Постанова

від 03.02.2021 по справі 910/557/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/557/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання Мельничук О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Лопатнікова А.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 (повний текст рішення складено 13.11.2020)

у справі № 910/557/20 (суддя Мельник В.І.)

За позовом Адвокатського бюро "Сергія Косенчука"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про усунення перешкод у користуванні рахунками,-

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Адвокатське бюро "Сергія Косенчука" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про усунення перешкод у користуванні рахунками.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідач здійснив незаконне блокування рахунків Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" оскільки у банку відсутні докази вчинення позивачем незаконних фінансових операцій, або порушення будь-якого законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року задоволено повністю. Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк ПРИВАТБАНК усунути перешкоди у користуванні рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у гривні, відкритим в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК для обслуговування Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" та електронних систем Приват 24 для бізнесу , шляхом розблокування даних рахунків (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за даними рахунками). Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК на користь Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" судовий збір в розмірі 2102 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано ніяких доказів, які б підтверджували вчинення позивачем дій, що суперечать вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що банк надіславши позивачу повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків здійснив односторонній правочин щодо розірвання договору банківського обслуговування із АБ Сергія Косенчука . Крім того скаржник вважає, що ст.ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" прямо наділяють банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір, що на думку відповідача кореспондується із п. 3, ч. 2, ст. 1075 Цивільного кодексу України. Щодо надання доказів, відповідач вказує, що враховуючи специфіку взаємовідносин сторін згідно із положеннями законодавства про фінансовий моніторинг, банк, як суб`єкт фінансового моніторингу обмежений в розголошенні інформації, що стосується фінансового моніторингу відносно його клієнтів, в тому числі АБ Сергія Косенчука . Відтак на думку скаржника суд першої інстанції неповно та поверхнево здійснив розгляд справи, що призвело до ухвалення не виконуваного за своєю суттю рішення. При цьому скаржник зазначає, що програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу АТ КБ Приватбанк є документом з обмеженим доступом, тому така не була долучена до відзиву на позов, але АТ КБ Приватбанк має можливість надати витяг з відповідного документа виключно суду для огляду в судовому засіданні, чого був позбавлений відповідач в суді першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд не відклав розгляд справи за клопотанням відповідача про неможливість прибути в судове засідання 16.11.2020 року через підозру на захворювання на COVID - 19. На думку скаржника такі дії суду є грубим порушенням норм процесуального права.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року у справі №910/557/20, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року у справі №910/557/20, розгляд справи призначено на 03.02.2021 року.

26.01.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 03.02.2021 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, заявив усне клопотання про поновлення строку для подання доказів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції та просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого господарського суду скасувати. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Щодо усного клопотання представника відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Представник відповідача в судовому засідання, усно просив поновити строк для обґрунтування причин неможливості надати в суді першої інстанції додаткові документи та надати їх для огляду суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що п. 9 ухвали Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 11.01.2021 року було встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено учасників справи, що заяви, клопотання і документи, подані після закінчення процесуальних строків встановлених даною ухвалою, залишаються без розгляду у відповідності до ч. 2 ст. 207 ГПК України. Згідно з ч. 2 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються тільки в письмовій формі з доказами направлення іншим учасникам справи.

Частиною 2, ст. 169 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Отже, ухвалу Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 11.01.2021 року відповідач отримав 19.01.2021 року, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому відповідач був завчасно до судового засідання обізнаний про вимогу суду щодо подання всіх заяв та клопотань в письмовому вигляді , а тому колегія суддів залишає без розгляду усне клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання клопотання про обґрунтування підстав неможливості подати докази в суді першої інстанції.

При цьому, представник відповідача просив оглянути апеляційний суд в судовому засіданні докази, які не були надані суду першої інстанції без обґрунтування неможливості подати такі докази в місцевому господарському суді.

