Рішення

від 03.02.2021 по справі 495/8202/19

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/8202/19

№ провадження 2/495/473/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

03 лютого 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/8202/19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Білгород - Дністровському Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та усунення перешкод в користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі - продажу та усунення перешкод в користуванні майном, просить суд: визнати недійсним укладений 30.11.2015 року між ним та ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 договір купівлі-продажу та усунути перешкоди з боку відповідача у праві володіння та користування нерухомим майном, шляхом повернення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1005 га, кадастровий номер 5110300000:02:028:0188, за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що на початку листопада 2015 року між ним та відповідачем існували домовленості щодо відчуження належної ОСОБА_1 земельної ділянки, однак вони не дійшли остаточного вирішення щодо ціни продажу такої.

Натомість, відповідач запевнила його, що на час укладання договору купівлі-продажу вона здійснить повний розрахунок за ціною, що була запропонована ним.

30.11.2015 року /в день укладання договору купівлі-продажу/ відповідач повідомила його, що вона не зможе з`явитись до нотаріуса для підписання договору, у зв`язку з її виїздом за місто, для отримання необхідної суми коштів аби розрахуватись за продаж спірної земельної ділянки.

Так само, стверджує, що відповідач запевнила його, що представник підпише від імені ОСОБА_2 договір та надасть розписку про передачу грошей за продаж земельної ділянки.

Під час підписання договору купівлі-продажу у приватного нотаріуса Чухрай Т.Ю. він помітив, що ціна продажу земельної ділянки не відповідає тій, про яку він домовився з відповідачем.

У телефонній розмові відповідач запевнила, що вказана у договорі ціна необхідна для зменшення оподаткування та сплати державного мита за реєстрацію вказаного договору, тож наполегливо вмовляла підписати договір, запевнивши, що гроші вона вже везе у місто для передачі продавцю.

Таким чином, ним було підписано договір купівлі-продажу від 30.11.2015 року, однак, до сьогоднішнього дня відповідач з різних мотивів / зайнятість, виїзд за межі України, хвороби тощо/ зволікає з виконання взятих на себе зобов`язань щодо повного розрахунку за спірну земельну ділянку.

Таким чином, в результаті обману з боку відповідача щодо ціни договору купівлі-продажу відбулось позбавлення його належних та гарантованих йому Конституцією України прав.

З урахуванням усього вищенаведеного, він і звернувся до суду за захистом своїх прав.

09 вересня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого її розгляду. /л.с. 29-30/

09 вересня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду заява позивача про забезпечення позову була задоволена частково. /л.с. 26-28/

23 грудня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та призначена судово - товарознавча експертиза.

У зв`язку з несплатою рахунку позивачем та ненадання додаткових матеріалів ухвала суду про призначення експертизи залишена без виконання.

02 червня 2020 року від позивача надійшло клопотання про зміну експерта.

03 червня 2020 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду провадження по справі було поновлено.

21 липня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, вказуючи, що під час підписання оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.11.2015 року волевиявлення сторін вказаного правочину беззаперечно було вільним та відповідало їх внутрішній волі, скріплено підписами сторін.

Ціна в договорі встановлювалась за домовленістю сторін.

Згідно п.3 Договору продаж земельної ділянки, належної ОСОБА_1 здійснено за 50 451 грн, які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору.

Крім того, факт отримання коштів у сумі 50 451 грн в рахунок оплати за вказану земельну ділянку не заперечується і самим позивачем.

Згідно положень самого договору, продавець та покупець, однаково розуміючи значення і умови цього правочин його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні.

Обумовлений договір містить відмітку про те, що він підписаний сторонами в присутності приватного нотаріуса Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю.

Таким чином, дійсність наміру позивача до вчинення правочину із оплатного передання у власність відповідачу земельної ділянки, відсутність заперечень щодо кожної з умов даного правочину, в т.ч. щодо ціни договору, розуміння позивачем значення, умов та правових наслідків цього правочину встановлено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. в ході вчинення нею нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року між позивачем та відповідачем.

Позивач стверджує, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року вчинено ним під впливом обману з боку відповідача щодо ціни договору.

Разом з тим, відповідач вказує, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження таких обставин, а також доказів про наявність умислу в діях відповідача, а тому такі ствердження позивача є надуманими та безпідставними.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивач здійснюючи правове обґрунтування заявлених позовних вимог, одночасно посилається на ст. 229, 230 ЦК України, тобто на дві різні та самостійні підстави визнання правочину недійсним, а саме вчинення правочину внаслідок помилки та під впливом обману.

Вказане на думку відповідача свідчить про те, що позивач хибно розуміє сутність обставин, що можуть слугувати підставою для визнання правочину недійсним, а також додатково підтверджує надуманість викладених у позовній заяві обставин та підстав для звернення з позовом до відповідача.

Окремо відповідач звернув увагу на норму, що регламентує неможливість зміни ціни в договорі після його виконання / ч.3 ст.632 ЦК України/.

Тому, вважає, що у такий спосіб позивач має намір несправедливого збагачення за рахунок відповідача, шляхом отримання у власність об`єкта нерухомості, за який сам позивач отримав розрахунок ще у 2015 році.

З урахуванням усього вищевикладеного, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Окремо відповідач надала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності від 21.07.2020 року, вказуючи на факті обізнаності позивача ще у 2015 році про існування оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, адже вказаний договір укладався та підписувався особисто позивачем в присутності приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю.

10 листопада 2020 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.

13 січня 2021 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду відмовлено у задоволені клопотання позивача про зміну експерта.

Позивач в судове засідання жодного разу не з`явився, повідомлявся належним чином, повідомлення надіслані судом за вказаною позивачем у позові адресою повертаються до суду з відміткою "сплив термін зберігання", заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження до суду не надходило, також не зазначив у позові інші засоби зв`язку за якими його можливо сповістити.

Згідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки позивач повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, вказану справу можливо вирішити за його відсутності, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутність позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявний його письмовий відзив проти позову від 21.07.2020 року, та заява про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що дійсно 30.11.2015 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , від імені якої по довіреності діяла ОСОБА_3 , з другої, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2096. /л.с.8/.

Так, за умовами договору, продавець ОСОБА_1 , продав, а покупець ОСОБА_2 , купила земельну ділянку площею 0,1005 га, розташовану в АДРЕСА_1 що належала продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним управлінням юстиції Одеської області 05.10.2015 року, індексний номер 45111235.

Згідно п.3 Договору, продаж вищенаведеної земельної ділянки здійснено за 50 451 грн, які продавець отримала повістю від покупця до підписання цього договору.

У пункті 9 Договору, сторони - продавець і покупець, однаково розуміючи значення і умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не носить характеру фіктивної та удаваної угоди.

Після підписання відповідного договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідач ОСОБА_2 оформила своє право власності у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 48729329 від 30.11.2015 року. /л.с.9/.

Разом з тим, позивач не погоджується з досягненням згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема щодо ціни об`єкту нерухомого майна, що відчужувалось нею.

Задля повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи 23.12.2019 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було постановлено ухвалу про витребування доказів та призначення судово - товарознавчої експертизи, згідно якої клопотання позивача про витребування доказів та призначення експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та усунення перешкод в користуванні майном - задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяни Юріївни, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, копії нотаріальної справи укладеного 30.11.2015 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чухрай Т. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2096. Зобов`язано приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Тетяну Юріївну, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, надати на адресу суду копії нотаріальної справи укладеного 30.11.2015 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чухрай Т. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2096.

Призначено по цивільній справі судово - товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання:

1) Яка вартість земельної ділянки площею 0,1005 га, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0188, яка була предметом договору купівлі-продажу від 30.11.2015 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чухрай Т. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2096, мала складати на момент укладення спірного договору?

2) Чи виконана оцінка та рецензія оцінки земельної ділянки, площею 0,1005 га, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0188, яка була предметом договору від 30.11.2015 року, у відповідності до вимог діючого законодавства?

Якщо ні, то які саме порушення були допущенні суб`єктом оціночної діяльності та чи мали вони визначальне значення для визначення вірної оцінки земельної ділянки? /л.с.101-102/.

Проте, згідно листа Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 20-244/356 від 22.04.2020 року повідомлено про неможливість проведення експертизи через відсутність додаткових матеріалів та не сплату рахунку вартості проведення експертизи.

Згідно ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином, суду не були надані відповіді експерта на поставлені питання, через ухилення позивача від участі в її проведенні.

Разом з тим, задля можливості обґрунтованого аналізу фактичних обставин справи через призму заявлених позовних вимог, слід спочатку визначитись із строком позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено стороною відповідача відповідне клопотання.

Так, відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає строк спеціальної позовної давності, яка застосовується до стягнення неустойки (пені, штрафу) в 1 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У сенсі розуміння ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації , пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 51).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити в їх задоволенні в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У випадку недоведеності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Жодних доказів того, що станом на момент звернення до суду з відповідним позовом строки позовної давності ще не закінчились позивачем не надано.

Також відсутні і докази поважності пропуску відповідних строків.

Натомість, суд не застосовує в даному випадку наслідки спливу строку позовної давності, оскільки у позові ОСОБА_1 слід відмовити, у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, досліджуючи оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 , суд виходить з того, що згідно преамбули відповідного правочину сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення своїх дій, уклади цей договір.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року був посвідчений нотаріально.

Приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. перевірено дієздатність сторін та їх повноваження, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної земельної ділянки.

Договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса.

Главою 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 визначено, що нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

2. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

3. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

4. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Суд звертає увагу на п.9 Договору, згідно якого сторони однаково розуміли значення і умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні.

Таким чином, дійсність наміру сторін, в т.ч. позивача ОСОБА_1 до вчинення правочину із оплатного передання у власність відповідачу земельної ділянки, відсутність заперечень щодо кожної з умов даного правочину, зокрема щодо ціни договору, розуміння позивачем значення, умов та правових наслідків цього правочину встановлено приватним нотаріусом Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. в ході вчинення нею нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року між позивачем та відповідачем, скріплений їх підписами, що вкотре підтверджує наміри їх досягти настання реальних наслідків за правочином.

За умовами ч.1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з п.3 оспорюваного правочину, продаж вищенаведеної земельної ділянки здійснено за 50 451 грн., які продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору.

У п.4 договору зазначено, що оціночна вартість земельної ділянки надана ДП Центр державного земельного кадастру Дніпропетровська регіональна філія 27.11.2015 року, складає 50 451 грн.

Враховуючи вищевикладене, сторони визначаючи ціну земельної ділянки виходили з вартості земельної ділянки, площею 0,1005 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0188, оціненої у встановленому законом порядку суб`єктом оціночної діяльності /висновок слідує у зв`язку з не спростуванням вказаного, за неможливості проведення судово - товарознавчої експертизи, з підстав ухилення в її участі позивачем/.

Жодних доказів досягнення між сторонами попередньої домовленості щодо ціни продажу об`єкта нерухомого майна, що підлягав відчуженню, а саме земельної ділянки площею 0,1005 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0188 матеріали справи не містять.

Так, ст. 202 ч.1 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Коментована стаття 215 ЦК України, визначаючи підстави недійсності правочину, має відсильну норму на необхідність дотримання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК.

Отже, можна вважати, що умови чинності правочину водночас є умовами його дійсності, які у загальному вигляді визначені у ст. 203 ЦК.

Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили.

Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом.

У ст. 203 ЦК перераховані лише загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Іншими словами, за коментованою статтею, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману а наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Як зауважив ВСУ у своїй постанові від 14 листопада 2019 року, справа № 638/19700/16-ц:

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

При цьому на позивача у справі, який вважає себе особою, яка діяла під впливом обману, покладається тягар доказування сукупності таких обставин: 1) наявність умислу в діях відповідача; 2) істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; 3) сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України

Проте, жодних належних, об`єктивних, достовірних доказів реального введення в оману під час підписання оспорюваного правочину з боку відповідача щодо ціни земельної ділянки, умислу в діях сторони покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки, позивачем не надано.

Напроти, усі умови договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року свідчать про добросовісність покупця, який повністю до підписання цього договору передав грошові кошти за купівлю спірної земельної ділянки, досліджено волевиявлення сторін, однакове розуміння значення і умов цього правочину, та досягнення намірів сторін на настання реальних наслідків, обумовлених його укладанням та підписанням.

Посилання на погодження з окресленою у договорі ціною з підстав запевнення його відповідачем про зменшення таким чином оподаткування та державного мита за реєстрацію договору, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Більш того, суд погоджується з доводами сторони відповідача про застосування імперативності норми права про неможливість зміни ціни в договорі після його виконання.

Згідно до приписів ст. 13 ч.1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суд звертає увагу, на вимоги Основного Закону України та спеціальних норм права,що слід застосувати до фактичних обставин справи задля неможливості порушення прав законного власника.

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 316-317 Цивільного кодексу України, право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб.

Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтями 319, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням усього вищевикладеного, враховуючи те, що позивачем жодним чином не доведено обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та не підтверджено підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю.,що зареєстрований в реєстрі за № 2096, укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , за яким остання набула законних прав власника щодо земельної ділянки площею 0,1005 га, розташованої в АДРЕСА_1 , внаслідок чого визнання недійсним правомірного правочину буде порушенням її прав, суд доходить висновку про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійним договору.

Стосовно вимог про усунення перешкод щодо користування та володіння нерухомим майном, варто зауважити про наступне.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У листі від 01.04.2014 року Верховний Суд України виклав позицію щодо поновлення становища, яке існувало до порушення, "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України": Відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов`язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб`єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, досить часто в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності, про повернення власнику його майна із чужого незаконного володіння; про застосування наслідків недійсного правочину, про заборону використання твору без дозволу автора.

Цей спосіб захисту не може бути застосований у разі припинення суб`єктивного права особи, яке було порушене.

Разом з тим, в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження укладання між сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки шляхом обману з боку відповідача щодо ціни продажу земельної ділянки, внаслідок умислу останньої, а тому у суду були відсутні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійним.

Тому, виходячи із роз`яснень Пленуму ВСУ та позиції ВСУ з даного питання, відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності є недоцільним.

У відповідності до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, вимоги щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача також задоволені бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 230, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 12, 13, 81-83, 263, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛ И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та усунення перешкод в користуванні майном - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складений 08 лютого 2021 року.

Суддя: