Постанова

від 27.01.2021 по справі 426/5306/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 426/5306/17

провадження № 61-18739св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 03 червня 2019 року у складі судді Суського О. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Авалян Н. М., Кострицького В. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в особі представництва Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в Україні (далі - Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн , корпорація), в якому

з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року у сумі 6 630,25 грн (середньоденний заробіток 1326,05 х 5 днів);

стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 18 серпня 2012 року по 28 січня 2014 року у сумі 482 682,20 грн;

визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 19 жовтня 2012 року

№ 107/2012-к про поновлення позивача на роботі.

Позовна заява мотивована тим, рішенням Ленінського районного суду

м. Луганська від 17 серпня 2012 року в справі № 2-620/2012 його позов до Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн задоволено частково, визнано незаконним наказ корпорації від 27 червня 2011 року № 76/2011-к про звільнення його

з роботи у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлено його на роботі на раніше займаній посаді регіонального менеджера Східного регіону представництва Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в Україні, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 червня

2011 року по 27 червня 2012 року в розмірі 326 209,08 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено через необґрунтованість.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 29 жовтня 2012 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 червня 2011 року по 10 серпня 2012 року в розмірі 373 946,10 грн,

в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Наказом представництва Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн в Україні від 19 жовтня 2012 року № 107/2012-к його поновлено на роботі на посаді регіонального менеджера по Східному регіону з 19 жовтня 2012 року з окладом згідно зі штатним розкладом.

24 жовтня 2012 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві Штойкою Л. Р. (далі -державний виконавець ВДВС Солом`янського РУЮ

у м. Києві) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження

ВП № 34275017 по примусовому виконанню судового рішення про поновлення на роботі.

Проте 28 січня 2013 року начальником відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції Костенко Л. І. винесено постанову про проведення перевірки ВП № 34275017, якою: 1) визнано дії державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві такими, що не відповідають вимогам пункту 8 частини першої статті 49, статті 76 Закону України Про виконавче провадження в частині закінчення виконавчого провадження;

2) скасовано документ Постанова про закінчення виконавчого провадження

(п. 8 ч. 1 ст. 49) від 24 жовтня 2012 року; 3) вказано державному виконавцю протягом трьох робочих днів відновити виконавче провадження та вчинити подальші дії примусового характеру відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві 28 січня 2013 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та 13 березня 2013 року - про відкладення провадження виконавчих дій.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2013 року

у справі № 437/8841/13-ц, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2014 року, роз`яснено рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року в частині дати поновлення на роботі, а саме - що позивач повинен бути поновлений на роботі з 28 червня 2011 року.

Позивач вважає наказ від 19 жовтня 2012 року № 107/2012-к про поновлення його на роботі недійсним і таким, що не підтверджує виконання рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року, оскільки наказ підписано генеральним директором представництва Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн в Україні ОСОБА_2 не живим підписом, а підписом печаткою , він не міг бути підписаний ОСОБА_2 , оскільки вона з 01 вересня 2012 року призначена генеральним директором представництва Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в Аргентині, 17 серпня 2012 року - останній робочий день ОСОБА_2 в представництві Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в Україні, 19 жовтня 2012 року вона не знаходилася на території України.

Відповідні записи про поновлення його на роботі не внесено до його трудової книжки. Фактично його не допущено до виконання попередніх посадових обов`язків, оскільки не забезпечено комп`ютерною та іншою технікою, необхідною для взаємодії з керівництвом та підлеглими працівниками, доступ до корпоративної Інтернет- мережі та користування автомобілем. Тому вважає, що станом на 28 січня 2014 року він не поновлений на роботі.

За таких обставин підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні, підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 18 серпня 2012 року по 28 січня 2014 року у сумі 482 682,20 грн.

Крім того, не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року (за 5 робочих днів).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 03 червня 2019 року у задоволенні заяви Файзер Ейч. Сі. Пі Корпорейшн про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відмовлено; у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня

2012 року, суд першої інстанції виходив із того, що судом в іншій справі вже визначено період вимушеного прогулу і суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку відповідачем виплачено.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі через необґрунтованість, оскільки рішення суду про поновлення на роботі виконано без затримок і відповідно до вимог законодавства.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудової книжки посадові особи підприємства несуть дисциплінарну,

а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, що повинно розглядатися в рамках іншого провадження. Питання внесення записів у трудову книжку знаходиться у площині трудового законодавства та може свідчити лише про можливе порушення трудового законодавства в частині кадрового діловодства і не може прийматися судом як належний доказ щодо підтвердження або спростування факту затримки виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині:

відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року скасовано, провадження у справі в частині цих позовних вимог закрито;

відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 18 серпня 2012 року по 19 жовтня 2012 року скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено, стягнуто з Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду

з 18 серпня 2012 року по 19 жовтня 2012 року у розмірі 58 346,20 грн.

В іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн на користь держави судовий збір

у розмірі 1 600 грн.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частиніпозовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України стягнення середнього заробітку під час поновлення працівника на роботі є обов`язком суду, і суд в цьому випадку не обмежений заявленими працівником вимогами щодо періоду, за який належить стягнути середній заробіток, оскільки йдеться про вимушений прогул, яким є період з часу незаконного звільнення до прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Судове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення набрало законної сили. У разі незгоди позивача із визначеним судом періодом вимушеного прогулу, належним способом захисту його прав

є оскарження судових рішень, якими визначено цей період.

Визначаючи межі відповідальності відповідача за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, апеляційний суд виходив із того, що визначальним

є поновлення порушених трудових прав працівника шляхом поновлення його на роботі, а не дата, з якої його слід поновити. Оскільки в резолютивній частині рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутня дата, з якої його слід поновити на роботі, то датою виконання рішення суду про поновлення на роботі слід вважати дату видання відповідачем відповідного наказу - 19 жовтня 2012 року. За умови відсутності в резолютивній частині рішення суду дати, з якої слід поновити на роботі незаконно звільненого працівника, не можна покладати відповідальність за належне виконання рішення на відповідача.

В іншій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, тобто за період з 20 жовтня 2012 року по 28 січня 2014 року, є законним.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову

у задоволенні позову про визнання недійсним і скасування наказу про поновлення позивача на роботі, оскільки наказ винесений особою, уповноваженою відповідачем на прийняття та звільнення з роботи працівників, відповідачем визнається видання вказаного наказу на виконання рішення суду, позивач отримував заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилання суду першої інстанції на те, що зазначений наказ був предметом розгляду судів апеляційної та касаційної інстанцій є помилковим, проте це не призвело до неправильного вирішення спору в указаній частині.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 03 червня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині позовних вимог, провадження щодо яких закрито, та в частині відмови

в задоволенні його позовних вимог, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; необґрунтованість і незаконність судових рішень в оскаржених частинах, просить скасувати:

рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі;

постанову апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період

з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року та в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог;

ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги із урахуванням уточнень в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши, що спірний наказ Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн від 19 грудня 2012 року про поновлення позивача на роботі не підписаний ОСОБА_2 , тому що вона 19 жовтня 2012 року не знаходилася на території України, неправильно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про безпідставність його вимог визнати незаконним і скасувати наказ у зв`язку

з підписанням його шляхом факсиміле, оскільки цей наказ є незаконним, недійсним і не підтверджує виконання рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 17 серпня 2012 року в справі № 2-620/12.

Суд не міг брати до уваги наявні в матеріалах справи докази, які подані особою, повноваження якої закінчилися.

При визначенні дати виконання рішення суду про поновлення на роботі -

19 жовтня 2012 року (дата видання відповідачем наказу про поновлення на роботі), апеляційний суд не врахував, що ухвалою апеляційного суду Луганської області у справі №437/8841/13-ц встановлено, що належною датою поновлення на роботі позивача є 28 червня 2011 року, та що станом на 29 січня 2014 року рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 17 серпня 2012 року

в справі № 2-620/12 в частині поновлення позивача на роботі відповідачем належним чином не виконано.

Апеляційний суд не взяв до уваги обставини, які встановлені рішенням суду

в іншій справі. Період стягнення за час вимушеного прогулу визначено судами, виходячи з позовних вимог, які не могли на той час охоплювати майбутні періоди. Період часу, який стосується спору в цій справі відрізняється від періоду часу стосовно позовних вимог в справі № 2-620/12 ц.

Висновок суду про неприйняття відсутності запису в трудовій книжці про поновлення на роботі як доказу на підтвердження або спростування факту затримки виконання рішення суду суперечить вимогам частини першої статті 47, частини п`ятої 235 КЗпП України.

Зміст касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року, відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У лютому 2020 року Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн подала до суду відзив,

у якому просила судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач з 19 січня 1998 року по 27 червня 2011 року працював в представництві фірми Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн в Україні. Позивача звільнено наказом від 27 червня 2011 року № 76/2011-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року

в справі № 2-620/2012 позов ОСОБА_1 до Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн задоволено частково, визнано незаконним наказ корпорації від

27 червня 2011 року № 76/2011-к про звільнення його з роботи; поновлено його на роботі на раніше займаній посаді регіонального менеджера Східного регіону представництва Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн в Україні, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 червня

2011 року по 27 червня 2012 року в розмірі 326 209,08 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

14 вересня 2012 року на підставі виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Луганська 17 серпня 2012 року у цивільній справі № 2-620/12, державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження ВП № 34275017.

Наказом Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн від 19 жовтня 2012 року № 107/2012-к ОСОБА_1 поновлено на роботі з 19 жовтня 2012 року.

Позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, що підтверджується листами публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль № 43-8-3-00/202 та № 43-8-3-00/50, а також довідками відповідача про нараховану та виплачену заробітну плату.

Згідно листа публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль від 06 вересня 2017 року відповідач нарахував та перерахував позивачу заробітну плату, починаючи з 01 липня 2011 року по 02 жовтня 2014 року.

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України від 05 вересня

2017 року щодо відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 05 вересня 2017 року, позивач

з другого кварталу 2011 року по четвертий квартал 2014 року отримував від відповідача заробітну плату.

24 жовтня 2012 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ

у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження

ВП № 34275017.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 29 жовтня 2012 року у справі № 22ц-5469/12 рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року змінено в частині визначення періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 28 червня 2011 року по 10 серпня 2012 року в розмірі 373 946,10 грн, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

За результатами перевірки виконавчого провадження ВП № 34275017, проведеної 28 січня 2013 року начальником відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві Костенко Л.І., 28 січня 2013 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 34275017.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2013 року

у справі № 437/8841/13-ц, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2014 року, роз`яснено рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року в частині дати поновлення на роботі, а саме - що позивач ОСОБА_1 повинен бути поновлений на роботі з 28 червня 2011 року.

Наказом Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн від 22 липня 2014 року внесено зміни до наказу від 19 жовтня 2012 року № 107/2012-к, а саме - змінено слова та цифри

19 жовтня 2012 року словами та цифрами 28 червня 2011 року , в решті наказ від 19 жовтня 2012 року залишено без змін.

06 жовтня 2014 року закінчено виконавче провадження № 34275017.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 07 вересня

2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 06 жовтня 2014 року про закінчення виконавчого провадження відмовлено. Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року

у справі № 426/17373/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвали суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено: Згідно з пунктом

3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або

є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет

і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного

з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу .

У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 29 жовтня 2012 року у справі № 22ц-5469/12 рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 серпня 2012 року змінено в частині визначення періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто з Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 28 червня 2011 року по 10 серпня 2012 року в розмірі 373 946,10 грн, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд задовольнив

у повному обсязі за період з 28 червня 2011 року по 10 серпня 2012 року (а. с.

19 - 21, т. 2).

Натомість у справі, що переглядається, як свідчить аналіз уточнень до позовної заяви, ОСОБА_1 зазначав період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року (а. с. 106, 107, т. 4). На ці обставини позивач також указував у апеляційній скарзі (а. с. 196-206, т. 4).

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року , оскільки у справі № 22ц-5469/12 був інший предмет позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі

№ 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,

а також зловживання правом в інших формах .

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19) вказано, що: стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці

в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі

№ 6-435цс15).

Встановивши, що наказ про поновлення на роботі винесений уповноваженою особою на виконання рішення суду та відповідачем визнається, позивач отримував заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 20 жовтня 2012 року по 28 січня 2014 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період

з 20 жовтня 2012 року по 28 січня 2014 року, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі ухвалені без додержання норм матеріального

і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; судові рішення в частині відмови

в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 20 жовтня 2012 року по 28 січня 2014 року, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402 , 410, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимогОСОБА_1 до Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року скасувати.

Передати справу № 426/5306/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Файзер Ейч. Сі. Пі. Корпорейшн про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2012 року по 17 серпня 2012 року на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 03 червня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 20 жовтня 2012 року по 28 січня 2014 року, визнання незаконним і скасування наказу про поновлення на роботі залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов