Рішення

від 02.02.2021 по справі 910/15099/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 910/15099/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (49000, м. Дніпро, вул. Московська, (Володимира Мономаха), 12, код ЄДРПОУ 30198424)

до Приватного підприємства "ЮВЕНКОМ" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 29, код ЄДРПОУ 32998640)

про стягнення 128 235,75 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ЮВЕНКОМ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 021891 від 31.01.2020 в розмірі 128 235,75 грн, з яких 126 822,00 грн основного боргу та 1 413,75 грн трьох відсотків річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.10.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

23.11.2020 та 26.11.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.12.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (постачальник) та Приватним підприємством "ЮВЕНКОМ" (покупець) укладено договір поставки № 021891, за умовами якого постачальник зобов`язується передати в зумовлені даним договором строки покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його за узгодженою ціною договору (пункт 1.1. договору).

Конкретна кількість і номенклатура (асортимент) продукції, що є предметом цього договору, її ціна, за цим договором визначаються в видаткових накладних на кожну партію товару. Кількість, асортимент, ціна, строки та місце поставок визначаються в замовленні (які можуть надаватися покупцем в усно, письмово або на електронну адресу постачальника) (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору покупець зобов`язується сповіщати постачальника про свій намір здійснити чергову закупівлю товару шляхом оформлення замовлення в якому зазначає кількість та асортимент товару. Замовлення передається постачальнику в будь - якій зрозумілій формі (шляхом оформлення замовлення, поштою, електронною поштою, факсимільним зв`язком або по телефону (056) 375-89-03).

Згідно з п.2.3. договору постачальник зобов`язаний поставити покупцеві товар на протязі не більше ніж 5 (п`яти) днів з моменту отримання заявки від покупця, якщо інший термін не вказаний у відповідній заявці покупця.

Номенклатура і кількість кожної партії Товару визначаються у видаткових накладних (п.3.1. договору).

Відповідно до п.4.2. договору загальна вартість договору складається із суми вартості всіх партій товару визначених у видаткових накладних, поставленого протягом строку дії договору.

Згідно п. 5.2. договору постачальник надає на адресу покупця такі товаросупроводжувальні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою постачальника; постачальник надає покупцю оформлену відповідно до вимог п. 201 ПК України податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Надання податкової накладної здійснюється за допомогою програмного продукту M.E.Dok . Документи, що підтверджують якість товару, ліцензії, сертифікати відповідності, товарно-транспортні накладні та інше.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються з відстрочкою платежу шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Максимальний термін відстрочення платежу встановлюється: по паперовому товару - 34 календарних днів з моменту поставки; по канцелярському товару - 30 календарних днів з моменту поставки. При розрахунках із відстроченням платежу сторони застосовують п. 6.6. договору. Будь-які банківські витрати і курсові різниці, понесені в результаті таких платежів, оплачуються покупцем (п.6.2. договору).

Відповідно до п.6.3. договору оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника визначений у цьому договорі.

Згідно з п.6.5. договору сторони беруть на себе зобов`язання проводити кожний квартал акт звірки взаєморозрахунків належним чином оформлені та підписані уповноваженими представниками сторін.

Договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання умов сторонами договору. Якщо жодна із сторін не заявить письмово про розірвання договору не пізніше ніж за 5 днів до його закінчення, дія договору продовжується на кожен наступний календарний рік, але не більше ніж на три роки від первісної дати підписання (п.11.1. договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання вищезазначених умов договору поставки постачальник, належним чином та у погоджені сторонами строки здійснив поставку покупцю товару.

Постачальник поставив покупцю продукції на загальну суму 126 822,00 грн, що підтверджується копією наявної в матеріалах справи накладної, яка містять підписи відповідальних осіб відповідача та відтиски печатки відповідача.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на час складання позовної заяви оплати за поставлений товар, згідно видаткової накладної порушено, вартість товару в сумі 126 822,00 грн залишена відповідачем не сплаченою.

26.08.2020 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 про виконання грошових зобов`язань за вих. № 02-1/20. Докази надіслання даної претензії відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити 1 413,75 грн трьох відсотків річних, нарахованих за період прострочення боржника.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.4.10. договору поставки обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар.

Судом встановлено, що постачальником було поставлено покупцю за договором поставки № 021891 від 31.01.2020 товар, що підтверджується копією видаткової накладної №КР-0003560 від 27.04.2020 та копією товарно-транспортної накладної № КР-000889 від 27.04.2020 на загальну суму 126 822,00 грн.

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі товар.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за вищевказаною видатковою накладною та оплату товару, поставленого за вищевказаною видатковою накладною, відповідачем не здійснено.

Судом встановлено, що вказана у видатковій накладній продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі отримав у вищевказаних в товарно-транспортних накладних та скріплено відбитком печатки відповідача.

Також до матеріалів позовної заяви позивачем додано довідку про стан боргу №01-01/20 від 23.09.2020 та акт звірки взаєморозрахунків за період з 27.04.2020 по 25.08.2020.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 126 822,00 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 126 822,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних в сумі 1 413,75 грн нарахованих за період з 11.05.2020 по 23.09.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються з відстрочкою платежу шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Максимальний термін відстрочення платежу встановлюється: по паперовому товару - 34 календарних днів з моменту поставки; по канцелярському товару - 30 календарних днів з моменту поставки. При розрахунках із відстроченням платежу сторони застосовують п. 6.6. договору. Будь-які банківські витрати і курсові різниці, понесені в результаті таких платежів, оплачуються покупцем (п.6.2. договору).

Згідно з п.8.4. договору у випадку прострочки оплати вартості переданого покупцю товару, покупець за вимогою постачальника, зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також, відповідно до ч.2. ст. 625 Цивільного кодексу України, 10 процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та періоду їх нарахування, та встановлено, що період нарахування позивачем визначений не правильно, оскільки термін відстрочення платежу встановлюється по паперовому товару - 34 календарних днів з моменту поставки (27.04.2020).

Згідно з розрахунком суду, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 226,64 грн.

Крім того, судом встановлено, що позивачем в позовній заяві наведений розрахунок пені за не своєчасне виконання зобов`язання за вказані періоди, проте в резолютивній частині позовної заяви позивачем не заявлено до стягнення суми вказаної пені та не сплачений судовий збір в цій частині.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 126 822,00 грн основного боргу та 3% річних в розмірі 1 226,64 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ЮВЕНКОМ" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 29, код ЄДРПОУ 32998640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (49000, м. Дніпро, вул. Московська, (Володимира Мономаха), 12, код ЄДРПОУ 30198424) суму основного боргу у розмірі 126 822 (сто двадцять шість тисяч вісімсот двадцять дві) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1 226 (одна тисяча двісті двадцять шість) грн 64 коп. та 2 098(дві тисячі дев`яносто вісім) грн 93 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.02.2021

Суддя І.О. Андреїшина