Згідно з ч. 2, ч. 3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в жодному процесуальному документів поданому в суді першої інстанції не зазначалось про те, що відповідачем будуть надані для огляду в судовому засіданні документи з обмеженим доступом рівно, як і не зазначалось про їх існування. (а.с. 58-62, 89-96, 97-118, 138). Крім того, відповідач не посилався на ці докази і в апеляційній скарзі.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Оскільки подані представником відповідача докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, відповідач не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався, та в апеляційній скарзі не посилався на ці докази, колегія суддів не оглядає додаткові докази відповідача в судовому засіданні.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено місцевим господарським судом Адвокатське бюро "Сергія Косенчука", як юридична особа є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк" та має в ньому відкриті рахунки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Отже, як вказує позивач, що не заперечує відповідач на початку листопада 2019 року, ОСОБА_1 , як засновником бюро та його керуючим, було отримано повідомлення в додаток "Приват24" зі змістом: "Вам відмовлено в проведенні фінансових операцій за всіма відкритими рахунками в Банку. Детальніше на сайті: pb.ua/2708".

Картки були заблоковані, доступ до здійснення будь-яких фінансових операцій припинений, та в подальшому при намаганні Увійти в додаток "Приват24 для бізнесу" видається повідомлення Авторизація відхилена .

06.11.2019 року позивач звернувся до відділення АТ КБ "ПриватБанк" у м. Миколаєві за адресою: вул. Мостобудівників, 17/11 в якому в усному порядку співробітник банку не міг коректно сформулювати причини відмови в обслуговуванні.

В цей же день позивач написав заяву в якій просив в письмовому вигляді визначити підстави блокування рахунку, припинення обслуговування та закриття доступу до особистого кабінету у додатку "Приват24 для бізнесу" та пройшов успішно повторну ідентифікацію.

Як зазначає позивач, у зв`язку із написанням вказаної вище заяви з ним неодноразово зв`язувалися різні менеджери ПриватБанку та наполягали на написанні заяви про добровільну згоду на закриття рахунку та перерахування коштів на рахунки інших банків.

06.11.2019 року позивачем подано заяву (за формою виставленою відповідачем) про перерахування залишків коштів у інший банк, але як зазначає позивач, що також не спростовується відвідачем, 07.11.2019 року співробітником відділення банку позивачу повідомлено, що він не вказав код ЄДРПОУ свого адвокатського бюро (при цьому зі слів позивача код ЄДРПОУ вказаний двічі на бланку заяви та за її змістом). (а.с. 7).

Згодом, з метою уникнення конфліктних ситуацій позивачем 07.11.2019 року надано заяву про перерахування залишків коштів у інший банк з вказанням реквізитів. (а.с. 8).

Також в подальшому, а саме 12.11.2019 року позивачем на адресу відповідача направлено запит, де позивач просив повідомити про причини припинення обслуговування; обґрунтувати, які дії Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" (або бездіяльність) та/або фінансові операції стали підставою для виникнення сумнівів стосовного того, що юридична особа, створена позивачем на виконання професійних обов`язків, виступає від власного імені та/або ідентифікація та/або верифікація позивача (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим); просив зазначити, які документі необхідно надати для спростування сумнівів щодо діяльності позивача. (а.с. 9-11).

Відповідно до витягу з реєстру поштових відправлень, вказаний вище лист вручено відповідачу 15.11.2019 року.

Також 20.11.2019 року позивачем повторно подано у відділення АТ КБ "ПриватБанк" вимогу про термінове перерахування коштів за раніше вказаними реквізитами, оскільки на момент звернення грошові кошти не перераховані, жодної інформації про причини зупинення обслуговування рахунків не повідомлено. (а.с. 13).

02.12.2019 року позивачем отримано лист від 12.11.2019 року №20.1.0.0.0/7-191112/825 в якому відповідач зазначає: Зазначаємо, що під час аналізу Вашої діяльності було виявлено ряд ризикових індикаторів. У зв`язку з цим, відповідно ст. 10 Закону, ст. 64 Закону Про банки і банківську діяльність та відповідно до внутрішньобанківських документів, ми вимушені відмовитись від встановлення ділових відносин . Та як повідомлялось у листі від 06.11.2019 р. №20.1.0.0.0/7- 20191106/1459 "Про розірвання договорів і закриття рахунків" для перерахування залишку коштів на інший рахунок, відкритий Вами в іншому банку з подальшим закриттям рахунку, Вам необхідно у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення звернутись до будь-якого відділення Банку із наданням документів, які зазначені у листі від 06.11.2019 р. №20.1.0.0.0/7- 20191106/1459. (а.с. 14-15).

11.12.2019 року на адресу позивача надійшло поштове відправлення в якому містився лист від 06.11.2019 року №20.1.0.0.0/7-20191106/1459. (а.с. 18-19).

Зі змісту листа №20.1.0.0.0/7-20191106/1459 від 06.11.2019 року вбачається, що АТ КБ ПРИВАТБАНК повідомляє позивача про прийняте банком рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори та закриті поточні рахунки , на підставі ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , частини 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта. Зазначено банком також необхідні дії, відповідно до Умов та правил надання банківських вимог, які позивач повинен здійснити для перерахування залишку коштів на інший рахунок та попереджено позивача про наслідки не звернення з повідомленням до банку. (а.с. 18-19).

Отже спір у даній справ виник у зв`язку з тим, що на думку позивача відповідач здійснив незаконне блокування рахунків Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" оскільки у банку відсутні докази вчинення позивачем незаконних фінансових операцій, або порушення будь-якого законодавства, тобто фактично позбавив його прав розпоряджатися коштами, які знаходяться на рахунках.

При цьому, відповідач вважає, що ст.ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" прямо наділяють банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір в односторонньому порядку.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріали справи містять витяг з Умов і правил надання банківських послуг з яких вбачається що укладений між позивачем та відповідачем договір є договором приєднання, який укладається в порядку встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України (а.с. 65-69), які також розміщені на офіційному сайті Приват Банку.

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами . Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно із статтею 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Статтею 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту , якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач під час аналізу діяльності позивача виявив ряд ризикових індикаторів, та листом від 06.11.2019 року №20.1.0.0.0/7- 20191106/1459 посилаючись на ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відмовився від встановлення ділових відносин з позивачем, а також зазначив що будуть розірвані договори і закриті рахунків.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач помилково вважає вказаний вище лист одностороннім правочином про розірвання договору.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що представник відповідача в судовому засіданні 03.02.2021 року зазначив, що рахунки позивача в банку на сьогоднішній день не закриті.

При цьому, як вбачається з самого листа №20.1.0.0.0/7-20191106/1459 від 06.11.2019 року банк вказав лише про намір розірвати укладені з позивачем договори та закрити рахунки , не зазначаючи, які саме договори, тобто номер договору, дата договору, з якого числа такі договори вважаються розірваними та інше.

Колегія суддів не може погодитись з доводами представника відповідача, що оскільки лист №20.1.0.0.0/7-20191106/1459 від 06.11.2019 року має назву повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків , відповідно банк в даному листі мав на увазі розірвання договору укладеного з позивачем з дати даного листа виходячи з того, що в листі про розірвання правочину необхідно вказати про який саме правочин йдеться мова, підстави розірвання такого правочину, та дату з якої договір розривається в односторонньому порядку. (ст. 188 Господарського кодексу України).

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Таку правову позицію наведено і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 916/1684/18.

Також, колегія суддів наголошує, що неможливо вважать одностороннім правочином документ в якому відсутні вихідні дані та який можливо тлумачити по різному, оскільки фраза вимушені відмовитись від встановлення ділових відносин не може бути сприйнята, як одностороння відмова від договору.

Також, колегія суддів зазначає, що статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, розірвання договору, за загальним правилом, може відбуватись лише за згодою сторін або за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. Водночас, одностороння відмова від договору може мати місце лише у випадку, якщо таке право передбачено законом або умовами договору.

Відповідно до ч. 2, ст. 634 Цивільного кодексу України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася , якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно із статтею 1075 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення ;

4) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Наведені норми статті 1075 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку, що банк вправі відмовитись від договору банківського рахунку (розірвати договір в односторонньому порядку) виключно у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку, тоді-як за наявності передбачених нормами даної статті інших підстав, банк вправі вимагати розірвання , тобто вправі ініціювати процедуру розірвання договору обома сторонами (ч. 1 ст. 651 ЦК України) або за рішенням суду (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до Умов та правил розрахунково-касового обслуговування АТ КБ Приватбанк , а саме пункту 3.1.1.7.2. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин з Клієнтом (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції:

- якщо фінансова операція містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу;

- в разі встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

- якщо Клієнт не надав Банку інформацію та/або офіційні документи, визначені п.п. 3.1.1.6.2. та 3.1.1.7.1. цих Умов та Правил офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії).

Згідно з п. 3.1.1.7.3. Умов та правил розрахунково-касового обслуговування АТ КБ Приватбанк Банк має право закрити рахунок Клієнта та відмовитись (розірвати) від договору в односторонньому порядку у разі відсутності операцій за рахунком Клієнта протягом одного року та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Банк має право закрити рахунок Клієнта та розірвати цей Договір в односторонньому порядку у разі відсутності операцій за рахунком Клієнта протягом одного року та за наявності залишку грошових коштів на такому рахунку, про що направити Клієнту повідомлення за 15 календарних днів до дати такого розірвання.

При цьому, Банк має право змінити порядок обліку коштів за недіючим рахунком шляхом перерахування залишку коштів з рахунку Клієнта на рахунок Банку (недіючі рахунки). Залишок коштів Клієнт має можливість повернути в порядку, передбаченому чинним законодавством. (https://privatbank.ua/terms.)

Тобто даними правилами також встановлено два окремих випадки при яких банк може відмовитись від договірних шляхом розірвання та відмовитись від договору в односторонньому порядку .

Відповідно до статті 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин тут і далі) суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

Статтею 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" визначено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний: відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону; відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з частиною п`ятою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Як зазначає відповідач, відмова банку від договору з позивачем обґрунтована саме фактом прийняття банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.

Втім колегія суддів зазначає, що викладене у статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" формулювання, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний/вправі відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) не свідчить, що банк вправі відмовитись від договору, на підставі якого виникли господарські зобов`язання, зокрема, вчинити саме односторонній правочин щодо відмови від договору банківського рахунку, оскільки передбачене у ст. 10 Закону право суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитись від підтримання "ділових відносин" не може охоплювати суть правовідносин суб`єктів господарювання у розумінні норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, тим більше, що норма ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу визначає, що банк має право саме вимагати розірвання договору банківського рахунка , зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Вказане вище також стосується вимог викладених у ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в якій банку надано право на розірвання договірних відносин, а не право на одностороннє розірвання договору, тобто зазначені положення мають виконуватись з дотриманням загального порядку реалізації припинення договірних відносин, який передбачений нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, зокрема статтями 598, 651-653, 1075 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Частиною 3 статті 1075 Цивільного кодексу України визначено, що єдиною підставою, за наявності якої банк має право на односторонню відмову від договору банківського рахунка, визначає лише відсутність операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутність залишку грошових коштів на цьому рахунку.

При цьому, розірвання ділових відносин, яке вказано Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", не можна ототожнювати з поняттям розірвання договору, як категорії господарського права.

Також колегія суддів зазначає, що матеріали справи не місять доказів, які б підтверджували вчинення позивачем дій, що суперечать вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", що вірно було встановлено місцевим господарським судом та не спростовано скаржником.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено жодних критеріїв, які визначені частиною 4 статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" навіть для встановлення високого ступеня ризику та/або Критерій ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 584 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27.07.2016 року № 1047/29177.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач отримував від відповідача будь-які запити з проханням надати додаткову інформацію чи документи та/або пройти додаткову ідентифікацію.

Разом з тим, навіть у разі невідповідності критеріям ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах, банк, відповідно до пункту 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України 26.06.2015 № 417 (що була дійсна на момент виникнення спірних правовідносин), зобов`язаний здійснювати поглиблену перевірку клієнта/представника клієнта (в тому числі щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) клієнта), уточнювати інформацію в строки, визначені в пункті 62 цього розділу, уживати інших заходів відповідно до програми ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку і Програми управління комплаєнс-ризиком.

Колегія суддів наголошує на ненадання банком суду Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу.

Тобто, право АТ ПриватБанк відмовитися від проведення фінансових операцій не є необмеженим і банк, відмовляючи у проведення фінансової операції повинен обґрунтувати підстави такої відмови та підстави встановлення високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з п. 3 розділу 1 Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 584, суб`єкти розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Відповідно до розділу 2 зазначених Критеріїв оцінювання ризику клієнта здійснюється за географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, типом клієнта, видом товарів та послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Оцінка ризику здійснюється щодо клієнтів, яким надаються фінансові або інші послуги та/або з якими встановлюються ділові (договірні) відносини, з урахуванням вимог та рекомендацій щодо управління ризиками, визначених та наданих відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно із Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

Уперше рівень ризику визначається та фіксується суб`єктом під час встановлення ділових (договірних) відносин з клієнтом.

Суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Суб`єкт зобов`язаний встановити рівень ризику високий стосовно клієнтів, які підпадають під критерії, визначені у додатку 1 до цих Критеріїв, а також в інших випадках, визначених у вимогах та рекомендаціях суб`єкта державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Однак, відповідачем не надано жодних внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення високого ризику позивачеві.

Крім того, відповідач належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів позивача, інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач, мотивує позов відсутністю у відповідача правових підстав для відмови позивачеві у доступі до здійснення фінансових операцій в додатку Приват24 для бізнесу .

Оскільки, як встановлено колегією суддів, банк не зазначив підстав для встановлення високого ризику позивачеві, та не підтвердив їх існування, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтовану відмову банку у виконанні платіжних документів.

Колегія суддів наголошує, що відповідачем в порушення вимог статті 74 ГПК України не було надано будь-яких доказів щодо обґрунтованості свого рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та розірвання ділових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі №910/21320/17 та від 29.04.2020 року у справі №910/3245/19.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання скаржника на обмежений доступу клієнтів до інформації, оскільки відповідачем не надано до суду першої інстанції будь-яких доказів та документів навіть для огляду, а також не заявлено такого клопотання із зазначенням свого наміру щодо надання таких документів.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не здійснювались дії щодо розірвання договору з позивачем відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України.

Так, листи на які посилається відповідач, як вже зазначалось вище, не містять ніяких посилань на договір з позивачем, а фраза ми вимушені відмовитись від встановлення ділових відносин не може бути розцінена, як одностороння відмова від договору по обслуговуванню банківських рахунків № НОМЕР_1 та№ НОМЕР_2 у гривні, відкритим в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК для обслуговування Адвокатського бюро "Сергія Косенчука" шляхом розірвання договору.

Крім того, колегія суддів також звертає увагу на п. 3.1.1.6.2.9. умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПриватБанк (а.с. 65-69) в якому зазначено, що банк має право відмовитись від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли клієнт не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії) необхідні для вивчення/уточнення інформації про клієнта та/чи з`ясування суті/мети фінансової операції.

З матеріалів справи не вбачається будь-яких вимог банку до клієнта (позивача) щодо надання документів для з`ясування тих чи інших обставин.

Зі змісту листів банку, які є в матеріалах справи, вбачається, що банк пропонував надати відповідну інформацію для перерахування залишку коштів на інший рахунок.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності задоволення позовних вимог судом першої інстанції, оскільки дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватись чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Щодо посилань скаржника на порушення процесуальних норм судом першої інстанції, а саме щодо обмеження доступу до правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд безпідставно не відклав розгляд справи 06.11.2020 року оскільки відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи в суді першої інстанції почався 20.01.2020 року, що вбачається з ували про відкриття провадження у справі від 20.01.2020 року. (а.с. 26-27).

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на позовну заяву в якому не вказував будь-яких намірів про надання суду доказів в судовому засіданні для огляду. (а.с. 58-71).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 року про відкриття провадження у справі було зобов`язано зокрема:

- Зобов`язано відповідача конкретизувати і детально вказати всі ризикові індикатори, виявлені банком за результатами банківського аналізу та фінансового моніторингу.

- Зобов`язано відповідача подати до суду законодавчо визначені правові акти, що підтверджують повноваження посадових осіб Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" розглядати заяви позивача, як клієнта банку і виступати від імені банку у зносинах з клієнтами (юридичними особами) при закритті останніми рахунків і отримання ними власних коштів. Завірені у встановленому порядку посадові інструкції заступника керівника департаменту по вдосконаленню бізнес-процесів і технологій ГО Чорної Г.В. та керівника бізнес-напрямку ОСОБА_2 .

- Зобов`язано відповідача подати до суду нормативно правові акти, зареєстровані у встановленому порядку, якими передбачені законодавчо визначені вимоги банківської установи про обовязковість надання банку документів, зазначених у листі Керівника бізнес-напрямку С.В. Клюєва від 06.11.2019 №20.1.0.0.0/7-20191106/1459 при закритті клієнтом рахунку в банку.

Тобто, судом було акцентовано увагу відповідача щодо надання доказів, які були підставою для відмови банку від ділових стосунків з позивачем.

Представник відповідача був присутній в судовому засіданні 14.02.2020 року, що вбачається з протоколу судового засідання. (а.с. 74-75).

Ухвалою Господарського суду від 14.02.2020 року розгляд справи було відкладено на 13.03.2020 року. (а.с. 76-77).

Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив в яких також не було вказано будь-яких намірів відповідача щодо надання додаткових доказів для огляду суду. (а.с. 89-95).

Також відповідачем подано заяву на виконання вимог ухвали суду в якій також не зазначено будь-яких намірів в майбутньому подавати додаткові докази. (а.с. 97-102).

Представник відповідача був присутній в судовому засіданні 13.03.2020 року, що вбачається з протоколу судового засідання. (а.с. 112-113).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2020 року. (а.с. 114-115).

Відповідач просив відкласти розгляд справи призначений на 10.04.2020 року, що вбачається з клопотання про відкладення розгляду справи. (а.с. 118).

В подальшому розгляд справи було перепризначено на 06.11.2020 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 06.11.2020 року у зв`язку з затоварюванням представника на COVID-19. При цьому, в даному клопотанні не вказано будь-яких намірів надати додаткові пояснення окрім тих, які вже були неодноразово надані відповідачем, а також щодо подання додаткових доказів. (а.с. 138).

В судове засідання призначене на 06.11.2020 року представник відповідача не з`явився.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Отже, суду надано в разі належного повідомлення учасників справи про час та дату судового засідання, неодноразового заслухання представників сторін, а також в разі відсутності у необхідності для витребування додаткових доказів суд не зобов`язаний відкладати розгляд справи в разі неявки представника.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не вказував будь-яких намірів подати додаткові пояснення або докази.

Відтак, місцевий господарський суд розглянувши справу в судовому засіданні 06.11.2020 року без участі представника відповідача жодним чином не порушив його прав, оскільки матеріали справи місять докази належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, неодноразову явку представника відповідача в судові засідання, а також подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, а також заяви з додатковими поясненням.

В той же час колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року у справі №910/557/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року у справі № 910/557/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 року у справі № 910/557/20.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/557/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.02.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз