Постанова

від 03.02.2021 по справі 816/630/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2021 року

м.Київ

справа №816/630/18

адміністративне провадження №К/9901/62773/18

№К/9901/65086/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача: Уханенка С.А. ,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, за участю третіх осіб: Державної регуляторної служби України, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , Приватного підприємства "Люг", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Експрес-Лайн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Делко Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Полтава-2009", Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробус Полтава", Комунального підприємства Полтавської міської ради "Полтаваелектроавтотранс", про визнання протиправними та нечинними рішень, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_2 і Державної регуляторної служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Шевякова І.С. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року, ухвалену у складі головуючого судді Бегунца А.О., суддів Старостіна В.В., Рєзнікової С.С.

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №274 від 28.12.2017 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом";

- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 273 від 28.12.2017 року "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава".

2. Ухвалою від 26 лютого 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з особливостями, передбаченими статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

3. Також у лютому 2018 року до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради звернувся позивач ОСОБА_2 з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №274 від 28.12.2017 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом";

- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №273 від 28.12.2017 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава";

- стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду у розмірі 12,00 грн, завдану внаслідок прийняття незаконних рішень від 28.12.2017 №№273 і 274.

4. Ухвалою суду від 28 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №816/604/18 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення.

5. Ухвалою від 19.03.2018 адміністративні справи №816/630/18 за позовом ОСОБА_1 та №816/604/18 за позовом ОСОБА_2 були об`єднані в одне провадження, якому присвоєний номер 816/630/18.

6. На обґрунтування позову позивачі зазначали, що оскаржувані рішення прийняті з порушеннями законодавства щодо державної регуляторної політики.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

7 . Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 28.12.2017 прийнято рішення №273 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава", в якому з посиланням на зміну умов виробничої собівартості та реалізації послуг з перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті - автобусі, який працює у звичайному режимі руху, яким вирішено:

1. Встановити Комунальному підприємству Полтавської міської ради "Полтаваелектроавтотранс", Приватному підприємству "Люг"; Товариству з обмеженою відповідальністю "ТК Експрес-Лайн"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Делко Компані"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Люкс-Полтава-2009"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Віраж-В"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Євробус Полтава", фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 ; фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 тариф на перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті - автобусі, який працює у звичайному режимі руху, не більше 5,00 грн (вартість разового проїзду одного пасажира).

2. З метою забезпечення соціального захисту учнів та студентів встановити Комунальному підприємству "Полтаваелектроавтотранс" Полтавської міської ради тариф на пільговий проїзд (дев`ять навчальних місяців) в автобусі, який працює у звичайному режимі руху, в розмірі 4,50 грн (вартість разового проїзду одного пасажира за наявності учнівського/студентського квитка).

8. Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 28.12.2017 прийнято рішення №274 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом" з метою приведення у відповідність рівня тарифу на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом економічно обґрунтованим витратам, яким вирішено:

1. Встановити Комунальному підприємству Полтавської міської ради "Полтаваелектроавтотранс" тариф на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом на рівні 3,00 грн (вартість одного пасажироперевезення).

2. Встановити Комунальному підприємству Полтавської міської ради "Полтаваелектроавтотранс" вартість проїзного квитка тривалого користування при перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом, а саме:

- для учнів шкіл - 45,00 грн на місяць;

- для студентів денної форми навчання - 60,00 грн на місяць;

- для громадян - 120,00 грн на місяць;

- для службових поїздок працівників підприємств, установ та організацій - 180,00 грн на місяць.

9. Вказані рішення оприлюднені у випуску №1 від 04.01.2018 газети "Полтавський вісник".

10. Не погодившись з зазначеними рішеннями позивачі звернулись до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

11. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений повністю.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради №273 від 28.12.2017 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава" та рішення №274 від 28.12.2017 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів міським електричним транспортом - тролейбусом" - визнано протиправними та нечинними повністю.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшовши висновку, що оскаржувані рішення мають передбачені законом ознаки регуляторних актів, приймаючи які відповідач діяв не на підставах, не у спосіб та не у порядку, передбаченому Законом, порушуючи при цьому вимоги Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та Закону України Про доступ до публічної інформації .

