Рішення

від 29.01.2021 по справі 910/16280/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2021Справа № 910/16280/20 за позовом Приватного підприємства "Рим-Лав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест"

про стягнення 63 318,08 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Рим-Лав" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" про стягнення 63 318,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що платіжним дорученням №381 від 19.05.2020 останнім було перераховано згідно надісланого відповідачем рахунку № 13906 від 19.05.2020 грошові кошти в розмірі 60 942,18 грн. за поставлення товару відповідно до усних перемовин між сторонами без укладення договору поставки між ним, тому вважає що майно (грошові кошти) в сумі 60 942,18 грн. набуте відповідачем безпідставно, та підлягає стягненню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 відкрито провадження у справі №910/16280/20, визнано справу малозначною та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 11.11.2020 про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, місто Київ, пров. Артилерійський, 5А, оф. 11.

Ухвалу суду від 11.11.2020 відповідачем отримано 24.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем, в результаті усних перемовин між представником Приватного підприємства "Рим-Лав" та громадянином ОСОБА_1 , який у свою чергу представився представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" було досягнуто домовленостей про постачання відповідачем для потреб позивача товарів (металопрокат).

19.05.2020 з адреси електронної пошти vk0672424485@gmail.com на офіційну адресу електронної пошти ПП "Рим-Лав" rumlaw.bud@gmail.com надійшов рахунок №13906 від 19.05.2020 на оплату товарів на загальну суму 60 942,18 грн та з позначкою "Доставка в м. Мостиська".

Позивачем 19.05.2020 рахунок №13906 було оплачено шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 60 942,18 грн в АТ АКБ "Львів" на рахунок ТОВ "Виробнича Компанія "Стальінвест" з призначенням платежу: "за металопрокат згідно рахунку №13906 від 19.05.2020", що підтверджується відповідним платіжним дорученням №381 від 19.05.2020.

Проте, як зазначає позивач, впродовж місяця від дати оплати відповідачем жодної поставки товару ПП "Рим-Лав" здійснено не було.

26.06.2020 позивач звернувся до ТОВ "Виробнича компанія "Стальінвест", з вимогою №5 від 25.06.2020 про виконання зобов`язань та поставки оплаченого товару у 7-дений строк з моменту отримання вимоги, або повернення сплачених коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана вимога отримана відповідачем 02.07.2020, що підтверджується інформацією із офіційного сайту оператора поштового зв`язку "Укрпошта" (ПВ №7900824774990).

Нормативно обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України та зазначає, що грошові кошти в сумі 60 942,18 грн набуті відповідачем безпідставно, добровільно ним не повернуті.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що рахунок надісланий відповідачем за допомогою електронного зв`язку, представником відповідача не підписаний, умови про строк та поставку товару відсутні, доказів передачі відповідачем будь-якого майна або надання відповідачем послуг на сплачені позивачем кошти матеріали справи також не містять.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, та відповідно, відсутній факт укладення договору.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави.

Таким чином, правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів нерозривно пов`язана із відсутністю правових підстав набуття відповідачем спірної суми коштів.

Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких договірних зобов`язання, щодо поставки або купівлі металопрокату, які б стосувались перерахованих коштів, таким чином ці кошти є такими що є безпідставно набуті відповідачем.

Відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Відповідачем заявлених до нього вимог не спростовано, доказів належного повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 60 942,18 грн до суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно (кошти) у розмірі 60 942,18 грн, а відтак - вимоги позивача про стягнення таких коштів визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування безпідставно отриманими коштам у розмірі 2 375,90 грн.

Згідно із частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних і дійшов висновку, що розрахунок є арифметично правильним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Рим-Лав" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Стальінвест" (03113, місто Київ, провулок Артилерійський, будинок 5А, офіс 11, код ЄДРПОУ 43025856) на користь Приватного підприємства "Рим-Лав" (79031, м. Львів, вулиця Стрийська, будинок 103/89, код ЄДРПОУ 34606100) грошові кошти у розмірі 60 942 (шістдесят тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 18 коп., 2 375 (дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн 90 коп. - 3% річних та судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Зеленіна Н.І.