Рішення

від 27.01.2021 по справі 910/15128/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2021Справа № 910/15128/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Дочірнього підприємства "Мессер Україна"

вул. Дніпросталівська 22К, м. Дніпро, 49051

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ЕЙР ГАЗ"

вул. Кловський узвіз, буд.7-а, оф.8-10, м. Київ, 01021

про стягнення 370600,87 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Мессер Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ЕЙР ГАЗ" про стягнення 370600,87 грн., з них 199 934,40 грн. основного боргу за договором поставки від 03.01.2019 №О 02/01-001.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 04.11.2020.

15.10.2020 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав неналежності та недопустимості наданих письмових доказів.

19.10.2020 через загальний відділ діловодства суду звернулося Дочірнє підприємство "Мессер Україна" із заявою про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у задоволенні клопотання Дочірнього підприємства "Мессер Україна" про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 910/15128/20 відмовлено.

03.11.2020 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог. Судом заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду. Подальший розгляд справи здійснюватиметься з урахуванням означеної заяви.

04.11.2020 у судове засідання з`явився представник позивача, надав пояснення стосовно поданих доказів по справі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений ухвалою суду від 12.10.2020.

Протокольною ухвалою суду від 04.11.2020 суд зобов`язав позивача надати для огляду оригінали документів доданих до позовної заяви та відповідача надати оригінали доказів на підтвердження заперечень наведених у відзив. Суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 25.11.2020.

25.11.2020 у судове засідання з`явився представник позивача, надав для огляду оригінали документів для огляду в судовому засіданні. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений ухвалою суду від 04.11.2020.

Протокольною ухвалою суду від 25.11.2020 суд відповідно до статті 185 ГПК України оголошує про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.12.2020.

04.12.2020 позивачем подано клопотання про розподіл судових витрат.

07.12.2020 позивачем подано заяву про розподіл судових витрат.

Протокольною ухвалою суду від 23.12.2020 розгляд справи по суті відкладено до 23.12.2020, зобов`язано позивача надати обґрунтований розрахунок розміру позовних вимог.

23.12.2020 розгляд справи не відбувся із технічних причин.

Ухвалою суду від 23.12.2020 розгляд справи у судовому засіданні відкладено до 27.01.2021.

19.01.2021 представником позивача подано клопотання про розподіл судових витрат.

У судове засідання 27.01.2021 з`явився представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином ухвалою суду від 23.12.2020.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

В судовому засіданні 27.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.01.2019 року між ДП Мессер Україна (Постачальник за Договором) - далі по тексту Позивач та ТОВ ДІПІ ЕЙР ГАЗ (Покупець за Договором) - далі по тексту Відповідач був укладений Договір поставки Товару О 02/01-001 від 03.01.2019р. (далі Договір) у письмовій формі згідно зі ст. 639, ст.712 ЦК України..

Відповідно до п. 1.1. Договору ДП Мессер Україна (Постачальник) зобов`язується поставити ТОВ ДІПІ ЕЙР ГАЗ (Покупцеві) Товар на умовах цього Договору та Специфікацій (Додатків), які є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Товар Постачальником на умовах цього Договору.

На виконання умов договору, з боку Позивача були здійснені поставки Товару на суму 6784899, 23 гри., у т.ч. ПДВ 20%, Відповідач перерахував на поточний рахунок Позивача кошти за поставлений Товар на суму 6 584 964,83 грн.

Відповідно до п. 5.2. Договору, оплата за Товар проводиться Покупцем на поточний рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів з моменту отримання Товару.

Відповідно до п. 5.6. Договору, при виникненні у Покупця заборгованості за Товар по декільком накладним, одержані від Покупця грошові кошти зараховуватимуться як погашення заборгованості за раніше одержаний Товар, незалежно від призначення платежу, вказаного в платіжному дорученні.

Відповідно до п. 5.7. Договору, у разі, якщо Покупець має заборгованість перед Постачальником, то при здійсненні платежу без вказівки номера рахунку в платежі, такий платіж вважається погашенням заборгованості за Договором. У разі, якщо Покупець має кілька заборгованостей, то оплата, що надійшла без вказівки номера рахунку вважається погашенням найбільш давньої заборгованості Покупця перед Постачальником за Договором.