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в розмірі 12 грн, суди зазначили про відсутність фактичних даних, які б доводили, що відповідні витрати на проїзд вчинені саме позивачем (квитки на проїзд знеособлені й не містять ідентифікуючих даних пасажира); крім того стягнення саме такої плати за проїзд було правомірним у час дії оскаржуваних рішень до зупинення її ухвалою суду про забезпечення позову.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін

13. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмовлених позовних вимог і направити справу на новий судовий розгляд в скасованій частині, а в іншій частині залишити без змін.

14. На обґрунтування касаційної скарги зазначив про наявність у нього права на відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок прийняття відповідачем протиправних рішень.

15. Не погодившись з судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Державна регуляторна служба України подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних рішень, які прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, без врахування всіх обставин, що мали значення для справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні позову позивачів.

16. На обґрунтування касаційної скарги зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що оскаржувані рішення є регуляторними актами, та не взяття до уваги судами доказів, які могли істотно вплинути на їх висновки.

V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного суду

17. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Як зазначалося вище, ОСОБА_2 подана касаційна скарга щодо судових рішень в частині відмовлених позовних вимог.

20. Доводами касаційної скарги Державної регуляторної служби України є неналежність прийнятих відповідачем рішень, які є предметом спору у цій справі, до регуляторних актів, у зв`язку з чим відсутня необхідність дотримання процедури прийняття регуляторного акту, порушення якої встановлено судами та стало підставою для визнання протиправними та нечинними оскаржуваних рішень.

21. Таким чином з огляду на приписи частини першої статті 341 КАС України Суд здійснює розгляд справи в межах заявлених доводів касаційних скарги, а саме щодо наявності у ОСОБА_2 на відшкодування визначеної ним шкоди та чи є прийняті відповідачем рішення регулярними актами.

22. Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

24. В силу частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

25. Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

26. Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

27. За підпунктом 12 пункту "а" частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належить залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку.

28. Приписами статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановлено:

- регуляторний акт - це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

29. Так, законодавчо чітко закріплено як визначення регуляторного акта, так і обов`язкові його ознаки, які визначені статтею 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

30. Визначальним є те, що такий акт:

- приймається спеціально визначеним суб`єктом;

- встановлює, змінює чи скасовує норми права;

- застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб;

- врегульовує господарські відносин, а також адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

31. Визначальною умовою, що слугує критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

32. Тому, здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності.

33. Так, спірні рішення, визначеним у них суб`єктам господарюванням, встановлюють тарифи на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава та міським електричним транспортом - тролейбусом, тобто за своєю правовою природою націлені на регулювання господарських відносин, застосовуються неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, якими є кінцеві споживачі послуг підприємств-перевізників - мешканці м. Полтава.

А відтак, оскаржувані рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради є нормативно-правовими актами.

34. Варто також зазначити, що питання дослідження правової природи рішень виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування про встановлення тарифу на послуги з перевезення, неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

35. Так, у постановах від 31.01.2018 (справа №490/2099/15), 08.05.2018 (справа №405/5819/14, 21.12.2018 (справа №591/1335/15), 20.02.2019 (справа №812/1177/18), 22.08.2019 (справа №236/543/17) Верховний Суд дійшов висновку, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення тарифів на послуги з перевезення є регуляторним актом, які змінюють норми права, оскільки розраховані на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення населення.

36. Посилання касаційної скарги на листи сектору Державної регуляторної служби України у Полтавській області не приймаються Судом з огляду на встановлення вище, що спірні рішення є регуляторними актами виходячи з викладених приписів законодавчих норм.

37. Щодо заявлених заявниками касаційних скарг клопотань про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то необхідно зазначити, що за правилами частин третьої-п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду та Великої Палати. Також суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

38. Ураховуючи те, що ця справа не відповідає критеріям наявності у ній виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, і колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи цей спір, урахувала неодноразово викладені висновки щодо застосування норм права, у вказаних вище постановах Верховного Суду, і не вважає за необхідне відступити від цих висновків, підстави для передачі справи цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

39. Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на судові рішення в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення завданої шкоди Суд зазначає наступне.

40. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

41. Згідно з пунктом 6 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

42. Так предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, якими було встановлено тарифи на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті м.Полтава та міським електричним транспортом - тролейбусом, які визнані протиправними та нечинними судами попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Суд, з огляду на викладену вище позицію.

43. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення понесених позивачем витрат на проїзд, суди виходили з відсутності фактичних даних, які б доводили, що відповідні витрати на проїзд вчинені саме позивачем (квитки на проїзд знеособлені й не містять ідентифікуючих даних пасажира); крім того стягнення саме такої плати за проїзд було правомірним у час дії оскаржуваних рішень до зупинення її ухвалою суду про забезпечення позову.

44. Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.

45. Згідно з частиною першою Закону України Про автомобільний транспорт :

- послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

- квиток - проїзний документ встановленої форми, який надає право пасажиру на одержання транспортних послуг .

46. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про міський електричний транспорт :

- квиток - проїзний документ встановленої форми, який надає право пасажиру на одержання транспортних послуг;

- транспортні послуги - перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним транспортом, а також надання інших послуг, пов`язаних з таким перевезенням.

47 . Частинами третьою, восьмою статті 4 Закону України Про міський електричний транспорт встановлено, що оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток.

Правила користування міським електричним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

48. Відповідно до абзацу 4 частини другої статті 39 закону України Про автомобільний транспорт документом для регулярних пасажирських перевезень для пасажира - є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

49. Частиною сімнадцятою статті 35 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено, що правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

50. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, врегульовані Законом України Про захист прав споживачів , який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

51. Згідно з п.7 частини 1 статті 1 Законом України Про захист прав споживачів договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком , талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ) .

52. Таким чином, документальним доказом підтвердження, що особа скористалася платними послугами проїзду в громадському міському транспорті є квиток.

53. При цьому, форма квитка та наявність в ньому відповідних реквізитів встановлюється в порядку передбаченому законом відповідними підзаконними актами та не залежить від особи, яка придбаває квиток на проїзд в міському транспорті.

54. Водночас обґрунтувань з посиланням на відповідні законодавчі акти, якими передбачено, що надані позивачем квитки повинні містити ідентифікуючі дані пасажира судами попередніх інстанцій не наведено.

55. Наразі як зазначалося вище, що правила користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

56 . Однак зазначені вище правила користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом, затверджена форма квитків проїзду у них та відповідність їй наданих позивачем квитків, наявність у позивача оригіналів квитків судами попередніх інстанцій не досліджувалися.

57 . Тобто, з огляду на відмову судами попередніх інстанцій в задоволенні вимоги про відшкодування шкоди з підстав того, що квитки на проїзд знеособлені й не містять ідентифікуючих даних пасажира та чинності спірних рішень до зупинення їх дії ухвалою суду про забезпечення позову, в іншій частині надані позивачем докази (копії квитків) щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності судами не встановлювалось.

58. Наразі з огляду на висновок Суду, що відсутність у наданих позивачем квитках даних, ідентифікуючих його як пасажира, наявність яких не передбачена відповідними нормами, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення понесених позивачем витрат на проїзд, з урахуванням відсутності іншої об`єктивної можливості підтвердити понесені витрати зі сторони позивача, викладені вище обставини підлягають встановленню для вирішення питання щодо стягнення на користь позивача понесених витрат.

59. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. Висновок судів, що стягнення саме такої плати за проїзд було правомірним у час дії оскаржуваних рішень до зупинення їх ухвалою суду про забезпечення позову також не може бути підставою для відмови ОСОБА_2 у відшкодуванні понесених витрат, оскільки відповідно до викладених вище приписів КАС України підставою для стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди є саме встановлена протиправність відповідного рішення, та наявність заподіяної шкоди, відшкодування якої не пов`язується з датою визнання такого рішення протиправним та нечинним.

61 . За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

62 . Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

63 . Таким чином, оскільки наведені порушення процесуального закону були допущені судом першої інстанції, а судом апеляційної інстанції ці порушення не усунуті, Суд дійшов висновку, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_2 з направленням справи на новий судовий розгляд в цій частині до суду першої інстанції, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

64. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної регуляторної служби України залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

3. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_2 і направити справу на новий судовий розгляд в цій частині до Полтавського окружного адміністративного суду.

4. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Судді: С.А. Уханенко

О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська