Постанова
від 26.01.2021 по справі 440/1740/20
ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 р.Справа № 440/1740/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 12.06.20 року по справі № 440/1740/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЄВРОБУД"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЄВРОБУД" (надалі також - позивач, ТОВ "Інтерєвробуд") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року № 0005960504, № 0005970504, № 0005980504 та № 0006010504.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про безпідставність висновків відповідача про порушення ТОВ "Інтерєвробуд" п. 44.1, ст. 44, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.5 ст. 198, п.п. 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а також п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у зв`язку з невизнанням ревізорами господарських операцій позивача з ТОВ "Фірма "Картал", ТОВ "Кью Консалт", ТОВ "Укрметфінанс", ТОВ "Ділайс Корпорейшен", ТОВ "Бредберн", ТОВ "Будівельна Фортеця", ТОВ "Стреч Мега", ТОВ "Хамсинг" та ТОВ "Флекс Груп". Окремо наголосив на зазначення неточностей у акті перевірки та допущення відповідачем прогалин в аналізі звітності про фінансовий результат. Обґрунтовував реальність своїх правовідносин з ТОВ "Фірма "Картал" стосовно придбання асфальтобетону з метою належного виконання зобов`язань з поставки останнього ТОВ "Дорожник-1". Наголошував на відсутності обов`язку у позивача із встановлення трудових ресурсів його контрагентів. Стосовно взаємовідносин з іншими переліченими контрагентами зазначав про невідповідність доводів відповідача реальним обставинам, оскільки правовідносини з такими суб`єктами господарювання є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЄВРОБУД" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 26 грудня 2019 року № 0005960504, № 0005970504, № 0005980504 та № 0006010504.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 щодо задоволення позовних вимог прийнято з порушенням застосування норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню .

Посилається на обґрунтованість висновків перевіряючих про порушення позивачем п. 44.1, ст. 44, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.5 ст. 198, п.п. 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а також п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України. Зазначав, що документами первинного бухгалтерського обліку не підтверджено реальність правовідносин позивача з ТОВ "Фірма "Картал", ТОВ "Кью Консалт", ТОВ "Укрметфінанс", ТОВ "Ділайс Корпорейшен", ТОВ "Бредберн", ТОВ "Будівельна Фортеця", ТОВ "Стреч Мега", ТОВ "Хамсинг" та ТОВ "Флекс Груп" Зазначив, що виносячи рішення на користь позивача по вказаним контрагентам, судом першої інстанції не прийнято до уваги податкову інформацію по контрагентам так як інформація ІТС Податковий блок не є достатнім доказом нереальності господарських операцій. Посилається на постанову від 05.09.2019 у справі №826/420/15, від 13.12.2018 у справі №810/6689/14, № 808/3720/14, №826/1902/15 та 813/8411/13-а, від 02.10.2018 у справі №816/2328/17, від 09.12. 2019 по справі № 804/1752/17 правову позицію що висловлена Верховним Судом України у постановах по справах №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15. Посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не враховано доводи відповідача про відсутність трудових ресурсів у контрагентів платника та зазначено, що реалізація ТМЦ не вимагає залучення значної кількості працівників в той час як залучення трудових ресурсів не було досліджено під час перевірки. Поза увагою суду залишився також обрив ланцюга постачання від контрагентів до позивача (пересорт товару, відсутність придбання товару відповідної номенклатури -щебінь, пісок, відсів, бутовий камінь та інш.). Звертає увагу апеляційного суду, що в висновку маркетингових досліджень від 09.08.2019 аналіз конкурентів звівся до викладення інформації по 3 контрашентах, яка є в загальному доступі в інтернет мережі. Прайси на послуги вказаних контрагентів наявні на відповідних електронних сайтах. Обрахунок вартості послуг позивача це арифметична величина, яка не потрубує маркетингових досліджень а обраховується економістом , який, доречі, наявний у штаті позивача. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що в актах виконаних робіт від 14.08.2019. 09.08.2019 в графі найменування роботи вказано лише маркетингові послуги . Відсутній будь- який кошторис, розрахунок вартості, розрахунок використаного часу, та кількість залучених осіб, що проводили дослідження. Відсутня інформація щодо медотів та методик, які були використані під час маркетингових досліджень, проводилося дослідження суцільни чи вибірковим порядком та інш. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 по справі № 440/1740/20 та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог платника в повному обсязі.

Також від апелянта до суду надійшов лист про надання інформації,до якого надає копію листа регіонального сервісного центру від 04.06.2020р. з додатками; копію листа слідчого управління ГУ ДФС у Полтавській області від 10.07.2020р.; копію додатку до акту перевірки стосовно ТОВ "Бредберн".

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРЄВРОБУД", до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та справедливим, а апеляційна скарга необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню. Посилається на те, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з зазначеними контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності позивача, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Також Головним управлінням ДПС у Полтавській області подано до суду клопотання про заміну сторони відповідача по справі, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Полтавській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Наказом ДПС України від 24.12.2020 № 755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" з 01.01.2021 розпочато здійснення повноважень та функцій територіальними органами ДПС повноважень та функцій територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремленими підрозділами згідно наказу ДПС від 30.09.2020 № 529.

Згідно ст. 52 КАС України, процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Полтавській області на суб`єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192), як правонаступника.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 12.11.2019 по 02.12.2019 посадовими особами ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірки ТОВ «Інтерєвробуд» (ідентифікаційний код 41798946) податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.12.2017 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт №1553/16-31-05-04-14/41798946 від 09.12.2019 /надалі по тексту - Акт перевірки/, згідно висновків якого зафіксовані наступні порушення:

1) п. 44.1, ст. 44, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.5 ст. 198, п.п. 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме:

- заниження значення (ряд. 18 Декларації) сплати податку на додану вартість до бюджету на загальну суму 3242830 грн, у т.ч. у розрізі податкових періодів: червень 2018 року - 114191 грн, липень 2018 року - 217734 грн, серпень 2018 року - 321636 грн, вересень 2018 року - 714616 грн, жовтень 2018 року - 383522 грн, грудень 2018 року - 388968 грн, квітень 2019 року - 102923 грн, травень 2019 року - 180470 грн, червень 2019 року - 192528 грн, липень 2019 року - 126243 грн, серпень 2019 року - 499999 грн;

- завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації)/(ряд. 24 декларації) на загальну суму 263834 грн, у т.ч. у розрізі податкових періодів: червень 2018 року - 3857 грн, липень 2018 року - 56402 грн, листопад 2018 року - 164972 грн, березень - 2019 року 38603 грн;

2) п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в частині заниження податку на прибуток на загальну суму 3190127,8 грн, у т.ч. по періодах: за 2018 рік - 2067291,5 грн, 1 квартал 2019 року - 41691,2 грн, 2 квартал 2019 року - 472303,4 грн, 3 квартал 2019 року - 608841,5 грн;

3) п. 201.10 статті 201, п. 201.1, пп. 120.1.2 п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, а саме: факт порушення термінів реєстрації податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість - 37507 грн;

4) п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме: не надано завірених належним чином копій зведених регістрів бухгалтерського обліку, сертифікатів, паспортів якості по контрагентах, щодо яких встановлені порушення (а.с. 10-57, т. 3).

26.12.2019 на підставі висновків Акту перевірки ГУ ДПС у Полтавській області винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0005960504 - сума заниження податку на прибуток на загальну суму 3190127, 80 грн та штрафна (фінансова) санкція 797531,90 грн (а.с. 29, т. 1);

- №0005970504 - сума збільшення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 263834 грн (а.с. 23, т. 1);

- №0005980504 - сума виявленого заниження значення сплати податку на додану вартість на загальну суму 3018834 грн та штрафна (фінансова) санкція 754708,50 грн (а.с. 27, т. 1);

- №0006010504 - загальна сума фінансових санкцій 510 грн за ненадання належним чином завірених копій регістрів бухгалтерського обліку, сертифікатів, паспортів якості (а.с. 25, т. 1);

- №0005990504 - штрафна (фінансова) санкція за затримку реєстрації податкових накладних у розмірі 2243,40 грн;

- №0006000504 - сума ПДВ, не включеного до складу податкових зобов`язань (Медичні послуги з кардіореабілітації) 21.11.2018 на загальну суму 15073 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 26.12.2019 №0005960504, №0005970504, №0005980504, №0006010504 та №0005990504, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку (а.с. 94-115, т. 3).

За результатами розгляду скарги рішенням від 12.03.2020 №9125/6/99-00-08-05-01-06 скасовано податкове повідомлення-рішення №0005990504 від 26.12.2019, інші податкові повідомлення-рішення №0005960504, №0005970504, №0005980504 та №0006010504 від 26.12.2019 залишені без змін, а скарга ТОВ «Інтерєвробуд» була задоволена частково (а.с. 33-48, т. 1).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 26 грудня 2019 року №0005960504, №0005970504, №0005980504 та №0006010504, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 26.12.2019 №0005960504, №0005970504 та №0005980504, які були винесені відповідачем на підставі непідтвердження реальності правовідносин позивача з ТОВ «Фірма «Картал» , ТОВ «Кью Консалт» , ТОВ «Укрметфінанс» , ТОВ «Ділайс Корпорейшен» , ТОВ «Бредберн» , ТОВ «Будівельна Фортеця» , ТОВ «Стреч Мега» , ТОВ «Хамсинг» та ТОВ «Флекс Груп» у період, що перевірявся, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України) об`єктом оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.

Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 передбачено, що витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від №290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з пунктом 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від №318 від 31.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у визнанні протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність їх винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, у тому числі, реальність господарської операції, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають позивачу право на податковий кредит.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Інтерєвробуд» з контрагентом ТОВ «Фірма «Картал» судом встановлено наступне.

05.11.2018 між ТОВ «Фірма «Картал» (Постачальник) та ТОВ «Інтерєвробуд» (Покупець) укладено договір поставки №0511/01, за умовами якого Постачальник зобов`язується виготовити та передати у власність у повному обсязі відповідно до замовлення, а Покупець прийняти та оплатити асфальтобетонну суміш (асфальтобетон) (пункт 1.1 цього Договору). Тип, марка, кількість та інші, індивідуально визначені відомості про продукцію визначаються в накладних та супровідних документах, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 цього Договору).

Згідно з пунктом 3.1 цього Договору приймання-передача продукції здійснюється в пункті одержання продукції покупцем або уповноваженою належним чином третьою особою (компанією) перевізником. Продукція вважається переданою постачальником та прийнята покупцем за кількістю, зазначеною у видатковій накладній та підписаній сторонами.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту передачі продукції (пункт 3.2 цього Договору).

Покупець зобов`язується вивезти продукцію власними силами та за свій кошт, або із залученням третіх осіб (перевізників) незалежно від їх організаційно-правових форм (пункт 3.6 цього Договору).

Так, згідно з договором поставки №0511/01 від 05.11.2018 (а.с. 46-48, т. 2) позивач протягом листопада 2018 року отримував від ТОВ «Фірма «Картал» у пункті одержання продукції АБЗ Семенівка, за участю представника Постачальника, асфальтобетонну суміш та постачав її ТОВ «Дорожник-1» як власними силами і транспортом, так і за допомогою сторонніх перевізників.

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки №0511/01 від 05.11.2018 позивачем надані бухгалтерські та податкові документи, а саме:

- видаткові накладні від 30.11.2018 №1495, №1489, №1490, №1491, №1492, №1493, №1494 (а.с. 49-55, т. 2);

- податкові накладні від 30.11.2018 №1495, №1489, №1490, №1491, №1492, №1493, №1494 (а.с. 56-62, т. 2).

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «Фірма «Картал» товар у подальшому постачався ТОВ «Дорожник-1» на підставі укладеного між ТОВ «Інтерєвробуд» та ТОВ «Дорожник-1» договору поставки №02/20 від 20.02.2018, за умовами якого позивач (Виконавець) на підставі та у відповідності до замовлення надає ТОВ «Дорожник-1» (Замовник) послуги будівельних механізмів (каток асфальтний, асфальтоукладчик, вантажний автомобіль), а Замовник» зобов`язується прийняти надані Виконавцем послуги та оплатити (а.с.83-86, т. 1).

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки №02/20 від 20.02.2018 позивачем надані бухгалтерські та податкові документи, а саме:

- видаткову накладну від 03.12.2018 №132 (а.с. 56, т. 1);

- податкову накладну від 03.12.2018 №130 (а.с. 57, т. 1).

Транспортування придбаної продукції підтверджується наявними у матеріалах справи: товарно-транспортними накладними: від 21.11.2018 №215, від 18.11.2018 №209, від 25.07.2018 №207, від 18.11.2018 №205, №204 та №201, від 17.11.2018 №192, №189, №186, №190, №198, від 16.11.2018 №165, №167, №164, №159, від 15.11.2018 №144, №148, №147 (а.с. 57-82, т. 3).

У акті перевірки від 09.12.2019 №1553/16-31-05-04-14/41798946 відповідач, вказуючи про безтоварність спірної господарської операції, посилаються на не придбання позивачем в листопаді 2018 року транспортних послуг від ТОВ «ЮНІЯ-ТРАНС» .

Суд зазначає, що такі твердження не відповідають дійсності і спростовуються змістом самих первинних документів. Так, на підтвердження факту здійснення перевезень ТОВ «ЮНІЯ-ТРАНС» позивачем надано до суду:

- договір про надання автопослуг від 01.10.2018, укладений між позивачем (Замовник) та ТОВ «ЮНІЯ-ТРАНС» (Виконавець), за умовами якого Виконавець за завданням Замовника надає ТОВ «Інтерєвробуд» послуги з перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом на паливі Замовника (а.с. 7, т. 3);

- податкову накладну №43 від 30.11.2018 (а.с. 9, т. 3);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000099 від 30.11.2018.

Посилання відповідача на інформацію наявну в ЄДРПН, відповідно до якої ТОВ «Інтерєвробуд» нібито не придбавало у листопаді 2018 року у ТОВ «ЮНІЯ-ТРАНС» транспортні послуги, не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки відсутність в ЄДРПН інформації про здійснення господарських операцій та неподання товариством фінансової звітності не звільняє контролюючий орган від виконання обов`язку щодо самостійного встановлення та доведення факту вчинення порушення податкового законодавства саме платником податків, адже податкова інформація не носить преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує фактичні обставини.

При цьому, суд зауважує, що здійснення перевезень залученим транспортом не є порушенням чинного законодавства і не може свідчити про нереальність такої операції. Обмеження господарюючого суб`єкта на самостійне залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є порушенням одного з встановлених частиною 1 статті 44 Господарського кодексу України принципів здійснення підприємницької діяльності.

На 24 сторінці акту перевірки від 09.12.2019 №1553/16-31-05-04-14/41798946 відповідач зазначає, що згідно з ІТС «Податковий блок» прослідковується «обрив» ланцюга постачання ТОВ «ІНДЕКС ВВ» - ТОВ «АРАВАНА ТРЕЙД» - ТОВ «Фірма «Картал» - ТОВ «Інтерєвробуд» - ТОВ «Дорожник-1» , відсутність належних трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів.

Так, відповідач, обґрунтовуючи свої припущення про «обрив» ланцюга постачання вказує на те, що технічні умови виготовлення та використання асфальтобетонної суміші БІ не дозволяють її транспортування та збереження технологічних властивостей (відповідність ДСТУ) за ланцюгом ТОВ «Фірма «Картал» - ТОВ «Інтерєвробуд» - ТОВ «Дорожник-1» в межах реального часу за період листопад - грудень 2018 року, оскільки тривале зберігання готового асфальтобетону дрібнозернистого БІ (понад 2 години) в складських або інших приміщеннях є неможливим.