Відповідно до п. 5.8 Договору, датою оплати за Товар вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 10.13 Договору. Сторони домовилися, що первинні документи, якими оформляється господарська операція, містить підпис відповідальної особи та відтиск печатки Сторони. Сторона позбавляється необхідності ідентифікації особи, що підписала документ, в тому числі перевірки її повноважень, та не несе відповідальності за дійсність цього підпису.

За твердженням Позивача, котре не спростоване Відповідачем, станом на 27.10.2020р. заборгованість за поставлений Товар становить 199 934, 40 грн. (видаткова накладна № ДН - 00003865 від 26.07.2020р. (самовивоз) - сума боргу складає 70488,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%; видаткова накладна № ДН - 00003883 від 28.07.2020р., товарно - транспортна накладна № ДН - 00003883 від 28.07.2020р. - сума боргу складає 19 200,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%; видаткова накладна № ДН - 00003921 від 28.07.2020р. (самовивоз) - сума боргу складає 66 052,80 грн., у т.ч. ПДВ 20%; видаткова накладна № ДН 00003946 від 30.07.2020р., товарно - транспортна накладна № ДН - 00003946 від 30.07.2020р. - сума боргу складає 9 979,20 грн., у т.ч. ПДВ 20%; видаткова накладна № ДН 00004092 від 05.08.2020р., товарно - транспортна накладна № ДН - 00004092 від 05.08.2020р. - сума боргу складає 34 214,40 грн., у т.ч. ПДВ 20%).

Відповідно до п. 4.7. Договору, при поставки Товару самовивозом (EXW) Покупець повинен надати ємність під заправку Товару із залишковим тиском не менше 0,5 кг/см2, а також мати свідоцтво про допуск транспортного засобу до перевезення небезпечного вантажу та паспорт на ємність, що заправляється.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що оплата за отриманий Товар здійснювалась Відповідачем несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, частина боргу залишилась несплаченою.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на момент звернення до суду із позовом, зобов`язання з оплати частини суми боргу у розмірі 199 934,40 грн. відповідачем не виконано.

Доказів оплати поставленого товару у сумі 199 934,40 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 35 611,91 грн., штрафу у розмірі 73629,54 грн., 25% річних у розмірі 45 319,36 грн. та індекс інфляції у розмірі 6470,32 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 5.6. Договору сторони домовились, що при порушенні термінів оплати відповідно до умов цього Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми боргу за кожен день прострочення, а при порушенні термінів оплати більш 10-ти банківських днів, Покупець додатково оплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми боргу і відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 25% річних від суми несплати.

Пунктом 6.7 Договору врегульовано, що до нарахування штрафних санкцій, передбачених цим Договором, не застосовуються положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені у розмірі 35 611,91 грн., штрафу у розмірі 73629,54 грн., 25% річних у розмірі 45319,36 грн. та індекс інфляції у розмірі 6470,32 грн. є арифметично правильними та відповідно обґрунтованими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 34 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно укладеного договору про надання правової допомоги №04/06/19 від 04.06.2019р. (надалі - Договір), інтереси Позивача представляє Адвокат Пелих Людмила Дмитрівна. Повноваження адвоката підтверджені ордером серія ХВ №000017 від 04.06.2019. Адвокатом до матеріалів справи надано належні та допустимі докази на підтвердження розміру витрат у сумі 34 000,00 грн., а саме: детальні описи робіт, акти прийому-передачі наданих послуг, рахунки на оплату та копії платіжних доручень, що підтверджують сплату позивачем наданих послуг.

Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не заявлялося.

З огляду на наведене, згідно із приписів ст. 129 ГПК України, витрати на правову допомогу у сумі 34000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства Мессер Україна задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ ЕЙР ГАЗ (м. Київ - 01021, вул. Кловський узвіз, 7-А, оф. 8-10, ЄДРПОУ: 36858311) на користь Дочірнього підприємства Мессер Україна (вул. Дніпросталівська 22К, м. Дніпро, 49051, ЄДРПОУ: 35253290,) суму заборгованості - 199 934,40 грн., пені - 35 611,91 грн., штраф 73 629,54 грн., 25% річних - 45 319,36 грн., індекс інфляції 6470,32 грн., 5 414,48 грн. - судового збору та 34 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 08.02.2021

Суддя М.О. Лиськов