Постанова

від 28.01.2021 по справі 345/4434/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа №345/4434/18

провадження №61-8063св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2019 року у складі судді Юрчака Л. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,05 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району, призначену для ведення особистого селянського господарства (далі - ОСГ) з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, шляхом припинення обробітку ОСОБА_2 належної їй земельної ділянки та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Позов мотивовано тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1141 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району, яка призначена для ведення ОСГ на підставі договору дарування від 14 липня 2017 року.

Вказана земельна ділянка подарована позивачу її дочкою, яка прийняла дану земельну ділянку у спадок після смерті свого батька та чоловіка позивача ОСОБА_3 .

За життя чоловіка позивача ОСОБА_3 існував спір з приводу землі з рідним братом - відповідачем у справі ОСОБА_2 та з цього приводу існували судові спори.

У 2001 році розмір земельної ділянки, яка належала покійному чоловіку позивача становив 0,2208 га. Проте, у 2002 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання незаконною приватизації цієї земельної ділянки. За результатами розгляду справи між сторонами 15 травня 2002 року укладено мирову угоду у справі № 2-225/2002, згідно умов якої ОСОБА_3 повинен був подарувати частину своєї земельної ділянки ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 передати у користування ОСОБА_3 свої земельні ділянки.

У 2005 році Калуським міськрайонним судом роз`яснено ухвалу суду про затвердження мирової угоди. Після цього, дана мирова угода виконана у 2006 році, а саме 26 січня 2006 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 0,1028 га земельної ділянки, а сільською радою на підставі рішення від 26 січня 2006 року вилучено у ОСОБА_2 та передано у користування ОСОБА_3 0,10 га землі. Після того, як чоловік позивачки подарував частину земельної ділянки брату, розмір земельної ділянки, яка залишилась у його власності, зменшився з 0,2208 га до 0,1141 га

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, і весною 2017 року ОСОБА_2 захопив фактично половину земельної ділянки, яка належала померлому, а саме виорав частину земельної ділянки площею орієнтовно 0,05 га та засіяв вівсом.

24 червня 2017року донька позивача ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого стала власником земельної ділянки площею 0,1141 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району та призначена для ведення ОСГ. Однак, не маючи реальної змоги обробляти земельну ділянку через протиправні дії ОСОБА_2 , 14 липня 2017 року ОСОБА_4 подарувала цю земельну ділянку позивачу.

Ставши власником земельної ділянки та з метою врегулювання спору щодо розмірів та конфігурації земельної ділянки, позивач спробувала відновити в натурі межі належної їй земельної ділянки, для чого замовила відповідні послуги у ПП ГеоУкрПроект .

18 липня 2017 року ОСОБА_2 не надав змогу працівникам ПП ГеоУкрПроект відновити межові знаки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,05 га, що знаходиться в с. Завій Калуського району Івано - Франківської області, призначену для ведення ОСГ з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, шляхом припинення обробітку ОСОБА_2 належної ОСОБА_1 земельної ділянки.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що факт неправомірного використання частини земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га відповідачем, а також те, що саме відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою та встановлення межових знаків, підтверджується складеними актами виходу на місце земельної комісії сільської ради. Вказані акти затверджені рішенням сесії сільської ради, тому є належними і допустимими доказами. Відповідачем порушено права позивача на користування належною їй на праві власності і таке право підлягає судовому захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з передачею справи до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено принцип змагальності сторін, оскільки прийнято до уваги лише докази, надані позивачем, без урахування фактичних обставин та сукупності усіх доказів.

Суди не встановили причин спору, не встановили фактичних обставин та не визначили предмет спору, а тому дійшли неправильних висновків про задоволення позову.

Не зважаючи на те, що позивач підтверджувала своє право на земельну ділянку договором дарування від 14 липня 2017 року, жодної технічної документації на земельну ділянку вона не надала, а долучені нею схема та акти сільської ради не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

Суди ухвалили рішення без відповідних планів земельної ділянки, які б вказували, де саме в натурі (на місцевості) знаходиться земельна ділянка, на яку вказує позивач, як на самовільно захоплену відповідачем, а отже не підтверджено твердження позивача, що спірна земельна ділянка є частиною належної їй земельної ділянки, переданої по договору дарування від 14 липня 2017 року.

