Постанова

від 26.01.2021 по справі 336/4860/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.01.2021 Справа № 336/4860/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/4860/17 Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.

Провадження № 22-ц/807/239/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Альтарус , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Абрамов Максим Олександрович, про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ Альтарус , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Абрамов М.О., про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого володіння.

В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням уточнень, ОСОБА_5 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_6 , якому належало право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Після смерті батька позивач, яка є його єдиним спадкоємцем за законом, звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтва про право на спадщину не отримала, оскільки під час оформлення документів було з'ясовано, що спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , відчужене 12 січня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу, який вчинений за межами цивільної правоздатності батька, так як його смерть мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , між ОСОБА_7 як покупцем і ОСОБА_8 .

09 лютого 2011 року ОСОБА_7 спірне житло продано ОСОБА_9 , яка у свою чергу продала квартиру відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

30 березня 2016 року спірну квартиру витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області. Проте у відсутність права відчужувати вказану квартиру, яка витребувана від відповідача за рішенням суду, що має силу закону, ОСОБА_1 09 серпня 2016 року продав її ТОВ торговий дім Альтарус , а воно 08 вересня 2016 року продало її відповідачу ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_1 не мав права вчиняти правочини щодо спірного майна, способом захисту порушеного права особи, яка є власником майна, є витребування майна у наступного набувача.

У зв'язку з викладеним позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Альтарус , посвідчений приватними нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О.; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Альтарус , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ Альтарус по 213,30 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійним договору купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що правочин суперечить вимогам цивільного законодавства, так як право продажу речі належить лише її власникові, оскільки на момент відчуження квартири ОСОБА_1 , останній не мав право розпорядження майна, про що йому було достовірно відомо. Отже, встановивши наявність підстав недійсності правочину і наявність у позивача законного цивільного інтересу до предмета спору, суд дійшов висновку про необхідність застосувати положення частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України і визнати договір від 09 серпня 2016 року щодо спірної квартири недійсним. Задовольняючи вимоги в частині витребування квартири у ОСОБА_3 на користь позивача, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 388 ЦК України, виходячи з добросовісності набуття ОСОБА_3 спірного майна, та відчуженням квартири за недійсним правочином, що свідчить про те, що квартира вибула з володіння ОСОБА_2 не лише не з її волі, а й всупереч її волі.

Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , скасувати, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог в цій частині.

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 , посилається на висновки Верховного Суду ,що за положеннями ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Разом з тим відповідно до положень ст. 388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Згідно з положеннями ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі зим шляхом. Отже, за положеннями зазначених норм права, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст.388 ЦК, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. Таким чином, скаржник зазначає, що визнання судом першої інстанції недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири є необґрунтованим та не базується на правових висновках Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року без змін. Зазначає, що при продажі спірної квартири ТОВ ТД Альтарус ОСОБА_1 було відомо, що згідно рішень апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України, з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, він втратив право власності на зазначену квартиру, і на момент її продажу ТОВ ТД Альтарус , 09 серпня 2016 року, не мав жодних правових підстав для її відчуження. Таким чином, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є незаконним та протиправним, та не відповідає вимогам чинного законодавства України, і є недійсним правочином.

Інші учасники справи, своїм правом на подання відзиву, передбаченим ст. 360 ЦПК, України не скористались.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, предметом перегляду суду апеляційної інстанції є рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Рішення суду в частині витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 сторонами не оскаржується.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2012 року (справа № 22-5224/12), встановлено, що ОСОБА_2 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 .

Вищезазначеним рішенням апеляційного суду також визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 січня 2011 року, реєстровий номер 20, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гедіковою Г.І. між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 недійсним (т. 1 а.с. 8-9).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року (справа № 336/6209/13-ц, провадження 22-ц/778/282/16) витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10-12).

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 20 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року залишено без змін.

За наявності вище перелічених обставин , 09 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ Торговий Дім Альтарус уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 122-123).

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2016 року ТОВ Торговий Дім Альтарус продало, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 59-60).

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України ), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України ).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України ) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України ). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як встановлено з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 20 липня 2016 року, витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірну квартиру.

Частиною 1 статті 319 ЦПК України (в редакції, дійній на момент ухвалення рішення апеляційним судом), встановлено, що рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

09 серпня 2016 року, тобто вже після перегляду рішення судом касаційної інстанції, будучи обізнаним про наявність такого рішення та діючи недобросовісно, ОСОБА_1 та ТОВ Торговий Дім Альтарус уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 122-123).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів та припиняється у разі відчуження власником свого майна (частина перша статті 328 ЦК України , п.1 частини першої статті 346 ЦК України ).

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Таким чином, у серпні 2016 року ОСОБА_1 , не мав права власності на спірну квартиру у зв`язку з рішенням суду, яке набрало законної сили, про витребування у нього цієї квартири, тому не мав права на її відчуження на користь ТОВ Торговий Дім Альтарус .

З огляду на зазначене та встановлені судом обставини про відчуження спірного нерухомого майна у період дії судового рішення про витребування цього майна, правильним є висновок суду першої інстанції про невідповідність угоди положенням статті 203 ЦК України і є правовою підставою для визнання угоди недійсною в порядку статті 215 ЦК України .

Аналогічного висновку, за подібних правовідносин, дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 761/4097/17, провадження № 61-14050св19).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Торговий Дім Альтарус , оскільки ОСОБА_1 відчужив квартиру, яка належала на праві власності ОСОБА_2 , чим порушено її права.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що висновок суду першої інстанції суперечить постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (справа № 6-140цс14), є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справах були суттєво відмінні від цієї обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

Статтею 41 Конституції України і статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Встановлено, що, звертаючись до суду з указаним позовом з підстави, передбаченої пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України, ОСОБА_2 просила витребувати від ОСОБА_3 на свою користь спірну квартиру як таку, що вибула з її володіння поза її волею і була придбана відповідачем відповідно до укладеного із ТОВ Торговий Дім Альтарус договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 ЦК України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з положеннями цієї статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, та коли такий набувач набув це майно за відплатним договором.

У постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження № 61-20676св18).

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року міститься висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, установленого статтями 215 , 216 ЦК України . Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України , які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності у діях ОСОБА_2 як власника квартири, волі на її передачу іншій особі, що, в свою чергу, вказує на можливість витребування вказаного майна від добросовісного набувача.

Разом з тим, ОСОБА_2 не заявлялись вимоги про визнання договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ Торговий Дім Альтарус та ОСОБА_3 та повернення спірної квартири саме на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, тобто не обрано спосіб захисту порушених прав, про неправомірність та неефективність якого зазначено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_12 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року по цій справі - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 лютого 2021 року.

Головуючий:

Судді: