Рішення

від 04.02.2021 по справі 904/2874/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.02.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 904/2874/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Терміт"

про стягнення пені в сумі 12203 грн 26 к.

ВСТАНОВИВ:

Спеціальний аварійний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терміт" про стягнення пені в сумі 12203 грн 26 к.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.20 передано дану справу за підсудністю до Господарського суду Івано-Франківської області. При винесенні зазначеної ухвали Господарський суд Дніпропетровської області керувався ч.1,9 ст.176 ГПК України.

Зазначені матеріали надійшли до Господарського суду Івано-Франківської області 14.12.20.

Ухвалою суду від 16.12.20 прийнято справу до провадження та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позов; роз"яснено стоорнам, що в разі:- ненадання відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзиву, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; - визнання позову до початку розгляду справи по суті, суд під час розподілу судових витрат, вирішує питання щодо стягнення з відповідача 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, решту суми судового збору повертає позивачу з державного бюджету; встановлено позивачу строк у 5 (п`ять) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для надання суду відповіді на відзив; встановлено відповідачу строк у 5 (п`ять) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для надання суду заперечення; встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті справи протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зазначену ухвалу направлено відповідачу у відповідності до вимог ГПК України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг сформовано на запит суду №506649051090): вул. Галицька, буд.15, кв.18, м. Івано-Франківськ, однак ця ухвала повернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з відміткою пошти "адресат відсутній за даною адресою".

Крім того, про відкриття провадження у справі відповідача суд повідомляв телефонограмою №19/2021, однак за вказаними номерами телефону, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, абонент не відповідав.

Згідно з ч. 4 ст. 89 ЦК України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав відповідачу за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання вимог згаданої ухвали, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, за змістом ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.20 оприлюднено на веб-сторінці Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Верховний Суд у справі № 916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Крім того, аналізуючи питання вручення судового рішення у розрізі отримання кореспонденції, неможливо оминути увагою і рішення Європейського суду з прав людини від 28 серпня 2018 року у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії . Так, Євросуд зазначив, що національні суди повідомляли заявника (фізичну особу - підприємця) про судові засідання відповідно до внутрішнього процесуального законодавства, зокрема, надсилали повідомлення на адресу реєстрації та фактичного перебування бізнесу. Більше того, інформація стосовно слухання справи була доступна на сайті суду. За таких обставин, на думку Євросуду, національні суди продемонстрували належну ретельність у питанні повідомлення заявника згідно з внутрішнім процесуальним законодавством для того, щоб заявник міг представити свою позицію, а тому порушення Конвенції немає.

Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд) як джерело права.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як засвідчує позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки розгляду справи, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у встановлений судом в ухвалі від 16.12.20 строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч. 1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, відтак, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178, ч.5 ст.252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Обставини справи, дослідження доказів.

23.09.19 між сторонами у справі укладено договір про закупівлю товару за державні кошти №338, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Терміт" ( по справі - відповідач, по договору - постачальник) зобов"язалося у порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій м.Ніжин ( по справі - позивач, по договору - покупець) товар ( код згідно Єдиним закупівельним словником ДК 021-2015 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби): снігоочисник фрезерно-роторний у кількості 1 шт. вартістю 5499000,00грн.

Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Згідно з п.2.4 договору приймання товару здійснюється покупцем зі складанням акту приймання-передачі.

Строк передачі товару - до 12.12.19( п. 2.10 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.10.19).

За порушення строків передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який обраховується пеня, від ціни договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від ціни договору(п.6.3 договору).

Як вбачається з акта приймання-передачі товару від 16.12.19, обумовлений договором товар поставлено відповідачем та прийнято позивачем 16.12.19. У акті також зазначено, що сторони не мають претензій щодо кількості, якості та термінів поставки товару. Зазначений акт підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Водночас, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 12203,26грн. пені на підставі п.6.3 договору у зв"язку з простроченням відповідачем терміну поставки овару, визначеного п. 2.10 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.10.19.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Позивач і Відповідач уклали Договір закупівлі №338, яким визначили права та обов`язки Сторін, які є обов`язковими для них.

За своєю правовою природою відносини між сторонами у справі є такими, що випливають із договору поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина шоста статті 265 ГК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строк передачі товару - до 12.12.19 ( п. 2.10 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.10.19).

Як вбачається з акта приймання-передачі товару від 16.12.19, обумовлений договором товар поставлено відповідачем 16.12.19, тобто з порушенням строку, встановленого п. 2.10 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.10.19.

Згідно з п.8.1 договору строк дії договору - до 31.12.19. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами ст. ст. 509, 598, 599, 631 ЦКУ закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки, згідно з ст. 599 ЦКУ, ч. 1 ст. 202 ГКУ такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Зобов`язання, в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у пункті 1 статті 193 ГК України.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Наведена норма встановлює види забезпечення виконання зобов`язання, а також можливість встановити інші види забезпечення виконання зобов`язання договором або законом, що узгоджується з положенням статті 627 ЦК України.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За правилами частини другої статті 20 ГК України захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій. Аналогічні правила визначені статтею 217 цього Кодексу та статтею 611 ЦК України.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно ч.1 ст.173 ГКУ господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто, в розумінні ст.173 та ст.230 ГКУ пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати не тільки в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), але й в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо (негрошове зобов`язання).

В розумінні статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 ГК України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 ГК України).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторонами договору дотримано вимоги ст.547 ЦКУ щодо письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання: так, за порушення строків передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який обраховується пеня, від ціни договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від ціни договору(п.6.3 договору).

За порушення строку виконання зобов`язання за Договором позивачем нараховано 12203,26грн. пені за період з 13.12.19 по 15.12.19.

Згідно приписів ч.1ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення строку поставки товару, відповідачем, позивачем правомірно здійснено нарахування пені.

Судом здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним.

Висновок суду.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено факт прострочення терміну поставки товару відповідачем, відтак позовні вимоги документально підтверджені, обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 2102,00грн.

За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 55, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терміт" про стягнення пені в сумі 12203 грн 26к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терміт"(м.Івано-Франківськ, вул.Галицька, буд.15, кв.18, код ЄДРПОУ 22168332) на користь Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій(Чернігівська область, м. Ніжин, вул.Космонавтів, буд.90, код ЄДРПОУ 33965532) 12203,26(дванадцять тисяч двісті три гривні двадцять шість копійок) пені та 2102,00(дві тисячі сто дві гривні) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.2021

Суддя Матуляк П. Я.