Межі спірної земельної ділянки, не чинити якою перешкоди вимагає позивач, а саме площею 0,05 га реально не визначені на місцевості та не узгоджені з суміжним землекористувачем.

Судам попередніх інстанцій не враховано, що між сторонами існує не спір про захоплення частини земельної ділянки позивача, способом захисту якого є усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки, а фактично існує межовий спір, оскільки до даного часу між сторонами, як суміжними землекористувачами, не встановлено межу та не визначено земельні ділянки на місцевості. Це свідчить про порушення судом норм статей 106-107 ЗК України, оскільки в даному випадку мова може йти лише про встановлення меж двох суміжних ділянок, так як без їх встановлення не можна говорити про захоплення чи належність певної частини земельної ділянки кожному із суміжних землевласників.

У даній справі судами не було встановлено самого предмету спору. Даний спір - це спір не щодо порушення права власності, а - межовий спір, що чітко вбачається з усіх досліджених матеріалів та з висновку експертизи, а тому спосіб захисту позивачем обрано невірно, і у позові з цих підстав мало бути відмовлено. Тобто при постановленні судових рішень порушено норми статті 16 ЦК України та статті 5 ЦПК України.

Не з`ясованими залишилися технічні характеристики даної ділянки, її межа, конфігурації та інші складові, що характеризують земельну ділянку, місце знаходження ділянки. Вказане питання потребує спеціальних знань, а отже доказом можуть слугувати лише відповідні документи та висновки надані фахівцем (експергом)-земельником.

У даній справі суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, є підставою для передачі справи на новий судовий розгляд.

На даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо допустимості доказів у вказаній категорії справ з питань, що потребують спеціальних знань.

Враховуючи, що єдиний доказ, який на думку судів свідчив про факт чинення перешкод, є недопустимим, то неправильним є висновок судів про доведеність факту порушення прав позивача.

Судами не враховано, що між суміжними земельними ділянками сторін ніколи не існувало межі, вона до даного часу відсутня і дані ділянки знаходяться в єдиному масиві, що знайшло своє підтвердження у висновку експерта.

На даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо належного способу захисту земельних прав при відсутності межі між суміжними землекористувачами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Зазначений відзив колегія суддів не приймає до уваги з підстав його невідповідності вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, а саме - відсутність доказів надсилання копій відзиву іншим учасникам справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно державного акта на право приватної власності на землю, виданого Завійською сільською радою 11 липня 2006 року, ОСОБА_5 належали чотири земельні ділянки, загальною площею 0,6748 га, в тому числі і земельна № НОМЕР_1 площею 0,2208 га. У плані зовнішніх меж у державному акті вона зображена схематично із зазначенням промірів та описом меж: від А до Б - ОСОБА_6 , від ОСОБА_7 , від В до Г - ОСОБА_8 , від Г до А- вулиця.

Відповідно до договору дарування будинку та земельної ділянки від 07 серпня 2001 року, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 (чоловіку позивача) житловий будинок та земельну ділянку площею 0,3796 га, надану для ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

На підставі цього договору дарування ОСОБА_3 виданий Завійською сільською радою 05 вересня 2001 року державний акт на право приватної власності на землю. Згідно цього державного акта на право власності на землю ОСОБА_3 набув право власності на три земельні ділянки, які належали ОСОБА_5 , загальною площею 0,3796 га (№№ НОМЕР_2 та НОМЕР_1 ), з яких і земельна № НОМЕР_1 площею 0,2208 га. У плані зовнішніх меж земельної ділянки вона зображена схематично із зазначенням промірів, а також визначено опис меж земельної ділянки №3: від А до Б - ОСОБА_6 , від Б до В - ОСОБА_2 , від В до Г - ОСОБА_8 , від Г до А- вулиця.

Зовнішні розміри цієї земельної ділянки НОМЕР_4 та опис меж після переходу права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_3 залишилися незмінними, зокрема і по суміжній межі земельних ділянок покійного ОСОБА_3 та відповідача по справі ОСОБА_2 : Б-В - 25,00 м.

15 травня 2002 року у справі № 2-225/2002 Калуським районним судом Івано-Франківської області затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та його братом - відповідачем у справі ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_3 зобов`язався 30 вересня 2002 року подарувати частину своєї земельної ділянки розміром 0,10 га, яка належить йому на праві власності та віддати 2 метри своєї земельної ділянки під дорогу для спільного користування, а ОСОБА_2 зобов`язався передати у користування ОСОБА_3 земельну ділянку, яка на час розгляду спору знаходилася в його користуванні, в розмірі 0,04 га, в урочищі Звіроферма та 0,06 га в урочищі Під ділом , перенести вулики з дороги для спільного користування, а також оплатити кошти за переоформлення договору дарування та повернути йому 200 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2005 року, роз`яснено ухвалу суду про затвердження мирової угоди від 15 травня 2002 року так, що згідно ухвали Калуського районного суду від 15 травня 2002 року ОСОБА_3 зобов`язався подарувати ОСОБА_2 земельну ділянку в розмірі 0,10 га в с. Завій, яка належить йому згідно державного акту на право приватної власності на землю від 05 вересня 2001 року, виданого Завійською сільською радою і позначена на акті ділянка № НОМЕР_1 зі сторони межівника ОСОБА_8 , по всій довжині ділянки (в плані зовнішніх меж відстань позначена буквами ВГ) та залишеної земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка межує з ділянкою ОСОБА_6 із сторони позначеної в державному акті буквами БВ віддати два метри землі по ширині під дорогу для спільного користування. ОСОБА_2 зобов`язався передати в користування ОСОБА_3 земельну ділянку, яка на час розгляду спору знаходилася в його користуванні в розмірі 0,04 га в урочищі Звіроферма та 0,06 га в урочищі Під ділом , перенести вулики з дороги для спільного користування, а також оплатити кошти за переоформлення договору дарування та повернути йому 200 грн. Також зобов`язався поставити повністю огорожу, яка проходить між городом та під`їздною дорогою.

Згідно договору дарування від 26 січня 2006 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , розміром 0,1028 га, яка в цілому має розмір 0,2208 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; ведення особистого підсобного господарства, розташована на території с. Завій, Завійської сільської ради Калуського району та належить дарувальнику на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого Завійською сільською радою 05 вересня 2001 року.

Про виконання мирової угоди у 2006 році свідчить також відмітка на державному акті на право приватної власності на землю про дарування частини земельної ділянки 26 січня 2006 року ОСОБА_3 ОСОБА_2 площею 0,1028 га, а сільською радою на підставі рішення від 26 січня 2006 року вилучено у ОСОБА_2 та передано у користування ОСОБА_3 0,10 га землі: 006 га в урочищі Під ділом , 004 га в урочищі - На звірофермі . Передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 згідно мирової угоди 006 га в урочищі Під ділом , 004 в урочищі На звірофермі .

Таким чином, за результатами укладеного на виконання мирової угоди договору дарування частини земельної ділянки відповідач ОСОБА_2 став власником земельної ділянки площею 0,1028 га по межі В-Г, призначеної для ведення особистого селянського господарства, а у власності спадкодавця ОСОБА_3 залишилася частина земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1180 га (0,2208-0,1028), призначеної для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_2 надано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства у с. Завій Калуського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2622882801:01:001 від 2018 року, яка незатверджена в установленому Законом порядку і кадастровий номер земельній ділянці площею 0,1028 га не присвоєний.

Згідно акту Завійської сільської ради від 20 березня 2007 року встановлено, що вулиця, якою користуються ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прилегла до їх господарств, є спільною для обох сторі.

ОСОБА_4 прийняла у спадщину після смерті батька ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1141 га.

На замовлення ОСОБА_4 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1141 га, розташованої за адресою с. Завій Калуського району Івано-Франківської області.

Підставою для виготовлення цієї технічної документації (виконання робіт) став державний акт на право приватної власності на землю від 05 вересня 2001 року. У технічній документації наявний кадастровий план земельної ділянки, у якому міститься опис її меж за кадастровим номером 2622882801:01:001:0279. Суміжними землевласниками відповідно до кадастрового плану є: від А до Б землі ОСОБА_9 , від Б до В - землі загального користування (дорога), від В до Г - землі ОСОБА_2 , від Г до А - землі загального користування (вулиця), відомості про обчислення площі земельної ділянки з визначенням внутрішніх, дирекційних кутів, відстані та координат в метрах.

З витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10 грудня 2015 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для обслуговування домоволодіння площею 0,0652 га по АДРЕСА_1 , дата реєстрації земельної ділянки:17 вересня 2015 року. Суміжними землевласниками земельних ділянок є: від А до Б-землі ОСОБА_10 , від Б. до В. - землі ОСОБА_11 , від В. до Г-землі ОСОБА_2 , від Г. до А-землі загального користування (проїзд).

Позивачу ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка, яка розташована в селі Завій Калуського району Івано-Франківської області, загальною площею 0,1141 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується договором дарування від 14 липня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , і витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В матеріалах технічної документації, виготовленої на ім`я ОСОБА_13 , наявний кадастровий план, у якому міститься опис меж земельної ділянки площею 0,1141 га: від А до Б - землі ОСОБА_9 , від Б до В - землі загального користування (дорога), від В до Г - землі ОСОБА_2 , від Г до А - землі загального користування (вулиця). Проміри земельної ділянки по межі, суміжній із земельною ділянкою ОСОБА_2 становлять 88,18 м.

Із матеріалів цієї технічної документації встановлено, що при її виготовлені враховано державні акти, які видавалися попереднім землевласникам на цю земельну ділянку, а також і мирова угода щодо переходу у власність частини земельної ділянки.

За результатами проведення земельно-технічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 21 грудня 2019 року складено висновок експерта, за висновками якого встановити фактичне розташування на місцевості земельної ділянки (межі), яка перебуває у власності ОСОБА_1 у с. Завій Калуського району для ведення особистого селянського господарства, та належить згідно договору дарування від 14 липня 2017 року, не видається за можливе.

Свій висновок пояснив тим, що при проведенні обстеження і топографо-геодезичної зйомки експерту не вдалося встановити фактичне місце розташування земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що на місцевості відсутня чітка межа між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також в ході проведення обстеження кожна із сторін надала декілька варіантів щодо проходження межі. Експертом в ході проведення обстеження і топографо-геодезичної зйомки зафіксовано загальну межу двох земельних ділянок, тобто межі земельної ділянки, позначеної у державному акті на ім`я ОСОБА_3 як земельна ділянка № НОМЕР_1 .

Визначити відповідність згідно технічної документації площа, межі та конфігурація земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , після відчуження згідно договору дарування її частини від 26 січня 2006 року площею 0,1028 га на користь ОСОБА_2 на умовах мирової угоди, затвердженої ухвалою Калуського районного суду від 15 травня 2002 року в частині меж відчуженої земельної ділянки, не видається за можливе.

В ході дослідження експертом встановлено невідповідність, згідно технічної документації меж, конфігурації та місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, яка належить ОСОБА_1 щодо фактичних параметрів земельної ділянки, внаслідок розподілу якої були утворені земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: протяжність земельної ділянки від А до Б відповідно до меж фактичного землекористування на 1,49 метра є меншою від визначеної згідно технічної документації. Визначення різниці довжин інших сторін не доцільно розраховувати, адже тільки дана сторона є спільною для цих двох земельних ділянок; визначено відстань між фактичними поворотними точками і поворотними точками згідно технічної документації і відстань між поворотними точками згідно технічної документації межі земельної ділянки, а саме: відстань від фактичної точки 1 до точки 2 згідно технічної документації становить 2,68 м, від точки 2 до точки 3 - 2,86 м, від точки 4 до точки 4 - 1,07 м, відстань від точки 5, згідно технічної документації до фактичної межі земельної ділянки становить 0,97 м і від точки 1 до фактичної межі - 2,29 м.

