська рада 25 лютого 2020 року повторно розглянув заяви Позивача вх.Т-461 від 12.12.19р. та з врахуванням всіх обставин прийняла рішення № 835/2 від 25.02.20р. Так, рішення від 25.02.2020 № 835/2 Про повторний розгляд клопотання ОСОБА_1 , позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з мотивів ненадання належних графічних матеріалів з визначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Відповідач вважає, що позивач не виконав вимоги законодавства щодо належного оформлення клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки, а саме доданих до нього документів - графічних матеріалів з визначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Відповідно до доданих до клопотання графічних документів не можливо правильно визначити межи та місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність. А тому відповідач не мав змоги вирішити питання щодо надання дозволу на розроблення проектної документації не з причин визначених ч.7 ст. 118 ЗК України, а з причин не виконання позивачем вимог щодо оформлення клопотання, а саме відповідності графічних матеріалів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі 369/3184/14, від 14 серпня 2018 року у справі №813/947/16.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 17.03.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/209/20 та відклав підготовче засідання на 28.04.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 суд у задоволенні клопотання Ходосівської сільської ради про закриття провадження у справі № 320/209/20 відмовив.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 05.10.2020.

У судове засідання, призначене у справі на 26.10.2020 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 23.05.2006 року.

12.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Ходосівської сільської ради із клопотанням, у порядку визначеному статтею 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,212 га.

До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

З вказаних графічних матеріалів вбачається, що позивачем обрано земельну ділянку з наступними відомостями ІКК; район: Києво-Святошинський; КОАТУУ:3222487000; Зона:04; квартал:002; кадастровий номер:3222487000:04:002:0278.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 від 12.12.2019, зареєстровану за вх. № Т-461 від 12.12.2019, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,212 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в межах населеного пункту та врахувавши висновок постійної комісії з питань земельних відносин та охорони навколишнього середовища про те, що на земельну ділянку, зазначену заявником на доданих графічних матеріалах, видано рішення Ходосівської сільської ради від 14.08.2015 №847/2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , Ходосівська сільська рада прийняла Рішення №783/5 від 18.12.2019 Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні поданої.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в селі Ходосівка, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селищі площею не більше 0,15 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із змістом преамбули Закону України Про землеустрій цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

В статті 1 Закону України Про землеустрій надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (частина 2 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 вказаної статті).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Як вбачається з рішення відповідача від 18.12.2019 №783/5, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано, що на бажане місце розташування земельної ділянки прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншій особі, зокрема гр. ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що Рішенням Ходосівської сільської ради 6 скликання від 14.08.2015 № 847/2 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надано гр. ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1250 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

З даного приводу суд зазначає, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 1, 2 статті 116 Земельного Кодексу України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 Земельного Кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Разом з тим, гр. ОСОБА_3 - 14.08.2020 було оформлено право власності на зазначену земельну ділянку площею 0,125 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5131, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

При цьому, слід зауважити, що позивач звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у грудні 2019 року, а право приватної власності гр. ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:002:5131 оформлено у серпні 2020 року, тобто після того, як позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відтак, оформлення ОСОБА_3 14.08.2020 права власності на земельну ділянку, частину якої бажав отримати у власність позивач, відбулося після прийняття спірного рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, тому дані обставини не могли бути підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача від 18.12.2019 №783/5, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі, суд відхиляє, з огляду на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.

У подальшому, у письмових пояснення, відповідач зазначив, що Ходосівською сільською радою було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю графічних матеріалів вимогам законодавства.

Слід зазначити, що в ході судового розгляду справи судом було встановлено, що 25.02.2020 Ходосівська сільська рада прийняла рішення від 25.02.2020 № 835/2 Про повторний розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 , яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,212 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, оскільки заявником не виконано обов`язку додання до клопотання належних графічних матеріалів з визначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

З даного приводу суд зазначає, що заявлені в межах даного адміністративного позову ОСОБА_1 позовні вимоги, передусім, пов`язані із незгодою позивача з рішенням відповідача - суб`єкта владних повноважень, що полягають у не неналежному розгляді його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Так позивач не погоджуючись з рішення відповідача від 18.12.2019 № 783/5, яким йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою оскаржив його до суду, отже предметом спору у даній справі є правовідносини, що виникли у грудні 2019 року.

При цьому, норми частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України обумовлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, вказана норма статті 118 Земельного Кодексу України не передбачає повторного розгляду клопотань, а передбачає розгляд клопотання у місячний строк і прийняття одного з рішень - дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Крім того, суд зауважує, що за результатами розгляду одного й того ж клопотання ОСОБА_1 з доданими графічними матеріалами органом, що передає земельні ділянки у власність було по різному надано оцінку клопотанню позивача та оформлено різні за змістом відмови зазначивши різні підстави для відмов, які не передачі Земельним Кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, в силу приписів ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відхиляє доводи відповідача про те, що заявником не виконано обов`язку додання до клопотання належних графічних матеріалів з визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, оскільки вказані підстави не були покладені в основу спірного рішення, тому не можуть бути належним доказом в обґрунтування підстави відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на його заяву від 12.12.2019.

Так, Ходосівська сільська рада не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Так, суд зазначає, що рішенням Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №783/5 від 18.12.2019 Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відмовлено ОСОБА_1 (заява від 12.124.2019) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою …в зв`язку з тим, що на земельну ділянку, зазначену заявником на доданих графічних матеріалах, видано рішення Ходосівської сільської ради від 14.08.2015 № 847/2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , що суперечить підставам, за яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, передбачених приписам статті 118 Земельного Кодексу України.

З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення від 18.12.2019 № 783/5 Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку не дотримався вимог Земельного Кодексу України та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою посилаючись на надання дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку іншій особі, у зв`язку з чим спірне рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та є необгрнутованим.

Враховуючи наведені обставини суд вирішив, що рішення № 783/5 від 18.12.2019 Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,212 га на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування . Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy №33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,212 га на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на викладене.

Як було встановлено судом раніше, з графічних матеріалів доданих ОСОБА_1 до клопотання вбачається, що позивачем обрано земельну ділянку з наступними відомостями ІКК; район: Києво-Святошинський; КОАТУУ:3222487000; Зона:04; квартал:002; кадастровий номер:3222487000:04:002:0278.

При цьому, частина земельної ділянки, яку бажав отримати у власність позивач станом на даний час вже перебуває у приватній власності третьої особи. Відповідно до відомостей витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка кадастровий номер 3222487000:04:002:5131 площею 0,125 га, Дата державної реєстрації земельної ділянки 16.06.2020; цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_3 .

З урахуванням тієї обставини, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано умови, визначені законом, але частина земельної ділянки обраної позивачем вже перебуває у приватній власності третьої особи, суд не може прийняття рішення про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується відомостями квитанції № 4 від 09.01.2020 на суму 768,40 грн. та № 0.0.1596684336.1 від 27.01.2020 на суму 72,40 грн.

Відтак, враховуючи ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та визначити розмір судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог не надається за можливе, суд дійшов висновку що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 840,80 підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 06.01.2020 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Петиченком І.В. (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги від 06.01.2020 №06/011, за яким адвокат приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу у справі за позовом Клієнта до Ходосівської сільської ради про скасування рішення №783/5 від 12.12.2019 та зобов`язання вчинити певні дії.

Так, відповідно до пункту 4.1 договору Клієнт оплачує надану адвокатом допомогу в гривнях, шляхом переказу суми, яка підлягає сплаті за надану допомогу згідно ставок, визначених пунктом 4.2 договору.

Згідно пункту 4.2.1-4.2.4 договору вартість правової допомоги, що надається адвокатом, відповідно до умов цього договору, а саме за складання позовної заяви становить 3000 грн. Складання відповіді на відзив на позовну заяву: 1500 грн. Складання заяв, клопотань: 400 грн. за 1 заяву, клопотання. Участь у судовому розгляді справи: 4000 грн. та 2000 грн. за другий та наступні судодні.

Відповідно до відомостей свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5207 від 29.08.2012, Петиченко І.В. на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.08.2012 № 28-85-28 має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн додано квитанцію від 09.01.2020 № 7 на суму 3000,00 грн.

Суд зазначає, що позивачем на підтвердження наданих адвокатом послуг надав до суду детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених позивачем витрат, який підписаний позивачем, а не адвокатом, який ці послуги мав надати. Проте, вказаний документ готується та надається до суду для підтвердження наданих послуг позивачу саме адвокатом, тому наданий позивачем детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених позивачем витрат не є належним доказом щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

За відсутності зазначених доказів суд дійшов висновку про непідтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, тому у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу правову допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 783/5 від 18.12.2019 Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,212 га на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.

3. У задоволенні іншої частини позовних відмовити.

4. Стягнути з Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362148; місцезнаходження: 08173, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Ходосівка, вул. П. Мирного, 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.