Рішення

від 28.01.2021 по справі 503/1904/20

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 503/1904/20

Провадження № 2/503/123/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Вдовиченко В.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Одеської області про надання додаткового строку для відчуження земельної ділянки,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області про надання додаткового строку для відчуження земельної ділянки, в якому посилається на те, що він являючись громадянином Республіки Латвія, як спадкоємець за заповітом після померлої ОСОБА_2 та на підставі рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20.06.2014 року, став власником земельної ділянки площею 2,67 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шершенецької сільської ради Кодимського району Одеської області. Право власності на земельну ділянку було зареєстроване 17.09.2014 року, отже термін на відчуження земельної ділянки сплив 17.09.2015 року. Позивач вказує, що як громадянин іншої держави, своєчасно не відчужив успадковану земельну ділянку у встановлений законодавством строк, тобто протягом року після набуття права власності, оскільки не був обізнаний з вимогами чинного законодавства України. Після прийняття Закону, який знімає в Україні мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, позивач звернувся до нотаріальної контори, де йому було повідомлено про пропуск річного строку для відчуження земельної ділянки, передбаченого п.4 ст. 81 ЗК України. У зв`язку з чим повивач для захисту своїх прав змушений пред`явити відповідний позов шляхом подання позовної заяви, в якій просить визнавши поважною причину пропуску строку для відчуження земельної ділянки визначити йому додатковий строк в один рік для посвідчення відповідної угоди в нотаріальних органах.

18.12.2020 року ухвалою суду позовну заяву позивача було залишено без руху та визначено строк для усунення недоліків позовної заяви.

29.12.2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у цивільній справі розгляд якої визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

В підготовче засідання позивач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання своєчасно повідомлявся належним чином. При цьому, позивач подав до суду через свого представника - адвоката Трегубчака Ю.В. заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив про підтримання заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився, відповідач надав до суду клопотання від 18.01.2021 року № 02-17/89 про розгляд справи за відсутності його представника, в якому також зазначив, що позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі. Згідно ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, враховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до положень ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Крім цього, згідно ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили, що таке визнання суперечить вимогам закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що відповідно до заповіту від 22.09.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за №71 та посвідченого секретарем виконкому Шершенецької сільської ради Кодимського району Одеської області, ОСОБА_2 заповіла все своє майно ОСОБА_1 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідач ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть № 9 від 01.06.2012 року

Відповідно до рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20.06.2014 року у справі № 503/1150/14-ц за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом було визнано право власності на земельну ділянку площею 2,67 га. надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка на підставі втраченого державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 001735 виданого Кодимською районною державною адміністрацією належала ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17.09.2014 року за ОСОБА_1 було зареєстроване право приватної власності на вище вказану земельну ділянку із кадастровим номером 5122585600:01:002:0209 на підставі зазначеного судового рішення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26939498 від 17.09.2014 року.

В свою чергу позивач не є громадянином України та документований паспортом негромадянина Латвії, що підтверджується копією відповідного паспорта № НОМЕР_1 виданого 06.06.2014 року (а.с.4).

За змістом ст. 41, 64 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. При цьому, право власності на землю належить до основних Конституційних прав та свобод особи, що не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 2 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 5 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 81 ЗК України іноземним громадянам та особам без громадянства дозволяється набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

В той же час необхідно зазначити, що відповідно до приписів пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Суд бере до уваги, що станом на час набуття позивачем права власності на земельну ділянку - 17.09.2014 року та протягом року після цього, тобто до 17.09.2015 року, закон про ринок земель не був прийнятий, а тому було відсутнє законодавче врегулювання порядку відчуження земель з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , а також відсутній ринок земель вказаного цільового призначення.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначений в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц і від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц).

На думку ЄСПЛ, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі C. Дж. та інші проти Болгарії [ C. G. and Others v. Bulgaria ], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11, § 170).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції [ Cantoni v. France ], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65).

Таким чином, чинним законодавством України не передбачена заборона на продовження строку для відчуження земельної ділянки згідно з ч.4 ст. 81 Земельного кодексу України.

При цьому, прямої правової норми, яка б регулювала порядок поновлення судом передбаченого ч.4 ст. 81 ЗК України строку, законодавство України не містить.

Тому суд, у відповідності з вимогами ч.2 ст. 8 Цивільного кодексу України, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст. 251 та ч.3 ст. 1272 ЦК України за аналогією закону.

Відповідно до норми ст. 127 ЦПК України, суд наділено повноваженнями щодо поновлення чи продовження строків, встановлених законом, за умови визнання причин його пропуску поважними.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Ільхан проти Туреччини від 27 червня 2000 року зазначив, що при вирішенні питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

Позивач ОСОБА_1 не є громадянином України документованим паспортом негромадянина Латвії, який не мав можливості своєчасно виконати встановлений ч.4 ст. 81 ЗК України обов`язок щодо відчуження земельної ділянки із дотриманням власних прав і інтересів, через відсутність ринку земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ч.1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту може бути визнання права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд також враховує, що 31.03.2020 року було прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення № 552-IX, який набирає чинності 01.07.2021 року та має забезпечити формування законодавчого поля для запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, враховуючи, що законодавством не встановлено заборони на продовження строку для відчуження земельної ділянки іноземцем та враховуючи те, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, продовжити позивачу строку

Враховуючи вищевикладене та визнання позову відповідачем, суд вважає за можливе позов задовольнити та визначити позивачу додатковий строк для відчуження земельної ділянки, який ним був пропущений з поважних причин, що в свою чергу не суперечить чинному законодавству, не порушує прав та інтересів інших осіб та забезпечить позивачу можливість виконання свого обов`язку, передбаченого ч.4 ст. 81 ЗК України, з урахуванням своїх цивільних прав та інтересів.

Керуючись ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 до Кодимської міської ради Одеської області; місцезнаходження: Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул. Соборна, 106; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04527342, про надання додаткового строку для відчуження земельної ділянки задовольнити.

Визначити негромадянину Латвії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для відчуження земельної ділянки площею 2,67 га, кадастровий номер 5122585600:01:002:0209, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Шершенецької сільської ради Кодимського району Одеської області, яка належить йому на підставі рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20.06.2014 року у справі № 503/1150/14-ц, тривалістю 1 (один) рік після набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Кодимський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко