Рішення

від 20.01.2021 по справі 911/2741/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2741/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

приватного підприємства Укрпродсоя (25006, Кіровоградська область, м Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, буд. 1А, кімната 416, код 42280972)

до

фермерського господарства Устимівське (09152, Київська обл., Білоцерківський район, с. Трушки, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 34, код 42955797)

про стягнення 319540,20 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

18.09.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства Укрпродсоя (далі по тексту - ПП Укрпродсоя /позивач) про стягнення з фермерського господарства Устимівське (далі по тексту - ФГ Устимівське /відповідач) заборгованості за договором поставки від 05.11.2019 № 05.11.19 в розмірі 319540,20 гривень, з яких: 302524,00 гривень основний борг, 3225,24 гривень штраф, 5790,59 гривень інфляційні втрати, 8000,37 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поставки від 05.11.2019 № 05.11.19 відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 302524,00 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2741/20; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.10.2020.

Підготовче засідання у справі судом неодноразово відкладалося та ухвалою суду від 16.11.2020 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 09.12.2020.

В зв`язку із відсутністю у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про призначені судові засідання, розгляд справи відкладався та остаточно ухвалою від 18.12.2020 розгляд справи призначено на 20.01.2021.

На адресу суду 20.01.2021 від представника позивача надійшла заява, в якій представник позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, а розгляд справи здійснювати без участі представника.

В судове засідання 20.01.2021 представники позивача та відповідача не з`явились. Поряд із цим, ухвалою суду від 18.12.2020 явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався, щодо розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал за адресою, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні як поштові повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень з відміткою про їх отримання відповідачем, так і поштові відправлення, повернуті підприємством поштового зв`язку на адресу суду з відміткою про їх невручення, якими відповідачу надсилалися ухвали щодо розгляду справи.

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Враховуючи викладені вище обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за належною юридичною адресою, суд вважає, що ним вжито всіх залежних від нього заходів задля належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судові засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.11.2019 ПП Укрпродсоя (постачальник) та ФГ Устимівське (покупець) укладено договір поставки № 05.11.19 (далі - договір), відповідно до умов якого:

- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар. Найменування, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, буде визначатися сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, які будуть формуватися постачальником на підставі заявок покупця з подальшим виставленням рахунків-фактур для здійснення оплати товару (пункти 1.1., 1.2.) ;

- ціни на товар встановлюються в національній валюті України та погоджуються сторонами в специфікації та/або видатковій накладній до цього договору. Ціна включає в себе ПДВ 20% (пункт 2.1.) ;

- оплата товару здійснюється у день поставки товару постачальником (пункт 2.5.) ;

- доказом передачі партії товару у власність покупця є оформлені належним чином відвантажувальні документи. Датою фактичного постачання товару є дата підписання видаткової накладної уповноваженою особою покупця (пункти 3.3., 3.4.) ;

- у випадку прострочення з оплатою товару більше ніж на 5 календарних днів від дати встановленої договором покупець зобов`язується оплатити постачальнику штраф у розмірі 1% від неоплаченої вартості товару (пункт 6.1.) ;

Так, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без заперечень та зауважень товар на загальну суму 322524,00 гривень, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією видаткової накладної від 05.11.2019 № 91, яка підписана обома сторонами та скріплена печатками обох сторін.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 302524,00 гривень.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, пунктом 2.5. договору сторони визначили, що оплата товару здійснюється у день поставки товару постачальником.

Відтак, строк оплати отриманого відповідачем товару, за видатковою накладною від 05.11.2019 № 91, є таким що настав.

Як вказує позивач та підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, відповідач за отриманий товар розрахувався частково та з порушенням строку визначеного сторонами в договорі, а саме: 13.02.2020 сплачено 10000 гривень, 20.02.2020 та 02.04.2020 сплачено по 5000 гривень.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази належного виконання покупцем свого обов`язку в повному обсязі щодо оплати отриманого товару за вказаною вище видатковою накладною.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 302524,00 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3225,24 гривень штрафу, 8000,37 гривень 3% річних розрахованих за період з 06.11.2019 по 15.09.2020 та 5790,59 гривень інфляційних втрат розрахованих за період листопад 2019-червень 2020 років.

Пунктом 6.1. сторони погодили, що у випадку прострочення з оплатою товару більше ніж на 5 календарних днів від дати встановленої договором, покупець зобов`язується оплатити постачальнику штраф у розмірі 1% від неоплаченої вартості товару.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З урахуванням наведеного вище, суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача 3225,24 гривень штрафу, адже як встановлено судом неоплачена вартість товару на дату виникнення обов`язку сплати штрафу - 11.11.2019 становить 322524,00 гривень, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такі здійснено арифметично вірно, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі, а саме: 8000,37 гривень та 5790,59 гривень відповідно.

Відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення штрафу та додаткових нарахувань не надав, доводи позивача не спростував.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ФГ Устимівське на користь ПП Укрпродсоя 302524,00 гривень основного боргу, 3225,24 гривень штрафу, 8000,37 гривень 3% річних та 5790,59 гривень інфляційних втрат.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 4793,10 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства Укрпродсоя задовольнити повністю.

Стягнути з фермерського господарства Устимівське (09152, Київська обл., Білоцерківський район, с. Трушки, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 34, код 42955797) на користь приватного підприємства Укрпродсоя (25006, Кіровоградська область, м Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, буд. 1А, кімната 416, код 42280972) 302524,00 гривень основного боргу, 3225,24 гривень штрафу, 8000,37 гривень 3% річних, 5790,59 гривень інфляційних втрат та 4793,10 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2021.

Суддя Р.М. Колесник