Встановити, чи накладаються земельні ділянки ОСОБА_2 (набута у власність згідно договору дарування від 26 січня 2006 року площею 0,1028 га) та ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 2622882801:01:001:0279, не видається за можливе.

Експертом встановлено, що межі земельних ділянок, які б мали співпадати між собою, не співпадають. Має місце зміщення земельної ділянки ОСОБА_1 по координатних точках, середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно наближених пунктів державної геодезичної мережі перевищена в декілька разів, параметри досліджуваної земельної ділянки згідно технічної документації за конфігурацією, протяжністю межі та місцем розташування не відповідають параметрам фактичного користування.

Таким чином експертом встановлено невідповідність згідно технічної документації меж, конфігурації та місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2622882801:01:001:0279, яка належить ОСОБА_1 щодо фактичних параметрів земельної ділянки, внаслідок розподілу якої були утворені земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановити фактичне розташування на місцевості земельної ділянки (межі), яка перебуває у власності ОСОБА_1 неможливо.

Визначити відповідність згідно технічної документації площу, межі та конфігурацію земельної ділянки, належної ОСОБА_1 після відчуження згідно договору дарування її частини від 26 січня 2006 року площею 0,1028 га на користь ОСОБА_2 на умовах мирової угоди, затвердженої ухвалою Калуського районного суду від 15.05.2002 року в частині меж відчуженої земельної ділянки, не видається за можливе. А також не можливо встановити, чи накладаються земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1

14 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Завійської сільської ради про зупинення чи відкладення питання приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 , а також вирішення питання надання сервітуту, оскільки згідно технічної документації ділянка № НОМЕР_3 площею 0,730 га (згідно державного акту від 05 вересня 2001 року) накладається на дорогу (заїзд) до його будинковолодіння, іншої дороги до його будинковолодіння немає і фактично зробити заїзд неможливо.

14 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Завійської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою на виготовлення свідоцтва про право приватної власності на земельні ділянки, а саме: площею 0,05 га, та площею 0,10 га, розташованих в АДРЕСА_1 .

Рішенням Завійської сільської ради від 15 червня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства в с. Завій Калуського району Івано-Франківської області загальною площею 0,0500 га у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка належить ОСОБА_4 згідно державного акту та заповіту.

Рішенням Завійської сільської ради від 28 вересня 2017 року затверджено акт земельної комісії від 18 липня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що на земельній ділянці, площею приблизно 0,05 га, власником якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був посіяний овес, який він викошує і ОСОБА_2 не допустив представників Держгеокадастру для винесення меж земельної ділянки в натурі.

Рішенням Завійської сільської ради від 28 вересня 2018 року затверджено акт земельної комісії від 18 червня 2018 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 обробяляє частину земельної ділянки, близько 0,05 га, що належить ОСОБА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом б частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Установивши, що позивачем надано докази, якими встановлено самовільне захоплення відповідачем належної їй на праві власності частини земельної ділянки площею 0,0500 га та вчинення відповідачем перешкод у користуванні цією частиною земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами принципу змагальності сторін, є необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається судами оцінено подані сторонами докази у їх сукупності, в тому числі докази і обставини, на які посилався відповідач, заперечуючи проти позову.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо допустимості доказів у вказаній категорії справ з питань та щодо належного способу захисту земельних прав при відсутності межі між суміжними землекористувачами, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують правильність застосування судами норм матеріального права у правовідносинах, що виникли між сторонами.

Таким чином, підстави, за яких відкрито касаційне провадження не підтвердились.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту прав та відсутність підстав для їх судового захисту.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко