Рішення

від 12.10.2020 по справі 160/6351/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року Справа № 160/6351/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма ТАРМС про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма ТАРМС (далі - ТОВ Науково-виробнича фірма ТАРМС , відповідач) на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 26'500грн. 00коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення норм Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати у нього, проте станом на кінець звітного періоду відповідач не виконує нормативи щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього застосовано адміністративно господарські санкції в розмірі 26'500грн. 00коп.

Ухвалою суду від 14.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній у задоволенні позову просить відмовити, оскільки на його думку позивач порушив строк звернення до адміністративного суду.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2020 відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (вх. №03-07/780) форми №10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 8 осіб, з них кількість штатних працівників-інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 53'000грн. 00коп., сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 26'500грн. 00коп., фонд оплати праці штатних працівників складає 424 тис. грн. за рік.

Згідно з Розрахунком суми адміністративно господарських санкцій, який наданий позивачем, сума адміністративно-господарських санкцій, виходячи із нормативу робочих місць для інвалідів, складає 26'500грн. 00коп., які не були сплачені у встановлені законом строки, що підтверджується Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (Форма №10 ПІ).

При цьому, слід погодитись із наданим позивачем Розрахунком в частині кількості в 2019 році на підприємстві робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, який складає 1 особа, та розрахованою сумою адміністративно господарських санкцій у розмірі 26'500грн. 00коп

У відповідності до положень частин 1, 2 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, за формою 10-ПІ за 2019 рік, поданого відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 11.02.2020, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у 2019 році 8 осіб, із них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 53'000грн. 00коп., сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 26'500грн. 00коп.

Таким чином, на підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування одного інваліда в 2019 році.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України від 01.03.1991 № 803-XII Про зайнятість населення підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв`язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Відповідачем до суду не надано доказів того, що протягом 2019 року підприємство інформувало державну службу зайнятості населення про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потреби в працівниках.

Тобто, відповідачем не виконано обов`язку по інформуванню служби зайнятості щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з наведеного, відповідач не виконав обов`язок щодо працевлаштування інваліда, передбачений Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що позивач правомірно нарахував адміністративно-господарські санкції. Розрахунок адміністративно-господарських санкції є обґрунтованим та здійсненим позивачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та вимог постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Також слід звернути увагу, що постановою Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 установлено на усій території України карантин з 12.03.2020.

Поряд з цим судом враховано, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX.

Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено п. 3 такого змісту:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, з набранням чинності Законом №540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк звернення до адміністративного суду було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Однак 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).

Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.

Зокрема, п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України викладено в такій редакції:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Крім того, п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відтак, враховуючи те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк звернення до суду продовжується на строк дії такого карантину, то такий строк позивачем не пропущено при поданні позову, а тому доводи відповідача, які наведені у відзиві є необґрунтованими.

У відповідності до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували встановлені позивачем обставини щодо порушення вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма ТАРМС про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма ТАРМС (53304, Дніпропетровська область, м.Покров, вул.Центральна, буд.24, код ЄДРПОУ 36276371) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 26'500грн. 00коп. (двадцять шість тисяч п`ятсот гривень 00коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова