Рішення

від 01.02.2021 по справі 440/6984/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6984/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" №1687-УБД від 8 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на неправомірне, як на його думку, рішення відповідача, що перешкоджає у реалізації права особи на отримання у власність земельної ділянки. Позивач стверджує, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

15 грудня 2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач висловив свої заперечення проти позову. Вказує, що оскаржуваним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачу правомірно відмовлено у затвердженні проектної документації із землеустрою, у зв`язку з необхідністю уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою до відведення, відносно меж населених пунктів (в межах, за межами) для врахування вимог встановлених статтею 122 Земельного кодексу України, щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Розгляд даної справи, відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 1 вересня 2020 року (вх.№С-19609/0/25-20 від 3 вересня 2020 року), в якій просив затвердити проект щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у її власність. До вказаної заяви додано проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" №1687-УБД від 8 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Не погодившись із цим наказом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірному наказу відповідача, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186 1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а відповідно до частини шостої цієї статті - підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

За приписами частин дев`ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Зі змісту наведених норм слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186 1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту, про що неодноразово зазначав Верховний Суд при вирішенні подібних спорів, зокрема у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18.

Оскільки на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області висновком №13653/82-20 від 23 червня 2020 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то цей проект, в силу положень статті 186 1 Земельного кодексу України, вважається таким, що відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Проте, відповідачем оскаржуваним наказом №1687-УБД від 8 жовтня 2020 року позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з необхідністю уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою до відведення, відносно меж населених пунктів (в межах, за межами) для врахування вимог встановлених статтею 122 Земельного кодексу України, щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність або у користування.

У відзиві на позов відповідач не зазначив інших мотивів чи пояснень до них.

На противагу таким доводам відповідача суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою, шостою та восьмої статті 24 вказаного Закону для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Аналіз наведених норм дає підстави суду зробити висновок про те, що реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою свідчить про відповідність проекту вимогам законодавства та документації із землеустрою.

Крім того, у постанові від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 липня 2020 року НВ-5316438952020, який надавався позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №1687-УБД від 8 жовтня 2020 року не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з огляду на з`ясовані судом особливості правового регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що в разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186 1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення, окрім рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як встановлено судом, проект землеустрою позивача погоджений у відповідності до вимог статті 186 1 ЗК України, що не заперечується відповідачем.

Позивачем отримано погодження компетентного органу, яке відображено у Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 23 червня 2020 року №13653/82-20, яким проект землеустрою визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства і прийнятим нормативно-правовим актам.

Тож, враховуючи приписи статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр", суд дійшов висновку про те, що відповідач на вказаній стадії не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Крім того, суд приймає до уваги положення частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 (адміністративне провадження №К/9901/38699/18).

Викладеним спростовуються посилання відповідача на наявність дискреції його повноважень в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд зауважує, що за приписами частин дев`ятої, десятої статті 118 ЗК України відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, суд вважає, що найбільш ефективним способом захисту порушених прав позивача на отримання земельної ділянки у власність є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для його розподілу відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами третьою та дев`ятою статті 139 згаданого Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 17 листопада 2020 року та додатки до вказаного договору №1 від 17 листопада 2020 року "Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат" та №2 від 17 листопада 2020 року "Попередній розрахунок вартості послуг".

Так, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 4.2 договору про надання правової допомоги від 17 листопада 2020 року, укладеного між громадянином ОСОБА_1 та адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (пункт 1.1); адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.) (підпункт 2.1.3 пункту 2.1); гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.2); цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року (пункт 3.1).

Отже, суду не надано акти виконаних робіт (наданих послуг), а також документи про оплату гонорару адвокату (квитанцію, платіжне доручення тощо). А надані позивачем додатки №1 "Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат" та №2 "Попередній розрахунок вартості послуг" до договору про надання правової допомоги від 17 листопада 2020 року свідчать лише про намір сторін надати /отримати юридичні послуги та їх оплатити, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката Кумечко Марини Сергіївни, у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" №1687-УБД від 8 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9250 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0562 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 3 жовтня 2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Суддя К.І. Клочко