На переконання суду викладені в акті перевірки судження з приводу безтоварності операцій через ймовірне недотримання контрагентами позивача технічних умов зберігання і переміщення самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту, як і не можуть бути підставою для визнання нереальності господарських операцій.

Як вже було встановлено судом, ТОВ «Інтерєвробуд» придбало асфальтобетонну суміш у ТОВ «ФІРМА «КАРТАЛ» , що підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку, якими оформлені спірні господарські операції. Зазначені документи були надані податковому органу для перевірки, що не було спростовано відповідачем у ході розгляду справи.

Право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару /послуги.

Податковий кодекс України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків - покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Не виконання податкових обов`язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №817/1422/13-а, що враховується судом згідно з вимогами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо тверджень контролюючого органу про відсутність господарських операцій між позивачем та переліченими контрагентами на тій підставі, що відповідачем отримано із даних ІТС «Податковий блок» інформацію по ланцюгу постачання товару, а саме щодо реальності постачання товару до контрагента позивача від його потенційних контрагентів, то суд зауважує, що такі твердження є лише припущеннями відповідача та не ґрунтуються на належних доказах.

Крім того, самі матеріали такої податкової інформації відповідачем суду надані не були, що позбавляє суд можливості їх повного та всебічного дослідження.

Суд звертає увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо врахування при розгляді судових справ посилань контролюючого органу на отриману в процесі перевірки податкову інформацію, а саме про те, що: збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі №816/809/17).

У зв`язку з наведеним вище, суд зазначає, що інформація про контрагента позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДФС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Як наслідок посилання відповідача на інформацію ІТС «Податковий блок» суд не вважає достатніми доказами для висновку про нереальність здійсненних контрагентом позивача спірних господарських операцій.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на ухвали суду в ЄДРСР щодо фіктивності роботи ТОВ «Фірма «Картал» з огляду на те, що відповідачем не було надано будь-яких рішень суду щодо визнання вказаного вище договору недійсними чи обвинувальних вироків суду, які б набрали законної сили та підтверджували факти протиправних кримінальних дій з боку посадової особи контрагенту позивача саме по господарським операціям з ТОВ «ФІРМА «КАРТАЛ» . Відтак посилання на фігурування такого контрагенту в ухвалах, постановлених в межах окремих процесуальних дій в кримінальних провадженнях, не можуть вважатись належним доказом відсутності реальності операцій з останнім.

А відтак, припущення контролюючого органу про безтоварність оспорюваної господарської операції за ланцюгом ТОВ «Фірма «Картал» - ТОВ «Інтерєвробуд» - ТОВ «Дорожник-1» спростовується фактичним відображенням операцій в бухгалтерському обліку позивача, зміни в структурі активів та зобов`язань останнього.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, складених в ході здійснення господарських операцій з ТОВ «ФІРМА «КАРТАЛ» суми ПДВ правомірно віднесено до складу податкового кредиту та правомірно віднесено зазначені суми до витрат позивача по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Інтерєвробуд» з контрагентами ТОВ «Ділайс Корпорейшен» , ТОВ «Укрметфінанс» , ТОВ «Кью Консалт» та ТОВ «Бредберн» судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач упродовж вересня, жовтня 2018 року уклав ряд договорів:

1) договір поставки №32/2018-Д від 03.09.2018, за умовами якого ТОВ «Ділайс Корпорейшен» (Постачальник) зобов`язується передати у власність ТОВ «Інтерєвробуд» (Покупець), а Покупець зобов`язується прийняти граніт різних марок, сортів та фракцій (щебінь, щебенево-піщані суміші, відсів, пісок з відсівів дроблення, бутовий камінь) та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим Договором (а.с. 100-105, т. 2);

2) договір поставки №33/2018-У від 03.09.2018, за умовами якого ТОВ «Укрметфінанс» (Постачальник) зобов`язується передати у власність ТОВ «Інтерєвробуд» (Покупець), а Покупець зобов`язується прийняти граніт різних марок, сортів та фракцій (щебінь, щебенево-піщані суміші, відсів, пісок з відсівів дроблення, бутовий камінь) та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим Договором (а.с. 114-119, т. 2);

3) договір поставки №33/2018-К від 03.09.2018, за умовами якого ТОВ «Кью Консалт» (Постачальник) зобов`язується передати у власність ТОВ «Інтерєвробуд» (Покупець), а Покупець зобов`язується прийняти граніт різних марок, сортів та фракцій (щебінь, щебенево-піщані суміші, відсів, пісок з відсівів дроблення, бутовий камінь) та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим Договором (а.с. 189-194, т. 1);

4) договір купівлі-продажу від 01.10.2018, за умовами якого ТОВ «Бредберн» (Продавець) зобов`язується поставити та передати у власність ТОВ «Інтерєвробуд» (Покупець), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором. Найменування товару: щебінь фракція 5/20, гранвідсів фракція 0/5 (а.с. 136-137, т. 2).

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження факту придбання товарів/послуг за вищевказаними договорами позивач надав копії податкових накладних від 27.09.2018 №4, від 28.09.2018 №6 та №5, від 24.09.2018 №3, від 26.09.2018 №5, від 20.09.2018 №3, 20.09.2018 №2, від 21.09.2018 №4, від 17.09.2018 №1, від 25.06.2018 №4, від 28.09.2018 №274 та №273 (а.с. 198, 199, 200, т. 1, 110, 111, 112, 113, 123, 124, 125, т. 5, 6, т. 3)

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та віднесення сум накладних до витрат за вищевказаними договорами позивач надав копії видаткових накладних від 27.09.2018 №4, від 28.09.2018 №6 та №5, від 24.09.2018 №3, від 26.09.2018 №5, від 20.09.2018 №3, 20.09.2018 №2, від 21.09.2018 №4, від 17.09.2018 №1, від 24.09.2018 №3, 25.09.2018 №4, від 26.09.2018 №5, від 01.10.2018 №101-18 (а.с. 195-197 т.1, а.с.106-109, 120-122 т.2, а.с.138 т.2 ), а також товарно-транспортні накладні по взаємовідносинах із ТОВ "Бредберн" (а.с.139-250 т.2, а.с. 1-4 т.3).

Дослідивши вказані копії податкових накладних, суд встановив, що їх оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Зазначені податкові накладні зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних, що відповідачем не заперечувалось.

Зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки, відзиві на позов та апеляційній скарзі відсутні.

Отже, наведені видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем товарів/послуг, є підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та в силу положень статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належні, допустимі та достовірні докази у справі.

За наведених обставин, суд зазначає, що інформація про контрагентів позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДФС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Як наслідок посилання відповідача на інформацію ІТС «Податковий блок» суд не вважає достатніми доказами для висновку про нереальність здійснених контрагентами позивача спірних господарських операцій.

У акті перевірки інспектори, вказуючи про безтоварність спірних господарських операцій, посилаються на ненадання позивачем до перевірки ТТН.

ТТН не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена колегією Касаційного адміністративного суду в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17 .

У випадку, коли предметом господарської операції є придбання товару, а не транспортні послуги, неналежне оформлення товарно-транспортних накладних не впливає на оприбуткування платником податків придбаного товару і право на формування податкового кредиту у зв`язку з придбанням товару.

Правовий висновок, аналогічний цьому, вже висловлювався у постанові Верховного Суду України від 24 січня 2019 року у справі №816/681/16.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості, колегія суддів зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено дослідженими належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності.

Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки вони не містить відомостей про господарську операцію та не фіксують факт їх здійснення, а містять інформацію про товар та його якість, підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації.

Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості - це документи, які підтверджують якість товарів та за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Крім того сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції).

Відтак відсутність вказаного документа не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Щодо посилань податкового органу, як на підставу відсутності реальності операцій позивача та контрагентів на відсутність у контрагентів у контрагента матеріально-технічної та технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання відповідних обсягів товару, та інше колегія суддів зазначає наступне.

Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами .

Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу.

При цьому суд виходить з того, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі №820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

При цьому, суд також не виключає можливості контрагента-продавця при здійсненні господарських операцій з позивачем використовувати залучені трудові ресурси та орендовані основні фонди, у той час як під час перевірки контролюючим органом не було з`ясовано такі обставини.

Стосовно доводів контролюючого органу про обрив ланцюга постачання товарів до контрагентів позивача, колегія суддів зауважує, що відповідні відомості самі по собі не є достатнім та належним доказом для твердження про безтоварність спірних господарських операції. При цьому суд виходить з того, що під час надання правової оцінки правомірності формування платником податку даних податкового обліку у зв`язку з придбанням товарів/послуг мають враховуватись відомості про безпосереднє здійснення господарської операції між постачальником та покупцем.

Щодо посилань відповідача на анулювання у контрагентів позивача реєстрації платника ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем у контрагентів були наявні всі необхідні дозволи і реєстрації.

Анулювання в подальшому у контрагентів позивача реєстрації платника ПДВ жодним чином не свідчить про безтоварність спірних господарських операції

Щодо взаємовідносин ТОВ «Інтерєвробуд» з контрагентом ТОВ «Стреч Мега» судом встановлено наступне.

01.08.2019 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Стреч Мега» (Виконавець) укладено договір про надання послуг №01/08-2019, за умовами якого Виконавець на підставі та у відповідності до замовлення надає Замовнику послуги з перевезення вантажів та послуги з ремонту автомобіля, а замовник зобов`язується прийняти надані Виконавцем Послуги та оплатити (а.с. 107-110, т. 1).

На підтвердження реальності виконання умов договору про надання послуг №01/08-2019 від 01.08.2019 позивачем надані бухгалтерські та податкові документи, а саме: податкові накладні (а.с. 174, 175, 176, 177, 178, 179, 180, 181, 182, 183, 184, 185, 186, 187, 188, т. 1).

Отже, наведені податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем товарів/послуг, є підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та в силу положень статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належні, допустимі та достовірні докази у справі.

На підтвердження права формування податкового кредиту та валових витрат позивач надав суду копії видаткових накладних від 20.08.2019 №99, від 21.08.2019 №100, від 24.08.2019 №103, від 27.08.2019 №105, від 28.08.2019 №110, від 29.08.2019 №111, від 30.08.2019 №112, від 31.08.2019 №113 (а.с. 118, 122, 128, 140, 156, 162, 169, т. 1); актів надання (виконання) послуг (а.с. 111-117, 127, 133, 139, 155, 161, 168, т. 1); товарно-транспортних накладних (а.с. 119-120, 123-126, 129-132, 135-138, 141-148, 151-154, 157-160, 163-167, 170-173, т. 1).

Послуги з перевезення здійснено автомобільним транспортом на замовлення ТОВ «Інтерєвробуд» , що узгоджується з умовами договору про надання послуг та на підтвердження чого до матеріалів справи надано копії товарно-транспортних накладних (а.с. 119-120, 123-126, 129-132, 135-138, 141-148, 151-154, 157-160, 163-167, 170-173, т. 1).

У акті перевірки відповідач, вказуючи про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Стреч Мега» вказує, що ТОВ «Стреч Мега» зареєстрований за адресою в м. Маріуполь, однак дослідженням маршрутних листів роботи автотранспорту не встановленого виїзду до м. Маріуполь, акти виконання робіт не містять інформації про осіб, що здійснювали ремонт, місця виконання робіт, спосіб виконання робіт, кількість людиногодин, затрачених на ремонт.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність окремих документів жодним чином не свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки з інших первинних та бухгалтерських документів вбачається товарність господарських операцій з поставки ТМЦ, фактичне відображення операцій в бухгалтерському обліку позивача, зміни в структурі активів та зобов`язань останнього.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Оскільки у даному випадку операції з транспортування товару не були предметом позапланової перевірки, посилання відповідача на будь-які недоліки товарно-транспортних накладних як на підставу для висновку про нереальність господарських операцій з постачання товару і надання послуг є необґрунтованим.

Крім того, суд також не виключає можливості контрагента-продавця при здійсненні господарських операцій з позивачем використовувати залучені трудові ресурси та орендовані основні фонди, у той час як під час перевірки контролюючим органом не було з`ясовано такі обставини.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано будь-яких рішень суду щодо визнання вказаного вище договору недійсним чи обвинувальних вироків суду, які б набрали законної сили та підтверджували факти протиправних кримінальних дій з боку посадової особи контрагенту позивача саме по господарським операціям з ТОВ «Стреч Мега» . Відтак посилання на фігурування такого контрагенту в ухвалах, постановлених в межах кримінальних проваджень, не можуть вважатись належним доказом відсутності реальності операцій з останнім.

А відтак, суд приходить до висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, складених в ході здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом суми ПДВ правомірно віднесено до складу податкового кредиту та правомірно віднесено до витрат.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Інтерєвробуд» з контрагентом ТОВ «Будівельна Фортеця» судом встановлено наступне.

01.08.2019 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Будівельна фортеця» (Виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг №01/08/2019, за умовами якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника, і які визначені в цьому Договорі (пункт 1.1 Договору). Замовник за цим Договором виплачує виконавцю плату за надання послуг в розмірі 450000 грн (пункт 3.1 цього Договору) (а.с. 126-129, т. 2).

На підтвердження реальності виконання умов договору про надання послуг №01/08-2019 від 01.08.2019 позивачем надані бухгалтерські та податкові документи, а саме: податкові накладні від 14.08.2019 №7 та від 09.08.2019 №6 (а.с. 134, 135, т. 2).

Зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та відзиві на позов та апеляційній скарзі відсутні.

Факт здійснення господарських операцій з надання послуг за договором про надання маркетингових послуг підтверджується актами надання (виконання послуг) від 09.08.2019 №6 та від 14.08.2019 №7 (а.с. 130, 132, т. 2), звітами досліджень маркетингових послуг від 09.08.2019 та від 14.08.2019 (а.с. 131, 133, т. 2).

Відповідачем жодним чином не спростовано надані позивачем докази реальності господарських операцій з ТОВ «Будівельна Фортеця» та використання позивачем придбаних у зазначеного контрагенту послуг у власній господарській діяльності.

В той час, як позивачем залучено до матеріалів справи докази реалізації отриманих маркетингових послуг, зокрема укладені з ТОВ "Укрєвропром" та ТОВ "Дорожник 2016"договори на послуги з перевезення асфальтобетонної суміші та постачання продукції (а.с. 209-237 т.3).

Зауваження відповідача щодо того, що позивач самостійно без залучення послуг вказаного контрагента міг забезпечити себе вказаними послугами, а відтак не повинен був збільшувати свої витрати є необґрунтованими з огляду на відсутність законодавчих заборон для позивача укладати господарські договору, у тому числі і щодо зазначених замовлених маркетингових послуг в межах своєї господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що ПАТ Ітрерєвробуд саме обирає спосіб укладення договорів та визначає свою господарську діяльність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно бухгалтерської довідки позивача та картки рахунку 361 за серпень 2019 - листопад 2019, оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за серпень 2019 - листопад 2019, за наслідками замовлених та отриманих маркетингових послуг від ТОВ "Будівельна фортеця" згодом позивачем отримано щонайменше 20% прибутку з урахуванням витрат, здійснених ним за вказані послуги (а.с. 35-45 т.5).

Також не заслуговують увагу в якості належних обґрунтувань твердження відповідача щодо неможливості надання ТОВ "Будівельна фортеця" маркетингових послуг позивачу у зв`язку із тим, що, на думку відповідача, вказані маркетингові послуги по ланцюгу постачання сформовано за рахунок постачальника ТОВ "Вірайт", який в свою чергу формує податковий кредит за рахунок документування придбання товарів широкого вжитку, оскільки відповідач жодним чином не зміг пояснити на підставі чого ним зроблено висновок, щодо того що послуги, які замовляв позивач у свого контрагента і послуги які "по ланцюгу постачання" замовляв контрагент позивача вже у свого (третього) контрагента є ідентичними і це одні і ті ж послуги, зокрема не здійснюючи документальну перевірку вказаних контрагентів.

Щодо посилань відповідача на те, що контрагенти позивача ТОВ Ділайс корпорейт , ТОВ Бредберн , ТОВ СТРЕЧ МЕГА ,ТОВ Фірма Картал , ТОВ Хамсинг є учасниками кримінальних проваджень, відповідачем до суду в ході розгляду справи доказів на підтвердження таких суджень, а також що зазначені підприємства відносяться до юридичних осіб, відносно яких здійснюється кримінальне провадження - не надано, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень будь-які вироки щодо службових осіб зазначених юридичних осіб у суду - відсутні.

Належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів представником відповідача під час розгляду справи - не надано, вироків, відносно таких контрагентів не має, із встановлених судами обставин щодо протиправності дій саме позивача або недійсності укладених договорів судом в ході розгляду справи - таких фактів не виявлено.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Будь яких доказів в ході розгляду кримінальних справ, які б свідчили про протиправність здійснених операцій до суду не надано.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 , сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Обґрунтувань відповідача, в розрізі приписів ст.78 КАС України не містяться жодних посилань на фіктивність діяльності контрагентів позивача та/або неможливість ведення ними господарської діяльності, із чого можна було б зробити висновок про статус фіктивності, нелегальності зазначених підприємств, який є несумісним з легальною підприємницькою діяльністю, а встановлено виключно протиправність формування цими юридичними особами податкового кредиту на підставі певних податкових накладних, виписаних суб`єктами господарювання, до яких позивач не належить.

Крім того, відповідачем не надано доказів, що укладені правочини між позивачем та його контрагентами, були визнані недійсними у судовому порядку.

З приводу недостовірних даних щодо номенклатури товару, по яких відбувалося постачання бітуму, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Інтерєвробуд» було отримано від ТОВ «Хамсинг» бітум належної якості, що підтверджується як сертифікатом якості, так і фізичними властивостями бітуму.

Додатковим підтвердженням належних властивостей бітуму є безпосередньо виготовлення з нього асфальтобетонних сумішей на багатьох АБЗ належної якості, що підтверджується паспортами на прийняття в експлуатацію доріг, під час будівництва яких позивачем використовувався бітум.

Крім того, факт придбання і транспортування вказаної продукції підтверджується первинною бухгалтерською документацією і змінами в майновому стані підприємства.

Щодо наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції лист про надання інформації, відповідно до якого згідно листа слідчого управління ГУ ДФС у Полтавській області від 10.07.2020 № 1599/10/16-97-04/03, під час судового розслідування кримінального провадження № 42020170000000037. на підставі отриманої ухвали слідчого судді Київського районного суду, проведено тимчасовий доступ та вилучення документів ТОВ Інтерєвробуд та згідно інформації, викладеної у листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Полтавській області від 04.06.2020 №31/16-59, - встановлено відсутність даних, щодо реєстрації в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів з відповідними номерами, зазначених у якості перевізників, а також отримано відомості про те, що під деякими, зазначеними в ТТН накладних державними номерними знаками вантажних автомобілів зареєстровано легкові автомобілі, які неможливо використовувати для перевезення вантажів, колегія суддів зазначає наступне.

Наявність даної інформації не була підставою прийняття оскаржуваних рішень (ст. 77 КАС України).

Відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, в листі про надання інформації не міститься належного обґрунтування щодо наявності обставин, які об`єктивно позбавили відповідача можливості надати даний доказ в період розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, дані доводи та документи не є доводами апеляційної скарги, а були надані відповідачем виключно в листі про надання інформації.

При цьому, представник позивача, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що ТОВ Інтерєвробуд матеріали доставлялись. Якими саме транспортними засобами було здійснено дану поставку позивачем не перевірялось.

Крім того, відповідач не заперечує що поставлений товар був в в наявності у ТОВ Інтерєвробуд .

Суд також погоджується з твердженнями позивача стосовно неможливості надання до перевірки частини оригіналів первинної документації, оскільки остання була вилучена згідно з ухвалою слідчого судді, що підтверджується описом речей і документів, які були вилучені на підставі слідчого судді, суду від 21.05.2019 (а.с. 225-227, т. 1).

Колегія суддів зазначає, що позивач не зобов`язаний зберігати всі документи бухгалтерського обліку, крім тих, що є обов`язковими у відповідності до діючого законодавства.

В разі відсутності у платника податків певних документів, до нього не можуть бути застосовані санкції за їх не надання.

Враховуючи те, що у товариства були відсутні витребувані податковим органом документи, доводи відповідача про неправомірність дій ТОВ «Інтерєвробуд» щодо не надання всіх затребуваних документів є помилкового.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 26.12.2019 №0006010504, яким застосовано адміністративний штраф до ТОВ «Інтерєвробуд» у розмірі 510,00 грн у зв`язку з ненаданням завірених належним чином копій зведених регістрів бухгалтерського обліку, сертифікатів, паспортів якості по контрагентах, щодо яких встановлені порушення, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга жодних доводів з цього приводу не містить.

Як зазначено судом першої інстанції, відповідно до підпунктів 16.1.5, 16.1.9 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов`язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи.

У свою чергу, в силу положень підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з абзацом першим пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) /пункт 85.4 статті 85 Податкового кодексу України/.

За правилами абзаців першого - п`ятого пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

А відповідно до абзацу двадцятого згаданого пункту, у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

У силу вимог пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Згідно з пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Визначення поняття «первинний документ» міститься у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , відповідно до якої первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною другою статті 9 названого Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З моменту початку проведення перевірки у платника податків виникає обов`язок надання контролюючому органу на виконання відповідного запиту інформації та її документального підтвердження з питань в межах предмету перевірки із зазначенням конкретного переліку документів та інформації, що запитуються. Невиконання платником таких вимог має наслідком застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище положень Податкового кодексу України у спірних відносинах викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №816/1901/16 та від 10.06.2019 у справі №804/5840/16, що враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з цим, суд також враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 9.12.2019 у справі №826/11830/18 про те, що штрафні санкції не можуть бути застосовані за ненадання документів, обов`язковість ведення яких не встановлена чинним законодавством.

Зі змісту залучених до матеріалів справи копії запиту про надання документів від 25.11.2019 №1 та акта перевірки суд встановив, що висновок про невиконання платником податків вимог пункту 85.2 статті 85 ПК України відповідач дійшов з огляду на не надання на вимогу посадових осіб контролюючого органу таких документів завірених належним чином копій зведених регістрів бухгалтерського обліку, сертифікатів, паспортів якості по контрагентах.

При цьому, суд наголошує, що відповідачем суду не було надано завірену копію акту відмови у наданні таких документів.

Також, вище перелічені документи не є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

До того ж, суд враховує, що загальні вимоги до форми та змісту запиту контролюючого органу про надання документів визначені статтею 73 ПК України, відповідно до якої запит, зокрема, має містити печатку контролюючого органу.

Дослідивши залучену до матеріалів справи копію запиту Головного управління ДПС у Полтавській області від 25.11.2019 №1 суд встановив, що вони не скріплені печаткою контролюючого органу (а.с. 104-105, т.1).

Наведене, у свою чергу, виключає виникнення у платника податків обов`язку з надання документів та пояснень на такі запити, що прямо передбачено абзацом двадцятим пункту 73.3 статті 73 ПК України.

Суд також враховує, що у спірних відносинах мало місце проведення виїзної перевірки платника податків, а матеріали справи не містить доказів перешкоджання позивачем у виконанні посадовими особами контролюючого органу своїх обов`язків, зокрема, щодо безпосереднього дослідження документів та матеріалів за місцем розташування ТОВ «Інтерєвробуд» .

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «Інтерєвробуд» і в цій частині також.

Також судом першої інстанції встановлено, що наявність розбіжностей між сумами визначеними контролюючим органом в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях та сумами встановлених порушень, зазначених в акті перевірки, що не було усунуто відповідачем, незважаючи на вказані недоліки щодо цього позивачем ще в скарзі на податкові повідомлення-рішення та під час розгляду справи. Зокрема, ППР №0005980504 від 26.12.2019 та додаток до нього збільшує податкове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 3018834 грн., це ж зазначено і в детальному розрахунку до ППР на вимогу суду (а.с.207-208 т.3). Проте, у Акті перевірки зазначена сума 3242830 грн. Тобто є незрозумілим та необґрунтованим порядок визначення відповідачем та нарахування даних збільшень податкових зобов`язань.

Доводів щодо спростування цього висновку суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року №0005960504, №0005970504, №0005980504 та №0006010504 не довів, а відтак позовні вимоги ТОВ «Інтерєвробуд» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року №0005960504, №0005970504, №0005980504 та №0006010504 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду, в даному випадку, з урахуванням предмету позову, підлягає застосуванню постанови Верховного Суду зазначені судом вище.

Оцінивши вищевказані первинні документи суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Однак, як зазначалось вище, обов`язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів.

Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку до податкового кредиту, визначену актом перевірки.

Зворотне відповідачем не доведено.

Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано.

Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості наданих послуг, відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом - постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статей 134, 198 ПК, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18.

Висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.

Виходячи з вищевказаного, суд вважає, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно позивача податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року № 0005960504, № 0005970504, № 0005980504 та № 0006010504.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року по справі № 440/1740/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий Повний текст постанови складено 05.02.2021 року


Дата ухвалення рішення	26.01.2021
Оприлюднено	08.02.2021
Номер документу	94664277
Судочинство	Адміністративне

Григоров А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 26.01.2021 по справі 440/1740/20ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —440/1740/20

Постанова від 26.01.2021

Постанова
від 26.01.2021 по справі 440/1740/20
ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД