Рішення

від 22.01.2021 по справі 183/3292/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/3292/17

№ 2/183/25/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Сірооченка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження про стягнення заборгованості по орендній платі, -

в с т а н о в и в:

13 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження про стягнення заборгованості по орендній платі.

На обґрунтування вимог позивач посилалася на те, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-2785/11 за нею було визнано право на земельний пай площею 5,63 га, який розташований на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано Новомосковську районну державну адміністрацію виготовити технічну документацію на земельний пай площею 5,63 га на її ім`я. Рішення суду набрало законної сили 14 листопада 2011 року.

Судом під час розгляду вищезазначеної справи було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_2 . На початку 2010 року позивач дізналася, що її мати мала право на земельний пай, оскільки з 1965 року по 1979 року вона працювала в радгоспі Видвиженець , пішла на пенсію, але залишилась його членом.

02 лютого 1994 року радгосп був реорганізовано в КСП Видвиженець , в червні - в СВК Любимівка .

12 квітня 1994 року КСП отримало державний акт на право колективної власності на землю, до якого долучався список пайщиків, відповідно до якого під № 88 значилась мати позивача ОСОБА_2

19 травня 1997 року було видано розпорядження про виготовлення сертифікатів на земельні паї. У зв`язку зі смертю матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання не була включена до списків на виготовлення сертифікатів.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що з моменту набрання рішенням суду законної сили, тобто з 14.11.2011 року вона має право на земельний пай площею 5,63 га, яка розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

20 березня 2012 року вона отримала сертифікат на земельну частку (пай) із земель, які перебувають в колективній власності СВК Любимівка/КСП Видвиженець , розміром 5,63 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), виданий Новомосковською районною державною адміністрацією на підставі рішення № 156-р-12 від 12.03.2012 року.

ОСОБА_1 вказує на те, що державним реєстратором виконавчого комітету Новомосковської міської ради Колесник І.М. за № 30520993 за нею було зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006, яка розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

З моменту виникнення у неї права власності на земельний пай, тобто з 14 листопада 2011 року, вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, оскільки остання знаходиться в користуванні у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження без наявних на то правових підстав, так як між сторонами договір оренди не укладався та відповідачем земельна ділянка добровільно повернута позивачу не була.

Позивачем ОСОБА_1 на адресу відповідача неодноразово надсилалися вимоги про сплату заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою в межах розміру орендної плати за період з 2011 року по 2016 рік, яка виплачується іншим землевласникам по договорам оренди землі, але товариством не здійснено жодних дій по виплаті орендної плати за користування земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_1

28 вересня 2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006, що розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, який 29 вересня 2016 року зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Колесник І.М. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31745341 від 06 жовтня 2016 року.

Позивач вказує на те, що відповідач ігнорує норми законодавства та користується земельною ділянкою без згоди власника та без правових на те підстав, що суперечить волевиявленню позивача та перешкоджає їй у здійсненні права власності на земельну ділянку.

Оскільки відповідач користується земельною ділянкою, він повинен сплачувати оренду плату за її користування.

Нормативна грошова оцінка належної позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки у період з 2011 року по 2016 рік склала: з 2011 року по 2014 рік - 139 328,00 грн.; у 2015 році - 174 021,00 грн.; у 2016 році - 208 825,00 грн.

Розмір орендної плати з урахуванням 3% від нормативно-грошової оцінки землі, яку повинен сплатити відповідач позивачу за користування земельної ділянки у період з 2011 року по 2016 рік складає:

-за 2011 рік - 4 179,84 грн. (139 328,00 грн. : 100% х 3%);

-за 2012 рік - 4 179,84 грн. (139 328,00 грн. : 100% х 3%);

-за 2013 рік - 4 179,84 грн. (139 328,00 грн. : 100% х 3%);

-за 2014 рік - 4 179,84 грн. (139 328,00 грн. : 100% х 3%);

-за 2015 рік - 5 220,63 грн. (174 021,00 грн. : 100% х 3%);

-за 2016 рік - 8 353,00 грн. (208 825,00 грн. : 100% х 3%).

Таким чином, заборгованість по орендній платі за користування відповідачем земельною ділянкою в грошовому виразі за період з 2011 року по 2016 рік складає 30 292,99 грн.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження на її користь заборгованість по орендній платі за період з 20111 року по 2016 рік в розмірі 30 292,99 грн., а також судові витрати в сумі 640,00 грн.

Ухвалою суду від 14 липня 2017 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 21 травня 2018 року зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження вручити свідку, який є його працівником судову повістку про виклик його в судове засідання.

Ухвалою суду від 18 червня 2018 року представнику відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження було відмовлено в задоволенні зави про роз`яснення ухвали суду від 21 травня 2018 року.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2019 року представнику відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження було відмовлено в задоволенні зави про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав позов у повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені в позовній заяві, просив задовольнити вимоги.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні посилалась на обставини, що викладені нею в позовній заяві, позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити, крім того, зазначила в поясненнях, що земельний пай загальною площею 5,63 га., який складається з ділянок: АДРЕСА_2 - 3,11 га та АДРЕСА_3 - 2,52 га. був раніше закріплений за ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0250397, виданого 30 травня 1997 року Новомосковською районної державною адміністрацією. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті спадкоємці не приймали спадщину, у зв`язку з чим, зазначена земельна ділянка була передано у її, ОСОБА_1 власність

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що 20 березня 2012 року, тобто з моменту отримання позивачем ОСОБА_1 сертифікату на право на земельну частку (пай), остання не зверталася до товариства з пропозиціє укласти договір оренди земельної частки (паю) при наявності у неї сертифікату на право на земельну частку (пай) до виділення їй в натурі земельної ділянки. В той же час, 14 липня 2016 року з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006, що розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та могла укласти договір оренди земельної ділянки з відповідачем. Натомість своїм правом позивач не скористалась, а навпаки відмовилася від укладення договору оренди, про що сама зазначає в позові, оскільки запропоновані умови відповідачем для неї виявилися несприятливими. Представник відповідача вважає, що Товариством АФ Відродження не були порушені права позивача, оскільки будь-які орендні відносини між сторонами відсутні, а тому у відповідача не виникає обов`язку по оплаті орендної плати ОСОБА_1 за вказаний період. У зв`язку з наведеним вважає вимоги ОСОБА_6 безпідставними, необґрунтованими та належними доказами не підтвердженими.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Судом встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-2785/11 за ОСОБА_1 визнано право на земельний пай площею 5,63 га, який розташований на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано Новомосковську районну державну адміністрацію виготовити технічну документацію на земельний пай площею 5,63 га на її ім`я. Рішення суду набрало законної сили 14 листопада 2011 року.

Відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

20 березня 2012 року Новомосковською районною державною адміністрацією на підставі рішення Новомосковської районної державної адміністрації від 12.03.2012 року № 156-р-12 на ім`я ОСОБА_1 був виданий сертифікат серії ДП № 0332245 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності СВК Любимівка/КСП Видвиженець , розміром 5,63 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вартість земельної частки (паю) складає 139 328,00 грн. Сертифікат зареєстровано 20 березня 2012 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 693.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 змінила прізвище на ОСОБА_1 , про що 20 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новомосковському району реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис № 03, що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 20 лютого 2015 року.

Згідно розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації № 143/0/328-16 від 19 квітня 2016 року позивачу ОСОБА_1 було надано дозвіл на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) розміром 5,63 в умовних кадастрових гектарах на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту, за рахунок земель СВК Любимівка/КСП Видвиженець та рекомендовано ОСОБА_1 замовити розробку документації із землеустрою згідно зі ст. 25 ЗУ Про землеустрій ; здійснити дії щодо державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

22 квітня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю Український земельно-правовий центр з заявою про виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Судом встановлено, що 22 червня 2016 року ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 6,2109 га ріллі, кадастровий номер земельної ділянки 1223282000:01:024:0006, передана - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

14 липня 2016 року за позивачем ОСОБА_1 було зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області(підстава внесення запису: рішення державного реєстратора виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Колесник І.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.07.2016 року, індексний номер: 30520993), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 6378785 від 19 липня 2016 року.

Вказані вище обставини справи підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами та сторонами не заперечуються.

В ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Так, відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним Кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до положень ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 затверджено типовий договір оренди землі, а тому форма договору оренди землі із зазначенням істотних умов договору має дотримуватись сторонами. Згідно п. 43 типового договору оренди землі, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відповідно до частини четвертої цієї статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Порядок укладення договорів оренди земельної частки (паю) урегульовано розділом 10 Перехідних положень Земельного Кодексу України, Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , Указом Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки та постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119 Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) , Законом України Про оренду землі .

Так, Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям було передбачено програму поступового реформування КСП шляхом надання їхнім дійсним і колишнім членам земельних часток (паїв), тобто прав на землю у формі часток (паїв) усіх земель КСП, визначених у кількості гектарів, але без зазначення конкретного фізичного розташування або визначених меж. Указ передбачав, що частки (паї) мали бути розподілені між дійсними та колишніми членами КСП, а також певними категоріями працівників, зайнятими у соціальній сфері (освіта, медицина, тощо) у сільських місцевостях. Хоча Указ надав членам КСП можливість виходу з КСП разом зі своїми частками (паями), масовий процес ліквідації КСП шляхом видачі часток (паїв) фактично розпочався лише у 1999 році.

Указом Президента України № 1529/99 від 03 грудня 1999 року було прискорено земельну реформу, встановивши вимогу щодо ліквідації всіх КСП до квітня 2000 року шляхом розподілу земельних часток (паїв) та іншого майна між його членами. У процесі ліквідації КСП значна частина сільського населення набула права на земельні частки (паї).

В зв`язку з наведеним Указом відбувалося виділення часток (паїв) у земельні ділянки в натурі (визначені на місцевості). У результаті цього процесу новим власникам були видані акти на право власності на конкретні земельні ділянки..

Відповідно до Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , а саме ст. 3, підставою для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (в редакції Закону із змінами, внесеними згідно Законом №2498-VІІІ від 10.07.2018), який вступив в дію з 01.01.2019, до цього періоду такими повноваженнями були наділені і районні державні адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради (до 01.01.2019 року і до районної державної адміністрації) заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено положеннями Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , статтею 3 якого передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до Закону у разі подання заяв про виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до ст.11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною 2 статті 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Отже, до моменту реєстрації права на земельну частку (пай) та виділення її в натурі (на місцевості) дана частка рахується не витребуваною.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку оренди земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно приписів ст.ст. 79,791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Таким чином, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об`єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Зокрема, пунктом 5 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в України зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу ІХ Перехідних положень Закону України Про оренду землі , громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року № 119 встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Як вбачається із змісту зазначених вище положень законодавства, з часу отримання державного акта на право приватної власності на землю власник сертифіката на право на земельну частку (пай) набуває статусу власника конкретної земельної ділянки, тобто змінюється як предмет оренди, так і статус орендодавця (п. 17 розділу 10 Перехідні положення ЗК України).

Отже, договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами - власник сертифікату на цей пай та його орендар. За договором оренди земельної ділянки предметом договору є ділянка, сторонами - власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки. Як договір оренди земельної частки (паю) так і договір оренди земельної ділянки підлягають державній реєстрації з дотриманням вимог Закону.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 успадкувала право на отримання земельної частки (паю) після смерті своєї матері ОСОБА_2 і тільки 14 липня 2016 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 6,2159 га з кадастровим номером 1223282000:01:024:0006, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Позивачем не надано суду жодного доказу укладення між позивачем і відповідачем у період з 2011 року по 2016 рік договорів оренди земельної частки (паю) у землі, яка перебуває в колективній власності СВК Любимівка/КСП Видвиженець , розміром 5,63 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), так і договорів оренди земельної ділянки, площею 6,2159 га1223282000:01:024:0006, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Позивачем не надано також доказів реєстрації договорів землі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна суду не надано.

Зокрема, матеріали справи також не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 в письмовій формі зверталася з заявою до відповідача про укладення договору оренди земельної частки (паю), як і відсутні докази про відмову відповідача укласти цей договір з позивачем.

Натомість встановлено, що 28 вересня 2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006, що розташована на території Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, який 29 вересня 2016 року зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Колесник І.М. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31745341 від 06 жовтня 2016 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 186204445 від 25 жовтня 2019 року.

В той же час, згідно відповіді ТОВ АФ Відродження від 30.05.2014 року за вих. № 37, земельний пай загальною площею 5,63 га, який складається з ділянок: АДРЕСА_2 - 3,11 га та АДРЕСА_3 - 2,52 га належав ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0250397, виданий 30 травня 1997 року Новомосковською районної державною адміністрацією, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті станом на сьогоднішній день спадкоємці з будь-якими заявами та пропозиціями до ТОВ АФ Відродження не зверталися.

Встановлено, що згідно списків нарахувань по земельному податку та орендній платі, наданих Новомосковською ОДПІ за період з 2011 року по 2016 рік включно, позивачу ОСОБА_1 та земельна ділянка площею 6,2159 га, кадастровий номер 1223282000:01:024:0006 в списках не значиться та орендна плата не нараховувалася, що підтверджується листом Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року за вих. № 02-21/463.

Оскільки позивач ОСОБА_1 у період з 2011 року по 14.07.2016 року не була власником спірної земельної ділянки, не надала суду доказів укладення договору оренди землі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Як зазначалося вище, у позовній заяві ОСОБА_1 також посилалася на те, що з 14 листопада 2011 року, вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, оскільки остання знаходиться в користуванні у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження без наявних на то правових підстав.

В той же час, позивачем не заявлялися вимоги про витребування земельної ділянки, яка належить їй на праві власності з чужого незаконного володіння; про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення збитків за самовільне зайняття земельної ділянки з наведенням правових підстав і способу захисту своїх прав та інтересів, передбаченого законом.

З згідно з приписами ст. 49 ЦПК України, суд позбавлений процесуальної можливості самостійно змінювати предмет чи підставу позовних вимог, у зв`язку з чим, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених особою вимог.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження про стягнення заборгованості по орендній платі - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Відродження , код ЄДРПОУ 32286570, місцезнаходження за адресою: 01030, м. Київ, провулок Георгіївський, будинок 2, кімната 12.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29 січня 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький