Рішення

від 17.12.2020 по справі 910/839/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2020Справа № 910/839/20 Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В. , розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" (03148, місто Київ, вулиця Василя Верховинця, будинок 12, офіс 403; ідентифікаційний код 42910740)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкіленд Інтермаркет" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9; ідентифікаційний код 34010315)

про стягнення 75 247,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкіленд Інтермаркет" про стягнення 75 247,30 грн, з яких 57 376,00 грн складає заборгованість за послуги транспортного експедирування, 8 142,00 грн - відшкодування витрат на виконання заявки № 2 від 11.07.2019, 9 327,68 грн - пеня, 57,37 грн - інфляційні втрати, 344,25 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків в частині здійснення оплати за договором № 13/05-19 транспортного експедирування від 21.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/839/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053267495 та № 0103053267509 з відміткою про вручення ухвали від 29.01.2020 про відкриття провадження у справі № 910/839/20 04.02.2020 та 05.02.2020 відповідно.

06.03.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення додаткових документів, а саме доказів часткової сплати заборгованості.

13.03.2020 до суду надійшло клопотання позивача про стягнення судових витрат пов`язаних з наданням професійною правничої допомоги адвоката.

22.09.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме доказів часткової сплати заборгованості.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020, не подав до суду відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2019 між позивачем в якості Експедитора та відповідачем в якості Клієнта було укладено Договір № 13/05-19 транспортного експедирування (далі - Договору) за умовами якого Експедитор зобов`язався за плату (винагороду) і за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів у внутрішньодержавному та/або міжнародному сполученні за допомогою наземного, як правило, залізничного транспорту. Детальні умови конкретного перевезення узгоджуються сторонами, шляхом складання Заявки до Договору (пункт 1.1. Договору).

Факт належного надання послуг за Договором сторони, згідно пункту 2.7. Договору, посвідчують шляхом підписання Акту наданих послуг (далі - Акт), який готується Експедитором і направляється на підпис Клієнту. Акт складається,я к правило відповідно до кожної виконаної Заявки, має бути погоджений і підписаний Клієнтом протягом 3 робочих днів з моменту його отримання на електронну адресу вказану в пункті 9 Договору. Якщо протягом цього часу Клієнт не надасть письмових мотивованих заперечень від підписання Акту, щодо прийняття робіт/послуг, зазначених в Акті, то роботи/послуги зазначені в Акті вважаються виконаними належним чином та прийняті Клієнтом. В подальшому Експедитор відправляє Клієнту оригінали Актів на поштову адресу вказану у пункті 9 Договору. Клієнт зобов`язується після отримання оригіналів Актів протягом 5 робочих днів підписати і відправити екземпляр Акту Експедитора на його поштову адресу.

За надання послуг за Договором Експедитор має право на обумовлену винагороду. Окрім винагороди, платіж на користь Експедитора включає витрати, які мають бути понесені останнім для виконання Договору (пункт 4.1 Договору).

У пункті 4.2. Договору сторони визначили, що, якщо інше не обумовлено в Заявці, розрахунки з Експедитором клієнт проводить на умові попередньої оплати на підставі відповідних рахунків. Рахунок наданий Експедитором, має бути оплачений Клієнтом протягом 3 банківських днів з дня одержання електронною поштою.

Згідно приписів пункту 4.5 Договору здійснюючи платіж на користь Експедитора, Клієнт має вказувати в якості призначення платежу дату та номер рахунку на оплату Експедитора.

За умовами пункту 4.9 Договору Акт є підставою для проведення остаточних фінансових розрахунків між сторонами.

Відповідальність сторін за неналежне виконання умов Договору визначена в розділі 5. Зокрема, відповідно до пункту 5.1 за порушення термінів проведення грошових розрахунків, передбачених Договором, винна сторона зобов`язується на вимогу іншої сторони сплатити суму боргу з урахуванням пені у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний календарний день порушення терміну проведення розрахунків.

У пункті 5.10 Договору сторони визначили, що у випадку непередбачуваної і не прогнозованої відмови Клієнта від завантаження вантажу до вагону Експедитор вправі вимагати від Клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (Експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума, еквівалентна 100 доларів США.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині фінансових розрахунків - до їх повного завершення. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли під час його дії, а також від відповідальності (пункт 7.1 Договору).

21.05.20219 сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору згідно якої було погоджено вартість послуг Експедитора за організацію перевезення вантажу молоко сухе (ЄТСНГ 516287, ГНГ 04022118) у власному критому вагоні об`ємом від 150 м3, послуги вантажовідправника, оплату залізничного тарифу територією України, Грузії, Азербайджану, Казахстану, поромів через Чорне та Каспійське моря складає 11 350,00 доларів США за вагон.

Згідно пунктів 3-4 оплата здійснюється Клієнтом в українській гривні згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку та має бути проведена після відправлення завантаженого вагону до прибуття вагону на станцію призначення.

В межах виконання Договору відповідачем було надано позивачу дві заявки з визначеними умовами перевезення, а саме:

- Заявка № 1 від 21.05.2019 на суму 11 350,00 доларів США

- Заявка № 2 від 11.07.2019 на суму 11 350,00 доларів США.

На виконання Заявки № 1 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 84 від 15.07.2019 та здійснено перевезення вантажу, що підтверджено Актом надання послуг № 116 від 31.07.2019, який підписано без зауважень або заперечень та скріплено печатками сторін.

За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем та матеріалами справи, за зазначені послуги відповідач здійснив часткову оплату в сумі 235 000,00 грн.

На виконання заявки № 2, за твердженням позивача, останнім було підготовлено під завантаження вагон № 29103710, однак відповідач електронним листом від 08.08.2019 повідомив про відмову від заявки. Зважаючи на вчинення позивачем дій по підготовці вагону, відповідачу було виставлено рахунок № 155 від 12.08.2019 на суму 8 142,00 грн на оплату затрат Експедитора по виконання заявки № 2, вартість яких зафіксовано в підписаному та скріпленому печатками сторін Акті № 506 від 12.12.2019.

В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія гарантійного листа відповідача б/н б/д відповідно до якого останній повідомив про здійснення часткової оплати за рахунком № 84 від 15.07.2019 в сумі 40 000,00 грн 15.07.2019 та 20 000,00 грн 19.07.2019, а також зобов`язався 15.08.2019 сплатити 20 000,00 грн та гарантував сплатити суму 212 376,00 грн до 23.08.2019.

Зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного здійснення оплати за Договором в повному обсязі позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до боржника з претензіями № 03/12-19 та № 04/12-19 від 03.12.2019 про необхідність сплати заборгованості.

Супровідним листом вих. № 03/12-19 від 03.12.2019 на адресу відповідача було направлено зазначені претензій, рахунки на оплату № 84 від 15.07.2019 та № 155 від 12.08.2019, а також Акт звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період 01.01.2019-02.12.2019.

Згідно підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків станом на 02.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становила 57 376,00 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати за Договором позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 65 518,00 грн основної заборгованості, яка складається з 57 376,00 грн заборгованості за послуги транспортного експедирування та 8 142,00 грн відшкодування витрат на виконання заявки № 2 від 11.07.2019 а також 9 327,68 грн пені, 57,37 грн інфляційних втрат та 344,25 грн - 3% річних.

Після підписання сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, а саме:

- сплачено 5 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 876 від 18.12.2019,

- сплачено 10 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 911 від 22.01.2020,

- сплачено 10 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 928 від 30.01.2020,

- сплачено 30 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 970 від 27.02.2020,

- сплачено 2 376,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 992 від 23.03.2020,

- сплачено 4 142,00 грн за рахунком № 155 від 12.08.2019 згідно платіжного доручення № 1020 від 16.04.2020,

- сплачено 4 000,00 грн за рахунком № 155 від 12.08.2019 згідно платіжного доручення № 1052 від 29.04.2020.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до пункту 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно положень статей 901 та 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до приписів статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно зі статтею 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище відповідачем після підписання сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків відповідачем було здійснено погашення заборгованості, а саме:

- сплачено 5 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 876 від 18.12.2019,

- сплачено 10 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 911 від 22.01.2020,

- сплачено 10 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 928 від 30.01.2020,

- сплачено 30 000,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 970 від 27.02.2020,

- сплачено 2 376,00 грн за рахунком № 84 від 15.07.2019 згідно платіжного доручення № 992 від 23.03.2020,

- сплачено 4 142,00 грн за рахунком № 155 від 12.08.2019 згідно платіжного доручення № 1020 від 16.04.2020,

- сплачено 4 000,00 грн за рахунком № 155 від 12.08.2019 згідно платіжного доручення № 1052 від 29.04.2020.

Згідно приписів частини 2 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті

Постанови пленуму ВГСУ № 18 від

, а саме господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу ), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи, що відповідачем надано докази часткової сплати заборгованості в сумі 15 000,00 грн до відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з частині стягнення з відповідача 15 000,00 грн .

Разом з тим, здійснення після відкриття провадження, але до прийняття рішення у справі оплати відповідачем заборгованості за рахунками № 84 від 15.07.2019 та № 155 від 12.08.2020 є підставою для про закриття провадження у справі на підставі частини 2 статті 231 ГПК України в частині стягнення з відповідача 50 518,00 грн основної заборгованості.

Окрім суми основної заборгованості позивачем також було заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 9 327,68 грн за період з 14.08.2019 по 20.01.2020, нарахованої згідно пункту 5.1. Договору.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 5.1. Договору сторони визначили, що за порушення термінів проведення грошових розрахунків, передбачених Договором, винна сторона зобов`язується на вимогу іншої сторони сплатити суму боргу з урахуванням пені у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний календарний день порушення терміну проведення розрахунків

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

З пункту 5.1. Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (0,05% від суми заборгованості), порядок нарахування пені (на суму заборгованості за кожен день прострочення), проте не визначено строк такого нарахування, а відтак в силу приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій обмежено піврічним терміном.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи здійснені відповідачем оплати, суд дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 9 300,04 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3 процентів річних за період з 01.11.2019 по 20.01.2020 та інфляційних втрат за період листопад - грудень 2019 року в порядку 623-625 статей ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 344,25 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 57,37 грн суд зазначає наступне.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зазначеній нормі закону визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що позивачем невірно здійснено зазначений розрахунок з наступних підстав.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за листопад 2019 року (100,1 %) виникло по закінченню листопада 2019 року у грудні 2019 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у листопадів 2019 року.

Зважаючи на здійснену відповідачем 18.12.2019 часткову сплату заборгованості прострочення зобов`язання у грудні місяці на суму 57 376,00 грн тривало з 01.12.2019 по 17.12.2019, а на суму 52 376,00 грн - з 18.12.2019 по 31.12.2019, тобто менше місяця, у зв`язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат за грудень 2019 року та задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням викладеного вище, суд, керуючись імперативними приписами частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 57,37 грн.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись викладеним вище, перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи наведені сторонами аргументи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та про закриття провадження в частині стягнення з відповідача 50 518,00 грн основної заборгованості.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" підлягають задоволенню в частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача судових витрат заявника на професійну правничу допомогу в сумі 6 840,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та інші витрати по розгляду справи, а у поданому 13.03.2020 клопотанні просив суд покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6 840,00 грн

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката , несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом , та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором № 05-09/19 від 05.09.2019 про надання правової допомоги, укладеним між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Експерти Лігл Сервіс", актом надання послуг № 4 від 06.02.2020 та платіжним дорученням № 178 від 13.02.2020 на суму 7 980,00 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши надані до суду акт, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на правову допомогу в розмірі 6 840,00 грн.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях , визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, зважаючи, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, загальний розмір витрат на правову допомогу за розрахунком суду становить 6 840,00 грн.

Під час розподілу витрат по сплаті судового збору судом враховано приписи частини 9 статті 129 ГПК України за якими у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони , суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ

1. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкіленд Інтермаркет" про стягнення 75 247,30 грн в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 50 518,00 грн закрити.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкіленд Інтермаркет" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкіленд Інтермаркет" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9; ідентифікаційний код 34010315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Трейд Логістик" (03148, місто Київ, вулиця Василя Верховинця, будинок 12, офіс 403; ідентифікаційний код 42910740) 9 300,04 грн (дев`ять тисяч триста гривень 04 копійки) пені, 344,25 грн (триста сорок чотири гривні 25 копійок) 3 процентів річних, 57,37 грн (п`ятдесят сім гривень 37 копійок) інфляційних втрат, 6 840,00 грн (шість тисяч вісімсот сорок гривень) витрат позивач на професійну правничу допомогу та 1 682,21 грн (одну тисячу шістсот вісімдесят дві гривні 21 копійку) судового збору.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