Постанова

від 27.01.2021 по справі 910/17878/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17878/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Піхотного М.Д. (адвокат);

відповідача - Тищенка А.В. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Смирнова Ю.М.)

від 02.07.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Кропивна Л.В., судді: Мартюк А.І., Пашкіна С.А.)

від 11.11.2020

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бієнга"

про визнання недійсним договору.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4Б15036И/П від 10.11.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір був укладений товариством під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

1.3. Позивач стверджує, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного.

1.4. У зв`язку з укладенням договору поруки позивач мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання. Однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням, що унеможливлює отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача. За твердженнями позивача, якщо б на момент укладання договору поруки він знав про відсутність даних забезпечень, то не укладав би ані кредитний договір, ані договір поруки.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

2.2. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, з мотивами якого погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем, як не доведено позивачем й самого факту обману чи наявності умислу в діях відповідача.

2.3. Рішення судів мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивач належними та допустимими доказами не довів наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи позивача і вказують, що отримання позивачем кредиту відбулося для фінансування його поточної діяльності, а поручительство за третіх осіб відбулося у результаті вільного волевиявлення обох сторін договору.

2.5. Суди також відхили твердження позивача про невиконання банком встановленого пунктом 10 договору поруки обов`язку щодо передачі документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, в контексті заявлених позовних вимог, оскільки при вирішенні спору про визнання правочину недійсним підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним, саме на момент його вчинення (укладення), а сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не може бути підставою для визнання його недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

3.1. 25.11.2020 ТОВ "Бізнеспром Інвест" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, в якій просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2 . Скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, ТОВ "Бізнеспром Інвест" вказує, що суд апеляційної інстанції помилково посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі № 909/685/18, оскільки обставини справи № 909/685/19 не є подібними;

2) суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи про витребування доказів, які він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (пункт 4 частини 2 статті 287, пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наведені позивачем обставини не свідчать про введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Вважає, що доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судами.

Також АТ КБ "Приватбанк" вказує, що висновки щодо застосування положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19, від 29.10.2020 у справі №910/18604/19, від 26.11.2020 у справі № 910/18618/19, від 01.12.2020 у справі № 910/18423/19, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18310/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18264/19 та від 10.12.2020 у справі № 910/18475/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів виходить з такого.

4.3. Звертаючись з позовом до суду у даній справі, як на підставу для визнання недійсним договору поруки позивач вказує на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме його укладення відбулося під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

4.4. Відповідно до вказаної норми якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним.

4.5. Застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 229, 230 Цивільного кодексу України суди встановили, що позивачем не доведено такого: представниками АТ Комерційний банк Приватбанк при укладенні спірного договору поруки позивачу повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, та що представники банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за відповідними кредитними договорами); відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору поруки, які насправді наступити не можуть; що договір поруки № 4Б15036И/П укладений на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача чи для отримання прибутку від реалізації або набуття права власності на майно, що передане в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб; укладення спірного договору поруки відбулось внаслідок отримання кредиту за кредитним договором № 4Б16116Г від 10.11.2016. Натомість, судами встановлено, що укладення договору поруки № 4Б15036И/П відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в силу статті 627 Цивільного кодексу України.

4.6. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій застосовуючи частину 1 статті 230 Цивільного кодексу України вказали, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.7. Водночас, після відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою виявилося, що Верховним Судом було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно з статтею 230 Цивільного кодексу України.

4.8. Так, у справах № 910/18599/19 та № 910/60/20 предметом спору було визнання недійсними договорів поруки. В обґрунтування підстав позовних вимог позивачі стверджували, що відповідач (АТ КБ "Приватбанк"), як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Публічного акціонерного товариства (наразі Акціонерного товариства) "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивачів до укладення з ним кредитних договорів та договорів поруки. Позивачі, окрім того, зазначали, що АТ КБ "Приватбанк" не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважали, що АТ КБ "Приватбанк" використовував інформацію про такі активи для спонукання позивачів укласти кредитні договори та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивачів в оману щодо істотних умов договорів.

4.9. У справах № 910/18599/19 та № 910/60/20, як і у справі, що переглядається, в задоволенні позовів про визнання недійсними договорів поруки відмовлено повністю з тих підстав, що позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України.

4.10. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

4.11. З огляду на те, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 229, 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.12. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.13. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.14. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.15. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи про витребування доказів, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно.

4.16. Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Бізнеспром Інвест" не доведено належними та допустимими доказами, що документи, які просить витребувати товариство, можуть підтвердити його твердження про введення останнього в оману при укладанні кредитного договору та договору поруки відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, а також встановлено, що у матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, та те, що кредитний договір та договір поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому дані документів, витребувати які просило ТОВ "Бізнеспром Інвест", жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

4.17. Інші доводи скаржника з посиланням на частину 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права також не підтвердилися, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення з направленням справи на новий розгляд.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308, статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Оскільки після відкриття касаційного провадження у даній справі виявилося, що Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для подальшого розгляду касаційної скарги і, відповідно, до необхідності закриття відкритого з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційного провадження відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

5.4. Водночас, у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом касаційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 296, статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" в частині підстави, встановленої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/17878/19 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко