Рішення

від 26.01.2021 по справі 910/16747/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 910/16747/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаторг Універсал

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурстрейдсервіс

про стягнення 1 146 799, 19 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Касьяненко А.М.;

від відповідача: не з`явився.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мегаторг Універсал (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурстрейдсервіс (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 146 799, 19 грн заборгованості, з яких: 918 232, 04 грн сума основного боргу, 56 182, 39 грн пеня, 1 421, 66 грн інфляційні збитки, 12 951, 75 грн 3% річних та 158 011, 35 грн штрафу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11-16, 525, 526, 530, 610- 612, 625, 655, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 216, 217 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №03-11/01 від 11.03.2020, у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/16747/20, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.12.2020.

07.12.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

08.12.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку. Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 22.12.2020.

22.12.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копій підписаних специфікацій та виписки банку, яке судом протокольно задоволення та вказані документи долучені до матеріалів справи. Відповідач не з`явився, повідомлений про дату та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.01.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2021 надала пояснення по суті позовних вимог, позов просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання 26.01.2021 не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи .

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.02.2020 між позивачем (надалі - постачальник) з одного боку та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки №03-11/01 (надалі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити вугілля (надалі - товар) на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору кількість, асортимент товару вказуються сторонами в специфікаціях до цього договору. Специфікації на товар, які оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, є невід`ємною частиною цього договору (надалі - специфікації).

Поставка товару здійснюється партіями. Під партіями розуміється переданий на умовах цього договору товар по одній специфікації. Умови поставки товару, із застосуванням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів Інкотермс в редакції 2000 року (якщо інше не зазначено в специфікаціях), зазначаються в специфікаціях до цього договору. Поставка здійснюється залізничним транспортом, якщо інше не зазначено в специфікаціях до цього договору. Строки поставки партій товару зазначаються в специфікаціях (п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.6. договору).

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що при укладанні цього договору погодилися при визначенні грошового еквіваленту ціни за цим договором, зазначеного в доларах США, застосувати курс гривні за офіційним курсом Національного Банку України по відношенню до долара США, станом на дату, яка визначена згідно умов цього договору. Застосовується розмір курсу, що був опублікований на офіційному веб-сайті Національного Банку України (https://bank.gov.ua/control/uk/index) (загальний доступ) розділі Показники валютного ринку підрозділі Офіційний курс гривні щодо іноземних валют на дату, яка визначена згідно умов цього договору.

Крім того, пунктом 4.3.2. договору уточнено, що при поставці товару партіями, на кожну партію у специфікації встановлюється орієнтовна ціна партії товару. Орієнтовна на партії товару, визначена даним пунктом цього договору, підлягає уточненню та буде дорівнювати сумі, що складається з 100% (сто відсотків) вартості товару і витрат постачальника з поставки товару, зазначених специфікації, та розміру доплати, що сплачується покупцем у зв`язку зі зміною офіційного курсу гривні по відношенню до долара США, яка визначається у порядку, передбаченому п. 4.6. цього договору, - у разі збільшення офіційного курсу Національного Банку України по відношенню до долара США на дату здійснення покупцем платежу за договором більш ніж на 1% у порівнянні з офіційним курсом Національного банку України по відношенню до долара США на дату специфікації.

За порушення строків оплати вартості товару, що поставляється за цим договором та/або вартості витрат, передбачених цим договором, покупцеві сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення. У разі порушення строків оплати вартості товару, що поставляється за цим договором та/або вартості витрат, передбачених цим договором більше ніж на один робочий день, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (п.7.2., 7.8. договору).

Відповідно до пункту 10.3. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором. У разі якщо до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не направила іншій стороні договору відповідну (письмову) заяву про розірвання або припинення дії договору, термін дії цього договору продовжується на один календарний рік на тих же умовах.

Так, сторонами були підписані наступні специфікації на поставку вугілля марки АО(25-70):

20.03.2020 специфікація №1, строк поставки - березень 2020 року, кількість - 23, 38 тонн, вартість - 140 404, 85 грн, що еквівалентно 5 050, 08 доларів США;

23.03.2020 специфікація №2, строк поставки - березень 2020 року, кількість - 52, 32 тонн, вартість - 313 477, 37 грн, що еквівалентно 11 301, 12 доларів США;

02.04.2020 специфікація №3, строк поставки - квітень 2020 року, кількість - 52, 06 тонн, вартість - 312 090, 33 грн, що еквівалентно 11 244, 96 доларів США;

21.04.2020 специфікація №4, строк поставки - квітень 2020 року, кількість - 29, 54 тонн, вартість - 172 771, 19 грн, що еквівалентно 6 380, 64 доларів США.

Специфікаціями визначені умови оплати за ними, а саме передбачено, що покупець зобов`язується здійснити оплату 100% вартості товару протягом 30 календарних днів з дати поставки товару. (Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної).

Також у специфікаціях погоджено, що покупець зобов`язаний оплатити товар у сумі, виходячи з розрахунку шляхом перерахунку у гривні зазначеного еквіваленту у долар США за даними Національного Банку України на дату здійснення оплати. (У разі зміни офіційного курсу Національного Банку України по відношенню до долара США на дату здійснення покупцем платежу за договором менш ніж на 1% у порівняні з офіційним курсом національного Банку України по відношенню до долара США на дату Специфікації, постачальник залишає за собою право банку проводити чи не проводити перерахунок у гривні зазначеного еквіваленту у долар США за даними Національного Банку України на дату здійснення оплати.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 938 743, 41 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплений печатками підприємств, а саме: №ТХ-000038 від 20.03.2020 на суму 140 404, 85 грн, №ТХ-000039 від 23.03.2020 на суму 313 477, 37 грн, №ТХ-000042 від 02.04.2020 на суму 312 090, 12 грн, №ТХ-000056 від 21.04.2020 на суму 172 771, 07 грн (а.с.20-23).

Крім цього, сторонами було підписано корегуючий акт №8 від 07.05.2020 до видаткової накладної №ТХ-000038 від 20.03.2020 на суму -1 305, 84 грн.

У свою чергу, відповідачем частково сплачено позивачу за отриманий товар у загальному розмірі 40 404, 85 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (т.1. а.с. 70- 72).

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині повної та своєчасної оплати товару, в зв`язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 918 232, 04 грн основного боргу, 56 182, 39 грн пені, 1 421, 66 грн інфляційних збитків, 12 951, 75 грн 3% річних та 158 011, 35 грн штрафу.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 938 743, 41 грн.

Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено частково на загальну суму 40 404, 85 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Специфікаціями до договору визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату 100% вартості товару протягом 30 календарних днів з дати поставки товару

Разом з тим, оскільки у специфікаціях і видаткових накладних визначалася орієнтована ціна партій та вказаний товар відповідачем своєчасно оплачено не було, в зв`язку зі збільшенням офіційного курсу гривні по відношенню до долара США в позивача, виникло право на здійснення перерахунку суми платежу, з урахуванням збільшення офіційного курсу НБУ гривні до долару США за формулою, передбаченою п.4.6. договору, а саме:

1) №ТХ-000038 від 20.03.2020 на суму 140 404, 85 грн - 40 404, 85 грн (оплата) - 1 305, 84 грн (акт коригування) = 98 694, 16 грн ч 27, 8025 х 28,2737= 100 366, 84 грн;

2) №ТХ-000039 від 23.03.2020 на суму 313 477, 37 грн ч 27, 7386 х 28,2737= 319 524, 60 грн;

3) №ТХ-000042 від 02.04.2020 на суму 312 090, 12 грн ч 27, 7538 х 28,2737 = 317 936, 37 грн;

4) №ТХ-000056 від 21.04.2020 на суму 172 771, 07 грн ч 27, 0774 х 28,2737 = 180 404, 23 грн.

Отже загальна сума заборгованості за вищевказаними видатковими накладними на час звернення до суду з позовом складає 918 232, 04 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 918 232, 04 грн за переданий на підставі договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 918 232, 04 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 56 182, 39 грн та 158 011, 35 грн штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання нарахованих за загальний період з 19.04.2020 по 22.10.2020.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по оплаті товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати вартості товару, що поставляється за цим договором та/або вартості витрат, передбачених цим договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, передбачена сторонами в пункті 7.2. договору.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України .

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що пеня нараховується за весь період прострочення.

Разом з тим, пункт 7.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 7.2. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 56 182, 39 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійснені розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за видатковою накладною №ТХ-000038, а також за кожною видатковою накладною враховано останній день оплати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 20.04.2020 по 22.10.2020 підлягає до стягнення пеня в сумі 55 639, 42 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо заявленої позивачем суми штрафу в розмірі 158 0111, 35 грн нарахованого за період з 19.04.2020 по 22.10.2020, то суд зазначає наступне.

Нарахування штрафу здійснене позивачем на підставі пункту 7.8. договору, відповідно до умов якого в разі порушення строків оплати вартості товару, що поставляється за цим договором та/або вартості витрат, передбачених цим договором більше ніж на один робочий день, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом приписів ст. 549 Цивільного кодексу України особливість пені полягає в тому, що вона нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, починаючи з першого дня прострочення. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Як вже було встановлено судом, пунктом 7.2. договору сторони передбачили відповідальність, а саме у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, та пунктом 7.8. штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Однак, штраф, нарахований на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, нарахований позивачем штраф у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за період з 19.04.2020 по 22.10.2020 за своєю правовою природою пенею, оскільки розрахований за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як штраф обраховується у відсотках від суми невиконаного (несвоєчасно виконаного) зобов`язання та має одноразовий характер (тобто законодавством не передбачено нарахування штрафу за кожен день прострочення).

Таким чином, позивач просить двічі стягнути пеню за одне й те саме порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, одночасне стягнення пені, нарахованої за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання та штрафу нарахованого за кожен день прострочення виконання є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов`язання щодо оплати послуг, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Викладене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду від 17.12.2019 по справі №904/527/19.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 158 011, 35 грн штрафу.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 12 951, 75 грн розрахованих за період з 19.04.2020 по 22.10.2020 та 1 421, 66 грн інфляційних втрат за період з травня по вересень 2020 року.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем невірно визначено початок прострочення з оплати поставленого товару.

У зв`язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних починаючи з 20.04.2020 по 22.10.2020 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у сумі 12 871, 37 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, за результатами якого суд погоджується із сумами нарахувань за період травня по вересень 2020 року в загальній сумі 1 421, 66 грн, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 918 232, 04 грн основного боргу, 55 639, 42 грн пені, 12 871, 37 грн 3% річних та 1 421, 66 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурстрейдсервіс (03038, місто Київ, вулиця Казиміра Малевича, будинок 8, ідентифікаційний код 42977978) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаторг Універсал (04080, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8, офіс 17, ідентифікаційний код 41994827) 918 232 (дев`ятсот вісімнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн 04 коп. основного боргу, 55 639 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн 42 коп. пені, 1 421 (одну тисячу чотириста двадцять одну) грн 66 коп. інфляційних втрат, 12 871 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 37 коп. 3% річних та 14 822 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 48 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 05.02.2021.

Суддя Я.А.Карабань